4.1. Визначення і складові грошової системи

Грошова система це форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають ос¬новні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламенту¬ють відносини між суб'єктами грошового обороту.

Залежно від різновидів грошових потоків виділяють такі складові грошової системи:

система готівкового обігу;

система безготівкових розрахунків;

валютна система.

Схожість і відмінність грошових систем різних країн визначається:

видами і формами грошових знаків і традицій;

співвідношенням готівкових і безготівкових потоків;

можливістю (забороною) вільного обігу інших валют;

методами регулювання грошового обороту.

Як  нормативно-правове явище грошова система містить ряд елементів: назву і величину грошової одиниці; види грошо-вих знаків і види платіжних засобів; механізми регулю-вання готівкового і безготівко-вого секторів обороту, валют-ного ринку; інститути, що регулюють грошовий оборот.

Елементи грошової системи:

назва грошової одиниці;

масштаб цін;

види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

системи   регулювання   безготівкових   грошових   розрахунків, готівкового грошового обороту, валютного курсу та операцій з валютними цінностями, а також банківської діяльності; державні органи, які регулюють грошовий оборот та контролю¬ють дотримання чинного законодавства.

Масштаб цін - це величина грошової одиниці даної країни (купівельна спроможність грошей).

Коли гроші мали натурально-речову форму (золото, срібло), масштаб цін встановлювала держава, визначаючи ваговий вміст металу в грошовій одиниці. Регулювання рівня цін здійснювалося шляхом змін металевого вмісту грошей.

Сучасний масштаб цін відображає відмінності у вартості однакових товарів у різних країнах. Може відбуватися зміна цін на одні й ті самі товари в певній країні (знецінення грошей зменшення масштабу цін). На сучасному етапі розвитку грошових систем масштаб цін залежить від ринкових факторів, а завдання держави - підтримувати масштаб цін на певному рівні.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган країни. Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення в законодавчому порядку закріплене, як правило, за Цент¬ральним банком країни.

Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називають копійками.

Розмінна монета відіграє допоміжну роль щодо основної валюти і забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні гро¬шової одиниці:

якщо величина грошової одиниці країни дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає;

якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в розмінній монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. У таких країнах значною є частка монет у загальній сумі готівки. Це ро-бить грошові системи більш економічними, оскільки монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти.

З цієї причини періодично випускають монети в одну чи кілька гро¬шових одиниць, які, по суті, не є розмінними, а замінюють паперові купюри відповідного номіналу.

Грошово-кредитна політика - це сукупність взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк (в Україні НБУ). Основними стратегічними цілями грошово-кредитної політики є загальноекономічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

   Регулювання безготівкового грошового обороту. Значущість питання державного регулювання безготівкового гро¬шового обороту обумовлена тим, що на сучасному етапі економічного розвитку більша частина грошової маси знаходиться у депозитній фор¬мі, а також переважають безготівкові розрахунки.

Практичні заходи щодо регулювання безготівково грошово-го обороту з метою підтримання стабільності грошової системи в країні:

 

Методи регулювання грошового обороту поділяються на прямі та опосередковані. При прямих методах законодавчо встановлю-ються норми і правила, що безпосередньо регламентують поведінку суб’єктів грошового обороту. При опосередкованих методах здійснюється вплив центрального банку на певні грошові індикатори, зміна яких впливає на поведінку суб'єктів грошового обороту, насамперед на їх попит на товарних ринках. Головним методом опосередкова-ного регулювання є грошово-кредитна політика.

створення системи міжбанківських розрахун-ків, що підлягає контролю з боку Центрального банку;

запровадження збері-гання комерційними банка-ми своїх резер-вів на рахун-ках у Центральному банку з нормуванням залишку кош-тів на цих рахунках;

визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;

- визначення   режиму   відповідальності   сторін   за   порушення платіжних зобов’язань;

- встановлення нормативного строку для виконання банками операцій за рахунками клієнтів і відповідальності банків за по-рушення цих норм;

- створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;

-           використання механізмів захисту банківських комп’ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

Регулювання готівкового грошового обороту передбачає, зокрема, такі заходи:

1) посилення технічного захисту купюр від підробки (автомати пе¬ревірки на фальшивість грошей);

2) контролювання операцій з готівкою:

- суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати пла-тежі готівкою на невеликі суми, пов’язані переважно з форму-ванням та витрачанням грошових доходів населення;

клієнти банків юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, встановленого банком, відповідно до визначених НБУ правил;

Основними інструментами грошово-кредитної політики, які застосовує НБУ, є: операції відкритого ринку, регулювання норми обов'язкового резерву-вання, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. Вибір того чи іншого інструменту визначається залежно від конкретного стану ситуації на грошовому ринку. Пропозиція грошей здійснюється банків-ською системою через емісію грошей центральним банком та кредитну мультиплікацію депо-зитів комерційними банками.

- суб’єкти підприєм-ницької діяльності зобов'язані здавати одер-жану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні по-треби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, вста-новленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визна-чених НБУ;

під час одержання готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, з якою метою вони їх одер-жують та зазначати суми для кожної з них;

клієнти банків юридичні особи зобов'язані розробляти про-гнози своїх касових оборотів і подавати їх у банки для розроб-лення таких прогнозів у регіонах і в країні у цілому.

Головним механізмом прямого регулювання грошового оборо-ту є фіскально-бюджетна політика, яка має свої специфічні завдання і цілі, але функціонує в тісному взаємозв’язку з механізмом грошово-кредитної політики. Сучасна теорія і практика розглядає ці два регулятивні механізми не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в регулятивній політиці держави.

Державними органами, які здійснюють регулювання грошового обороту та контролювання дотримання чинного законодавства в Ук¬раїні, є:

Національний банк України;

Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів України та інші органи, які, реалізуючи заходи своєї економічної та фінансової політики, також вплива-ють на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з Національним банком Ук¬раїни.