4.3. Розрахунок освітленості від дифузійновипромінюючої поверхні

 

            Поверхні, яскравість яких у відбитому або пропущеному світлі однакова в усіх напрямках, називаються дифузійними.

            Визначення освітленості від поверхні ґрунтується на формулі

 

,                                  (4.15)

 

де        М – світність випромінюючої поверхні, лм/м2;

            q – коефіцієнт освітленості.

            Розв’язання задачі розрахунку освітленості горизонтальної поверхні від горизонтального світного прямокутника зі сторонами а та b, установленого на висоті h і розміщеного так, що точка А є проекцією однієї з його вершин, можна подати графічно (рис. 4.20, 4.21). Графік дає значення коефіцієнта q, на який треба помножити світність поверхні М, щоб одержати освітленість Е у функції співвідношень  і . Оскільки для поверхні, що необмежено простирається в усі боки від точки А,  і , при необмеженому збільшенні  й  граничне значення .

            Графік дозволяє розв’язати задачу визначення освітленості й у точці, що не збігається із проекцією однієї з вершин (рис. 4.22). Для визначення освітленості в точці А від панелі 1234 уявимо останню доповненою до прямокутника 5794. Визначивши освітленість від цього прямокутника, ми повинні відняти освітленість від прямокутників 5782 і 5693 і додати освітленість від прямокутника 5681, оскільки інакше остання виявиться віднятою двічі. Таким чином,

 

.

            Необхідно відзначити, що немає різниці, яка сторона взята за a, а яка – за b.