1.4 Загальна структуризація конфліктогенних чинників міжнародного екологічного конфлікту

 

Конфлікти, як соціальне явище іманентні суспільству, їх неможливо відокремити від суспільного життя і економічних відносин. Конфлікти з приводу природних ресурсів мали місце і раніше, однак останнього часу вони стали відігравати визначальну роль при узгодженні соціо-еколого-економічних інтересів суб’єктів господарювання. Матеріальні ресурси із абстрактної економічної категорії досить швидко трансформуються у безпосередній матеріально-соціальний об’єкт протиріч і суперечок. Природні ресурси, хай поки що гіпотетично, розглядаються, як варіант світової резервної валюти: «… вартість одиниці резервної валюти має визначатися в еквіваленті калорій їжі чи тепла, літрах води чи кубометрах повітря для того, щоб людина або держава, яка має таку валюту в авуарах, завжди могла обміняти її в будь-якому куточку світу на певну кількість критичних матеріальних цінностей» (Савченко, 2009).

Об’єктом як ресурсного, так і ЕК є природний ресурс (Сабадаш, 2006). Однак слід зазначити, що соціально-економічна природа екологічного і ресурсного конфлікту дещо різняться. Так, об’єктом ресурсного конфлікту зазвичай виступає невідновлюваний природний ресурс – нафта, газ, мінеральна сировина, які вилучаються із екосистем. На противагу, об’єктом ЕК є здебільш відновлювані природні ресурси: прісна вода, родючі ґрунти, деревина, біоресурси, а також екологічні послуги (рекреаційні, кліматичні, гідро-, електроенергетичні тощо). У першому випадку предметом конфлікту є питання володіння природним ресурсом (проблема права власності) або ж його розподілу (проблема територіально-майнових суперечок), які можуть бути вирішені залученням широкого кола економіко-організаційних і юридично-правових інструментів. Відповідно, конфлікти, викликані фізичною обмеженістю ресурсів, соціально-економічним дефіцитом і геополітичними процесами мають економічну основу, характерну для традиційних протиріч ресурсного розподілу (Libiszewski, 1992).

Таким чином, значний інтерес з точки зору оцінки потенціалу врегулювання ЕК і ефективності механізмів і інструментів розв’язання (запобігання) ЕК представляє дослідження чинників виникнення ЕК у соціально-економічних системах. Спираючись на результати започаткованих досліджень, можемо розширити коло конфліктогенних чинників ЕК за їх соціально-економічною природою.

Екологічний дефіцит і екологічна деградація, підсилені дією несприятливих зовнішніх (економічних, соціальних, політичних, правових, історико-культурних, етнічних, ін.) чинників, є основною причиною ЕК у сучасних системах природокористування. Загострення ЕК може відбуватися на тлі нерівного доступу («екологічної дискримінації») населення/економічних суб’єктів до дефіцитних природних ресурсів. До ключових економічних чинників, які можуть бути каталізатором ЕК, ми відносимо такі:

експортоорієнтованість сировинних галузей економіки: хімії, металургії, видобування і первинної переробки сировини – саме ці галузі характеризуються максимальним залученням природно-ресурсного потенціалу, сировини, енергетичних ресурсів;

експортоорієнтованість сільського господарства, виробничу основу якого складають природні і кліматичні ресурси;

низький ступінь деверсифікації економік, особливо слабкорозвинених, що суттєво обмежує можливості населення брати участь у створенні широкого асортименту продукції або бути залученим у сферу обслуговування;

диференціація у рівнях соціально-економіного розвитку регіонів, підсилена дефіцитом ресурсів через нерівномірний їх розподіл за територією;

непродуктивна урбанізація: наслідком має проблеми зайнятості населення і трудової міграції;

коливання цін на основні види сировини і сировинних напівфабрикатів, як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках;

значне скорочення зовнішніх інвестицій, виведення капіталу за межі країни, а також зміна інвестиційних тенденцій і пріоритетів.

Важливим аспектом, без якого характеристика ЕК буде неповною, є культурно-історичний чинник. Саме культура є засобом і інструментом позитивних соціально-економічних змін у суспільстві, формує матеріальні і духовні потреби людини, як то культура споживання/використання ресурсу, задоволення матеріальних потреб, поводження з відходами, культурно-естетичні обмеження тощо. Культурно-історичні чинники формують підвалини економічного, соціального, науково-технічного і техніко-технологічного прогресу. ЕК на національному, етнокультурному і релігійному ґрунті активізувались після закінчення «холодної війни»: через суттєве розширення ринків загострилася боротьба між суб’єктами ринку за володіння (управління) природними ресурсами (водою, землею, деревинними, мінеральними, продовольчими, енергетичними ресурсами). У багатьох таких конфліктах може бути присутнім чинник етнічних чи культурно-релігійних переваг однієї із груп людей (що досить часто пов’язано із їх автономією), однак вкрай рідкісні випадки, коли згадані протиріччя (віросповідання, культура, моральні цінності) були саме першопричиною ЕК. На нашу думку, прояв національних і етнокультурних чинників у ЕК можна пояснити намаганням економічних суб’єктів максимізувати прибуток і горизонтальною нерівністю у суспільстві (культурна й етнічна дискримінація, як засіб обмеження доступу до соціальних, економічних і екологічних благ). Відповідно, у багатьох випадках існує зв’язок між культурою, традиціями корінного населення і ресурсами, які знаходяться на території їх мешкання: рівень добробуту населення суттєво залежить від можливостей вільно реалізувати свої права на володіння (використання, розпорядження) природним ресурсом, як засіб існування і забезпечення прийнятного життєвого рівня. Таким чином, історико-культурні чинники, їх прояв і вплив у ЕК суттєво ускладнюють його протікання і можуть обмежувати можливості інструментарію із врегулювання конфлікту.

Окремо слід виділити ще одне джерело потенційних ризиків ЕК – фінансово-економічна політика міжнародних фінансових інституцій і економічних об’єднань, таких як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі. Головним завданням їх діяльності є підтримка країн-донорів через механізми фінансових позик і техніко-технологічних трансфертів у питаннях реструктуризації їх економік. Однак в умовах функціонування слабких економічних, політичних, правових і соціальних інститутів існують значні ризики трансформації економіки країни-донора під потреби зовнішніх інвесторів і міжнародного ринку. У такому випадку інтегральний соціо-еколого-економічний ефект може бути для країни-донора негативним.