3.7 Економічний інструментарій вирішення екологічних конфліктів у контексті стійкого розвитку

 

Складність реалізації прийнятої майже двадцять років тому концепції стійкого розвитку полягає в тому, що досягнення поставленої мети насправді є нескінченним в часі, постійно відтворюваний процес вирішення протиріч: усередині природного середовища, між суспільством і природою і усередині суспільства. Ключовою в даному ланцюжку протиріч є замикаюча група протиріч, що виникає між різними групами суспільних суб'єктів з приводу відношення до компонентів природного середовища. Ця група протиріч отримала назву екологічних конфліктів (ЕК).

На перший погляд, ЕК (які нерідко закінчуються воєнними діями і серйозними екологічними наслідками) створюють значні проблеми в просуванні до стійкого розвитку. Якоюсь мірою це дійсно так. Проте доводиться також визнати, що ЕК істотно актуалізують екологічні проблеми і сприяють каталізації еколого-економічних протиріч. Отже, вони ведуть до загострення цих протиріч, прискорюючи виникнення передумов їх вирішення.

Сказане дозволяє оцінювати екологічні конфлікти як ядро вирішення суспільних протиріч на шляху до стійкого розвитку. Дослідження показують, що екологічні конфлікти насправді глибоко соціально-економічні за своїм змістом, так відображають боротьбу різних соціальних груп за свої соціальні і економічні інтереси. Дослідження глибинних основ ЕК дозволяє зрозуміти і можливі механізми їх вирішення.

Причини виникнення ЕК. Фундаментальна причина ЕК. У основі екологічних конфліктів (які передбачають зіткнення протилежних інтересів різних соціальних суб'єктів) лежать протиріччя між обмеженим характером різних компонентів природного середовища і зростаючими соціальними і економічними потребами в їх використанні.

Соціальні інтереси зачіпають здоров'я людини, а також можливості формування і розвитку його як особистості. Економічні інтереси передбачають використання природних ресурсів, асиміляційного потенціалу природи, інших властивостей природних факторів в цілях задоволення потреб економічної системи.

Приватні причини загострення ЕК. Існує ряд причин, що обумовлюють постійне загострення екологічних конфліктів. Вони сприяють дестабілізації екологічної ситуації, корінним чином змінюючи екологічні, соціальні і економічні умови, за яких був досягнутий компроміс інтересів економічних суб'єктів в попередньому періоді. У числі основних дестабілізуючих чинників можна назвати:

обмежений характер компонентів природного середовища (родовища природних ресурсів виснажуються, компоненти природного середовища: атмосфера, вода, ґрунт – із-за обмежених можливостей їх асиміляційного потенціалу починають нагромаджувати забруднення і зазнають інших змін, які погіршують їх якість і тому подібне);

постійне зростання населення. Це один з найголовніших чинників, який невпинно збільшує питоме екологічне навантаження на локальні екосистеми і всю біосферу планети в цілому. За минулі два століття на цей чинник, окрім природної народжуваності населення, почало істотно впливати значне збільшення середньої тривалості життя людини. Якщо за часів Древньої Греції цей показник не перевищував 18 років, за часів Древнього Риму – 22 роки, в епоху Відродження наближався до 35 років, в середині ХІХ ст. складав 40 років, то в середині ХХ ст. досяг 70 років (Биологический, 1989);

швидка якісна зміна антропогенних факторів впливу. Види порушення природних систем (матеріальні і енергетичні інгредієнти впливу) змінюються такими темпами, що компоненти екосистеми (біологічні види та їх співдружності) не встигають до цього пристосуватися;

збільшення темпів міграції населення планети. Інтенсивне зростання комунікаційної (у тому числі транспортної) діяльності людини значною мірою змінює природні процеси метаболізму планети (тобто обмін речовин, енергії і інформації). Природні системи не встигають перебудуватися і адаптуватися до таких турбулентних умов. Одним з багатьох прикладів є перенесення баластними водами судів біологічних організмів у водні системи, де вони раніше не зустрічалися і не мають природних антагоністів. Це, зокрема, вже істотно порушило біологічну рівновагу, яка існувала в Чорному морі;

 значне збільшення кількісного виробництва енергії на планеті. Кінець ХХ ст. і початок ХХІ продемонстрували реальну загрозу порушення енергетичної системи планети.

Просторові та часові аспекти ЕК. Однією із найважливіших компонентів стійкого розвитку, яка прямо або побічно міститься в більшості документів, що характеризують концепцію стійкого розвитку, є посилання на справедливість. Для завершального визначення Ріо-конференції цей аспект взагалі є стержневим. Поняття «екосправедливість» («eco-equity») міцно входить у всі трактування стійкого розвитку. При цьому зазвичай використовуються поєднання «справедливість між поколіннями» і «справедливість усередині одного покоління».

«Справедливість усередині одного покоління» – це умовна назва декларованого базового принципу розподілу природних благ між поколіннями, що нині живуть на Землі, представники яких виступають в ЕК у формі різних економічних суб'єктів. Основною причиною виникнення ЕК є різне трактування згаданої справедливості різними сторонами конфлікту (у кожного своя правда, а отже і своя справедливість). Основні види суб'єктів в даній конструкції досягнення екосправедливості будуть розглянуті нижче.

«Справедливість між поколіннями» – умовна назва декларованого базового принципу розподілу природних благ між представниками поколінь, які сьогодні в змозі приймати рішення і діяти відносно використання природних благ, і поколінь, яким належить жити на Землі в близькій або віддаленій перспективі і які не в змозі сьогодні впливати на рішення і дії відносно природного середовища.

Основні види ЕК в рамках даної конструкції екосправедливості відбуваються між нині чинними на Землі економічними суб'єктами (індивідами або організаціями) і особами або громадськими організаціями, що узяли на себе відповідальність представляти інтереси майбутніх поколінь. Одним з видів подібного ЕК, спроба вирішення якого триває вже близько двадцяти років, є реалізація доктрини стійкого розвитку. Нагадаємо його визначення.

Згідно з визначенням, яке було прийнято в 1992 році на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (КНСР-92), стійкий розвиток – це такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби (Программа, 1993).

Як бачимо, необхідність вирішення ЕК між поколіннями є ядром концепції стійкого розвитку. До принципів організації вирішення ЕК у просторі та часі ми повернемося в завершальній частині розділу.

Економічні предмети ЕК. Економічний предмет ЕК відображає кінцеву мету вирішення конфлікту. Можна виділити чотири основних економічних предметів ЕК:

право власності на природні фактори (ПФ);

право (можливість) здобуття вигоди від використання ПФ;

обов'язок нести витрати по відтворенню ПФ;

обов'язок компенсації збитку за наслідки дії на ПФ.

Право власності зазвичай передбачає належність природних факторів, а також засобів і продуктів виробництва певним особам – індивідам або колективам (суспільним групам). Право власності зводиться, як правило, до трьох повноважень (на предмет кожного з яких можуть виникати екологічні конфлікти): праву володіння, праву користування і праву розпорядження.

Ці права тісно взаємопов'язані і лише у комплексі складають юридичний зміст права власності.

Право володіння означає можливість фактичного володіння предметом власності, що надається законом (зокрема, ділянкою землі, річчю або продуктами від їх використання). Право володіння реалізується головним чином, на основі чотирьох основних форм: міжнародної (належить світовій спільноті; прикладом, зокрема, є право власності на територію Антарктиди); державною; суспільною (суб'єктом власності є суспільне об'єднання); приватною (суб'єктом власності є особа або група осіб). Основним предметом, навколо якого розгортаються ЕК за право володіння між державами і економічними суб'єктами, є території (земельні ділянки).

Право користування означає засновану на законі можливість експлуатації предмету власності (природного об'єкту або майна), а також витягування з нього корисних властивостей та/або здобуття від нього продуктів (плодів) і доходів. В даний час значна частина ЕК зводиться до отримання саме права користування. Це зводиться до боротьби за відповідні ліцензії (наприклад, на видобуток корисних копалин, вирубку лісу, ін.) або квоти (наприклад, на вилов певних кількостей риби в міжнародних водах або викид в атмосферу двоокису вуглецю).

Право розпорядження означає надану власникові або іншій особі (індивідові або організації), що діє від його імені, можливість на свій розсуд і в своїх інтересах здійснювати дії, що визначають юридичну долю предмету власності. Оскільки право розпорядження дає його володареві повноваження на видачу прав користування, тобто тих самих ліцензій і квот, можна зрозуміти, наскільки «хлібним» є місце того хто «розпоряджається». Це особливо актуально для країн, що не позбавилися від проблем корупції. Відповідно, боротьба за право розпоряджатися природними факторами від імені держави знаходить форму дійсно реальних екологічних конфліктів.

Питання, що стосуються формування прав на отримання економічних вигід або обов'язків по несенню витрат, вимагають глибшого дослідження природи формування економічних стосунків.

Економічні стосунки в області використання природних благ як основа вирішення ЕК. Проаналізуємо зміст тих економічних суб'єктів, які прямо або побічно можуть мати відношення до процесу використання природних благ (рис. 3.3).

«Власники». Власниками природних об'єктів (ділянки землі, лісу, озера, ін.) можуть бути: держави, територіальні утворення (носії муніципальної власності), приватні власники, громадські організації.

«Виробники». Безумовно, головним виробником природних чинників є сама природа, яка виконує основний обсяг роботи по відтворенню різних природних ресурсів, включаючи якість середовища. В даному випадку в умовну категорію «виробники» включаються ті економічні суб'єкти (підприємства), які, понісши витрати, своєю діяльністю сприяють відтворенню кількісних і якісних характеристик природних факторів (розвідка і освоєння родовищ, посадка лісових масивів і догляд за лісами, рекультивація земель, водогосподарські роботи, освоєння рекреаційних ресурсів, ін.). Слід окремо підкреслити, що кажучи про «виробників», ми маємо на увазі, перш за все, не ті господарські підрозділи (бригади, підприємства), які на підряді виконують відтворювальні роботи (відпрацьовуючи при цьому свою зарплату і заробляючи свою частку прибутку), але ті економічні суб'єкти, які несуть відтворювальні витрати.

«Споживачі». До даної категорії учасників економічного процесу належать ті економічні суб'єкти, які споживають (використовують) природні блага, і отримують свої вигоди. Як правило, вони купують цю можливість за певні виплати («виробникові» і «власникові»). Слід підкреслити відносність категорій «виробник» і «споживач». Одне і те ж підприємство може виступати в ролі і виробника, і споживача природних благ. Зокрема, придбавши у держави ліцензію на видобуток природних ресурсів, гірничодобувний комбінат далі може, почавши видобуток мінеральної сировини, продавати його відповідним споживачам, або «поступитися» іншому (продати) купленим раніше правом на ведення даного виду діяльності.

«Суміжні виробники». До даної групи відносяться ті економічні суб'єкти, які, здійснюючи свою діяльність як виробника в суміжних сферах природокористування, можуть прямо або побічно відчувати економічні наслідки діяльності «виробника» або «споживача». При цьому наслідки можуть носити як позитивний, так і негативний характер.

 

 

 

 

 «Суміжні споживачі». До даної групи відносяться ті економічні суб'єкти, які, здійснюючи функції споживача природних благ в суміжних по відношенню до даного «виробника» або «споживача» сферах природокористування, можуть прямо або побічно відчувати еколого-економічні наслідки їх діяльності. Так, промислове використання лісових ресурсів (для отримання ділової деревини) негативно впливає на реалізацію рекреаційних функцій лісу (екотуризм, санаторії), і навпаки, рекреаційне навантаження на ліс гальмує приріст ділової деревини.

Екологічні витрати як найважливіший компонент процесу вирішення ЕК. Екологічні витрати – це міра того, що може бути віддане за можливість або необхідність споживання (використання) природних благ. Витраченими (використаними) можуть бути: робота, матеріальні активи (ресурси), енергія, засоби, психічні (моральні) переживання і тому подібне Виражені в грошовій формі, екологічні витрати відображають суму активів (матеріальних ресурсів, енергії, засобів, роботи), пов'язаних із відтворенням або споживанням природних факторів.

Залежно від форм прояву у господарських суб'єктів екологічні витрати зазвичай класифікують на дві групи: явні і неявні. Явні (або зовнішні) витрати, асоціюються зазвичай з поняттям «витратами». Це такі витрати, які набувають форми витрат (грошових платежів) іншим суб'єктам за виконану роботу, надання ресурсів, енергії, послуг і тому подібне. Неявні (внутрішні, імпліцитні) витрати не набувають вигляду формальних витрат, а виступають у формі упущеної вигоди (недоотримання певних вигід), які виникають у господарських суб'єктів у зв'язку з реалізацією процесів відтворення або використання природних чинників ними самими або суміжними суб'єктами.

У сенсі впливу на економічну вигоду господарських суб'єктів екологічні витрати можна диференціювати на дві групи із умовними назвами «функціональні витрати» і «втрати».

Функціональні витрати – це ті, які цілеспрямовано здійснюються з метою здобуття певних корисних результатів (напр., отримання продукції, відтворення ресурсів, запобігання шкідливої дії на навколишнє середовище або ліквідацію наслідків зміни її стану). У свою чергу, функціональні витрати умовно можна розділити на дві групи: «продуктивні витрати» і «непродуктивні витрати».

«Продуктивні витрати» – це такі, здійснення яких окрім досягнення екологічних цілей передбачає здобуття певних економічних результатів (зокрема, виробництво додаткової продукції, підвищення рівня її якості – що дає можливість отримання додаткового прибутку і тому подібне). Прикладами таких витрат є: витрати на підвищення продуктивного потенціалу природних систем (зокрема, направлені на збільшення продуктивності ресурсів рослинного і тваринного світу); витрати на створення екологічно стійких сортів рослин або порід тварин (зокрема, таких, які є невразливими до дії забруднення або шкідливих організмів); витрати на переробку відходів з отриманням додаткової продукції і так далі

«Непродуктивні витрати» – це такі, здійснення яких передбачає досягнення лише екологічних або соціальних цілей і не супроводжується отриманням економічних результатів. Такими, зокрема, є: витрати на очисне устаткування, витрати на облагороджування ландшафтів, витрати на утримання заповідників; витрати на запобігання наслідкам негативної екологічної дії на екосистеми або людину.

«Втрати» – умовна назва вигляду екологічних витрат, виникнення яких заздалегідь не переслідує досягнення яких-небудь позитивних результатів, а обумовлений обставинами, пов'язаними з негативною дією на природні ресурси і навколишнє середовище. Це, зокрема, втрата або недоотримання (повне або часткове) продукції сільського і лісового господарства із-за шкідливої екологічної дії, недовироблення національного доходу внаслідок погіршення здоров'я населення, упущена вигода із-за неможливості розвивати певні види виробництва в умовах забруднення навколишнього середовища і тому подібне.

Поняття «екологічні втрати» близьке за значенням до поняття «екологічний збиток» (збитки). Часто їх трактують як ідентичні поняття. Але у ряді випадків одне з понять трактується як ширше по сенсу порівняно з іншим. Зазвичай це робиться для повнішої передачі смислових відтінків терміну (що неможливо зробити без залучення іншого терміну). Зокрема, екологічні втрати можуть трактуватися як збиток (збитки) (тобто те, що безповоротно втрачається, напр., недоотримання частини урожаю із-за зменшення продуктивності сільгоспугідь) і додаткові витрати на зменшення негативних екологічних наслідків (напр., на добрива – без яких втрати були б ще вагомішими). Інколи навпаки більш розширене значення набуває терміну збиток (збитки), який трактується як втрати (зокрема, сільгосппродукції) і додаткові витрати на запобігання (ліквідацію) негативним наслідкам.

Вказаний приклад свідчить про те, що трактування більшості термінів в еколого-економічній сфері ще не устоялося, має умовний характер і визначається позицією конкретного автора, а також обставинами, в яких вживається поняття. Залежно від напрямів виникнення умовно можна виділити 12 основних видів економічних показників (табл. 3.3). На їх основі може бути отриманий цілий спектр еколого-економічних оцінок і показників, що розрізняються формою, але що мають єдину методичну основу.

Як елементи виробничої системи екологічні фактори повинні оцінюватися і враховуватися традиційними для економічної системи вартісними показниками. У ринковій системі будь-яка річ може оцінюватися з двох точок зору: виробника, який судить за витратами на виробництво даного предмету (цей підхід називається «витратним»); споживача, який вирішує, яку ціну можна заплатити за використання властивостей даного предмету (цей підхід називається «результатним» або «рентним»).

Ці ж два підходи можуть бути застосовані і для оцінки природних факторів. Економічним базисом витратного підходу є витрати, необхідні для відтворення кількісних показників або якісних властивостей природних факторів. Основу «результатних» оцінок складає економічний ефект, який може отримати споживач внаслідок використання природних благ.

Основна мета використання будь-якої економічної функції природного ресурсу – виробництво певної маси споживчих вартостей, що може бути з достатнім ступенем точності виражено певними кількісними економічними оцінками. Погіршення даної функції із-за зниження якості ресурсу або зменшення його кількості веде до зменшення економічного результату. Це, в принципі, також може бути визначено конкретною економічною оцінкою.

Економічний механізм вирішення ЕК. Основними компонентами економічного механізму вирішення ЕК є: правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов'язки, ліцензії, обмеження, процедури, ін.); система відносин власності на основні засоби виробництва; організаційна структура економіки, тобто система формальних і неформальних організаційних зв'язків, що формує реальні економічні відносини між господарюючими суб'єктами як по вертикалі (реалізація владної дії), так і по горизонталі (взаємодія між суміжними економічним суб'єктами і організаційна діяльність територіальних адміністративних органів); система суспільних інститутів (традиції, етичні засади, порядки, релігійні звичаї, духовні цінності, ін.), що формують соціально-інформаційне поле економічної активності; економічні інструменти.

Ключова роль економічних інструментів в системі товарно-грошових відносин обумовлена тим, що саме через них передаються дії на головні спонукальні мотиви діяльності господарюючих суб'єктів – їх економічні інтереси. Економічні інструменти умовно можуть бути диференційовані на три взаємопов'язані і взаємообумовлені групи: ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільчі платежі/виплати. Саме дані види економічних інструментів фігурують при вирішенні ЕК.

1) Ціни за ресурси. У широкому сенсі ціна – це кількість благ (зокрема, грошей, товарів, послуг), які повинен заплатити економічний суб'єкт за право використовувати певний товар (природний ресурс/благо, предмет, послугу) або володіти їм. У контексті даної екологічної тематики до умовної групи цін за ресурси можна віднести широкий спектр різних за формою економічних показників: ціна за сировину, матеріали, енергію; платежі за право користуватися землею, водою, лісом і іншими природними ресурсами; платежі за використання асиміляційного потенціалу екосистем (плата за забруднення); орендна плата за використання основних фондів (у тому числі, природоохоронної спрямованості); ціна за трудові фактори (зарплата, нарахування на зарплату); ціна за використання фінансових ресурсів (облікова ставка національного банку, відсоткова ставка комерційних банків, виплати по позиках, ін.).

 

Таблиця 3.3 – Види базових показників, які можуть бути покладені

в основу економічних оцінок природних чинників

 

Базовий економічний

показник        Коментар. Приклад

1. Витрати на відтворення природних ресурсів  Витрати повного циклу геологорозвідувальних робіт і видобутку корисних копалин, включаючи рекультивацію порушених в результаті видобутку земель; витрати по освоєнню цілинних земель (вирубка лісів, осушення боліт, ін.).

2. Витрати на підтримання потрібного стану відтворюваних природних ресурсів (екосистем)     Витрати на підтримку родючості ґрунтів (внесення необхідних речовин замість тих, що виносяться разом із врожаєм; вартість моніторингу ґрунтів, сухій меліорації); витрати з моніторингу та профілактичного очищення дна і берегів річок; витрати з моніторингу та санітарних рубок в лісі; витрати по утриманню заповідників, заказників, національних парків; ін.

3. Витрати по запобіганню екологічного порушення (забруднення) природних ресурсів   Вартість очисних споруд по запобіганню забруднення атмосфери і води; вартість полігонів по захороненню відходів; витрати по терасуванню або обваловуванню схилів земельних ділянок, зміцнення берегів річок і морів, ін.

4. Витрати по відшкодуванню упущеної вигоди, що виникла із-за екологічного порушення        Витрати на освоєння нових земель замість втрачених, додаткові витрати (мінеральні добрива додаткові роботи) на збереження нормального врожаю на забруднених землях; вартість с/г продукції, яку доводиться купувати за кордоном замість втраченої, ін.

5. Витрати по ліквідації наслідків екодеструктивної діяльності           Вартість робіт по дезактивації забрудненої території; витрати по рекультивації порушених земель; вартість осушення підтоплених територій; вартість лікування хворих із-за забруднення людей, ін.

6. Рента (дохід, прибуток) від використання природних факторів      Ринкова ціна корисних копалини; дохід від курортів, екотуризму; дохід від продажу мисливських ліцензій.

7. Непрямі вигоди від використання природних благ   Економічна ефективність оздоровлення (підвищення продуктивності, зниження захворюваності) громадян; додаткові прибутки сфери послуг, пов'язані з обслуговуванням курортників або екотуристів.

8. Економічний збиток від порушення (забруднення) природних факторів   Втрати врожаю; втрати, пов'язані з додатковою захворюваністю; збиток від підвищеного зносу основних фондів; втрати лісового господарства від зниження приросту деревини, усихання дерев; зниження доходів від курортників і екотуризму, ін.

9. Упущена вигода від втрати якості факторів природного середовища        Зниження непрямих доходів (наприклад, податкових надходжень) від притоку туристів в країну або експортного потенціалу регіону (країни) із-за зниження екологічної привабливості продукції (продукти харчування, лікарські рослини, ін.).

10. Упущена вигода, пов'язана з необхідністю консервації природних об'єктів       Зниження темпів економічного зростання (ВВП) із-за екологічних обмежень, наприклад, заборона індустріального розвитку в Латинській Америці ради збереження тропічних лісів; або в північних областях України ради збереження боліт, що живлять річки.

11. Витрати, які готове нести суспільство за збереження незайманої природи         Наприклад, величина субсидій, платежів, які готові платити регіони або країни-донори за збереження у їх сусідів природних об'єктів (наприклад, за збереження тропічних лісів Бразилії); плата, яку готова платити одна територіальна одиниця інший за складування відходів; різниця в ціні за житло, яку готові платити люди, аби жити в екологічно привабливих районах (тиша, зелень, водоймище) порівняно із екологічно несприятливими.

12. Ціна, яку готове прийняти суспільство (або окремі люди) за згоду жити в екологічно несприятливому середовищі    Плата, яку готові отримати жителі населених пунктів (виплати населенню, створення об'єктів інфраструктури) за згоду прийняти по сусідству екологічно несприятливий об'єкт (полігон відходів, АЕС, аеропорт, ін.); різниця в ціні (знижка), ради якої жителі готові жити в галасливих або забруднених районах.

 

2) Економічні вигоди. Під економічною вигодою (від використання або споживання чого-небудь) зазвичай розуміють додатковий прибуток (прибуток) або здобуття певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий прибуток (прибуток).

Економічна вигода від використання природних благ формується під впливом трьох основних груп чинників. Перша – визначається внутрішньою ефективністю господарювання економічного суб'єкта, що використовує природні блага, тобто його умінням отримати максимум вигоди від використання цих благ. Друга група чинників обумовлена властивостями даного природного блага, тобто його кількісними і якісними характеристиками. Третя група визначається зовнішніми умовами економічного середовища, в якому здійснює свою діяльність даний господарюючий суб'єкт: цінами за використовувані первинні ресурси (матеріальні, енергетичні, фінансові), можливостями встановлення цін на свою власну продукцію, системою формальних і неформальних перерозподільчих механізмів і інструментів (податків, платежів, знижок, пільг, хабарів, рекету), ін.

3) Перерозподільчі платежі/виплати. Це система вилучення частини доходів у одних економічних суб'єктів з метою передачі іншим економічним суб'єктам. Юридичний механізм перерозподілу може ґрунтуватися на законодавчих актах (так, зокрема, функціонують системи оподаткування і платежів), на формалізованих двосторонніх угодах (наприклад, між власником і орендарем землі, за що останній виплачує ренту) або на добровільній (однобічній) основі (зокрема, так здійснюється спонсорські пожертвування на екологічні або соціальні цілі).

Зазвичай система перерозподілу включає чотири основні елементи: порядок вилучення доходів у економічних суб'єктів-донорів; ставки вилучення доходів; порядок передачі зібраних коштів економічними суб'єктам-реципієнтам; ставки виплат реципієнтам.

Можна говорити, що в контексті даної економічної тематики перерозподільчі платежі/виплати виконують функції еколого-економічної і еколого-соціальної корекції.

Говорячи про економічні інструменти, як приклад найчастіше називають найбільш використовувані важелі: податки, кредити, платежі, субсидії і тому подібне. Проте це лише «видима частина айсберга» тих складних механізмів, які забезпечують дію інструментів у складі економічної системи. У числі окремих компонентів цих механізмів можна назвати: порядок (правила) вилучення засобів у суб'єктів-донорів; ставки вилучення; виконавців, що здійснюють процедуру вилучення; виконавців, контролюючих процедуру вилучення; економічну (або іншу) відповідальність за порушення встановлених правил; порядок розподілу засобів, що вилучаються; ставки розподілу засобів; суб'єктів, що здійснюють функції зберігання і розподілу засобів і ін. Навіть з цього списку видно, що сама по собі реалізація економічних інструментів вимагає певних засобів.

Найбільш істотними чинниками при розробці і застосуванні систем еколого-економічних інструментів є: механізм їх реалізації; природа дії на економічні інтереси суб'єкта; методичні підходи до встановлення ставок; критеріальна база розрахунку ставок; вихідний принцип дії на ключові групи економічних суб'єктів; форма інструментів.

Залежно від механізму реалізації еколого-економічних інструментів при вирішенні ЕК їх умовно можна диференціювати на наступні групи:

1) Адміністративний перерозподіл засобів (прикладом є штрафи, субсидії). Дана система економічних інструментів носить індивідуальний адресний характер вилучення і передачі засобів (наприклад, від винуватців до потерпілих) і зазвичай застосовується у випадках аварійного забруднення довкілля, коли наслідки екодеструктивної дії носять нестандартний характер і вимагають специфічного підходу до їх оцінки.

2) Фінансові трансферти, тобто відносно жорстко регульована і контрольована система перерозподільчих механізмів (податки, платежі, кредити, виплати, ін.).

3) Вільні ринкові механізми перерозподілу засобів. Наочним прикладом інструментів, що відносяться до даної групи, є так звана торгівля дозволами на викиди забруднюючих речовин, що набула поширення в деяких штатах США і провінціях Китаю.