9.2. Види фінансових посередників

Банк це фінансовий посеред-ник, що виконує комплекс базових операцій, які в суку-ності представляють закінчений процес посередництва:

- акумуляцію грошових коштів економічних суб’єктів з правом вільного розпорядження ними;

- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

- безумовне виконання роз- поряджень власників акумульо-ваних коштів щодо їх викорис-тання повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

1)         За видами фінансових установ:

а)       банківські установи:

універсальні банки;

спеціалізовані банки (інвестиційні, іпотечні, ощадні, земельні тощо).

б)       небанківські установи:

інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди та ком-панії);

довірчі товариства;

страхові компанії, пенсійні фонди;

установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

ломбарди.

2)         За видами пропонованих послуг:

а)       депозитно-кредитні установи:

універсальні банки;

спеціалізовані банки;

установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

ломбарди;

б)       контрактно-ощадні установи:

страхові компанії;

пенсійні фонди;

установи кредитної кооперації (кредитні спілки, ощадно-кре-дитні асоціації);

в) інвестиційні установи:

інвестиційні банки;

інститути спільного інвестування тощо.

Відмінності між банківськими і небанківськими фінансовими посе¬редниками:

1)         тільки банки відкривають і ведуть розрахункові рахунки своїх клієнтів, депонують грошові кошти і кредитують позичальників у грошовій формі.

Проведення банками зазначених операцій безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу і відповідно на рівень монетизації еко¬номіки. Роль банків у творенні грошового капіталу та підтримці його кругообороту є виключною. Небанківські структури не мають таких можливостей впливу на обсяги грошової маси.

банки беруть на себе весь ризик ліквідності, тоді як небанківські посередники, наприклад, інвестиційні компанії і фонди, пере-розподіляють ризики щодо зміни вартості чистих активів порів-ну між засновниками і учасниками;

відмінності у переліку фінансових послуг, пропонованих банків¬ськими і небанківськими фінансовими посередниками: кредиту¬вання, інвестиції, операції з цінними паперами, страхування тощо;

відмінності у характері та підзвітності органам державного регу-лювання діяльності фінансових установ у країні, зокрема, діяль-ність комерційних банків регулюється Національним банком України, кредитних спілок Державною комісією з регулюван-ня ринків фінансових послуг тощо;

відмінними є державні регулятивні норми та вимоги щодо діяль-ності банківських і небанківських фінансових посередників. Зокрема, вимоги до банківської діяльності є більш жорсткими та містять більше обмежень. Наприклад, згідно з Постановою НБУ № 209 від 7 березня 2001р. «Про встановлення перехідних строків виконання вимог Закону України «Про банки і банківську діяль¬ність» до 17.01.2003 р. банки повинні зафіксувати співвідношен¬ня між розміром капіталу і територією діяльності. Для небан¬ківських структур подібних географічних «шлагбаумів» немає.