12.2. Види міжнародної кредитної співпраці

Міжнародна кредитна співпраця суб'єктів економіки (держави, фі¬нансових установ, нефінансових корпорацій, органів місцевої влади) може здійснюватися через:

отримування (надавання) банківських позик на міжнародному кредитному ринку;

випуск боргових цінних паперів (єврооблігацій) або купівлю єврооблігацій у суб'єктів економіки інших країн;

-           отримування позик від міжнародних фінансових організацій.

Випуск єврооблігацій корисний, коли йдеться про залучення велико¬го обсягу кредитних ресурсів (від 100 млн дол.). Випуски єврообліга¬цій, як правило, здійснюються на «довгі» терміни (до 10 років). Найде¬шевші запозичення публічні, коли розміщення здійснюється серед невизначеного кола інвесторів, по-перше, тому що йдеться про залу¬чення великого обсягу ресурсів, а, по-друге, у випадку публічних роз¬міщень наявна більша кількість покупців, що гарантує розміщення за найкращою ринковою ціною. У випадку приватних розміщень інвес¬тори самі диктують свої ціни та умови.

В Україні єврооблігаційні позики здійснюють держава, фінансові установи, нефінансові корпорації та органи місцевої влади. Серед фі¬нансових установ такі українські банки, як: Приватбанк, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, Укрексімбанк. Серед нефінансових корпорацій це компанії Київстар, Нафтогаз України, Стирол, Південмаш.

Банківські позики суб'єктів економіки на зовнішніх ринках здійсню¬ються строком до 3 років. Суми, що залучаються в такий спосіб, коли¬ваються в межах від 10 до 50 млн доларів.

Однією з форм запозичення на міжнародних ринках є синдиковане кредитування середньострокова позика, що надається міжнародним синдикатом (консорціумом) банків на однакових умовах.

Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями (МФО)

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з’явилися у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покли-кані регулювати міжнародні економічні відносини, їх мета сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінан-сового співробітництва, підтри-мувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Країни акціонери МФО умовно можна поділити на 2 групи: країни, які є донорами МФО (розвинені країни США, Японія, Ка¬нада, Австралія тощо), та країни, які є реципієнтами (одержувачами) коштів, країни з перехідною економікою. Тому в кожної групи є свої завдання: для країн-донорів участь у капіталі МФО є елементом здійс¬нення своєї зовнішньої економічної політики; друга група країн має на меті отримання дешевих (іноді безкоштовних) ресурсів (зокрема й аналітичної допомоги) МФО для вирішення своїх соціально-еконо¬мічних завдань. Крім цього, у міру здійснення реформ і поліпшення свого соціально-економічного становища країни-позичальники праг¬нуть підсилити свої позиції в МФО.

На початкових етапах співпраця України з МФО концентрувалася на сприянні процесам структурного реформування в країні та на під¬триманні платіжного балансу.

У перспективі для посилення фінансової та економічної незалеж¬ності України доцільно зосередити увагу на зміцненні позицій нашої держави як акціонера МФО.

Становлення України як акціонера МФО матиме такі переваги:

просування українських товарів на міжнародні ринки;

здійснення політичного та економічного впливу на інші країни через політику МФО в цих країнах;

підвищення ефективності участі України в МФО, де Україна зможе бути не тільки позичальником, а й кредитором;

оцінювання ходу реформ в інших країнах через аналіз досвіду МФО, зокрема, реформування державного та приватного секторів (оцінювання невдач і переваг реформ МФО в цих країнах);

підвищення довіри інвесторів до економічної політики, а також кредитного іміджу України.