1.1 Конфлікт як соціальний феномен

 

Дослідження природи конфліктів взагалі і екологічних конфліктів зокрема потребують, перш за все, чіткого визначення основних дефініцій і категорій, їх змісту, взаємозв’язків, ролі і місця у механізмах взаємодії.

На нашу думку, конфлікт як складний і багатогранний феномен, доцільно розглядати із таких позицій.

1. Конфлікт як соціальне явище є поширеною формою взаємодії соціальних суб’єктів у сучасному складному світі: індивідуумів, соціальних груп, етнічних спільнот, держав, їх об’єднань, які переслідують свої цілі і інтереси. Причинами конфлікту (або його мотивами) можуть бути політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, етнічні, релігійні та інші протиріччя. Саме протиріччя (об’єктивні чи суб’єктивні) є основою конфлікту, незважаючи на досить різні підходи до визначення поняття «конфлікт» та неоднозначність його трактування спеціалістами-конфліктологами у науковій літературі і публіцистиці. Найбільш загальний підхід до визначення поняття «конфлікт» базується на розумінні його як протиріччя, а саме – соціального протиріччя.

Різноманіття мотивів, форм, функцій, рівнів конфліктів і обумовлює проблему чіткого визначення дефініції та створення типології (класифікації) конфліктів. Кожний із авторів викладає свою точку зору, своє розуміння поняття «конфлікт», часто визначаючи за основу джерело (предмет) конфлікту: проблеми влади або першості, володіння цінностями, конкуренцію, несумісність позицій або антагоністичні стосунки тощо. Пояснити це можна як складною природою самого феномена конфлікту, так і особливостями авторської інтерпретації. Тому нижче наведемо найбільш характерні визначення.

В енциклопедичній літературі та наукових виданнях зустрічаємо такі визначення поняття «конфлікт: «конфли́кт – столкновение, серьезное разногласие, спор» (Ожегов, 1981); «конфли́кт – столкновение или борьба, враждебное отношение» (Советский, 1986); «конфликт социальный (от лат. conflictus – столкновение) – предельный случай обострения социальных противоречий, выражающийся в столкновении различных социальных общностей – классов, наций, государств, социальных групп, социальных институтов и т.п., обусловленном противоположностью или существенным различием их интересов, целей, тенденций развития... Он имеет вполне определенные причины, своих социальных носителей (классы, нации, социальные группы и т.д.), обладает определенными функциями, длительностью и степенью остроты» (Бабосов, 1991, с. 80); «конфликт (от лат. сonflictus – столкновение) – (в социол.) столкновение противоположных интересов, целей, взглядов, идеологий между индивидами, социальными группами, классами» (Мельник, 2005, с. 137).

Більшість фахівців у галузі конфліктології, аналізуючи стан проблеми, розкривають конфлікт з соціальної точки зору. Так, наприклад, американський конфліктолог Л.А. Козер (L.А. Coser) під конфліктом розуміє боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси, у якій цілями противника є нейтраліза¬ція, нанесення збитків або усунення суперника (Coser, 1956, с. 8).

Інший відомий американський фахівець К. Боулдінг (К. Boulding) вважає, що конфліктом є усвідомлені і визрілі протиріччя та зіткнення інтересів (Boulding, 1963).

Представники російської школи конфліктології наводять дещо ширші визначення, виокремлюючи таку ознаку соціального конфлікту, як метод (або спосіб) протиборства у досягненні певних інтересів і цілей. Наприклад, А.Г. Здравомислов (А.Г. Здравомыслов) розглядає конфлікт як «... важнейшую сторону взаимодействия людей в обществе, своего рода клеточку социального бытия. Это форма отношений меж¬ду потенциальными или актуальными субъектами соци¬ального действия, мотивация которых обусловлена противостоящими ценностями и нормами, интересами и потребностями» (Здравоміслов, 1996, с. 96).

Ю.Г. Запрудський (Ю.Г. Запрудский) розцінює конфлікт як форму своєрідного руху до нової соціальної єдності: «социальный конфликт – это явное или скрытое состояние противоборства объективно расходящихся интересов, целей и тенденций развития социальных субъектов, прямое и косвенное столкновение социальных сил на почве противодействия существующему общественному порядку, особая форма исторического движения к новому социальному единству» (Запрудский, 1992, с. 54).

У монографії «Юридична конфліктологія» у визначенні соціального конфлікту зустрічаємо посилання на можливість застосування насильницьких методів для досягнення цілей: «под социальным конфликтом обычно понимается тот вид противостояния, при котором стороны стремятся захватить территорию либо ресурсы, угрожать оппозиционным индивидам или группам, их собственности или культуре таким образом, что борьба принимает формы атаки или обороны» (Юридическая, 1995, с. 7).

Таким чином, узагальнюючи основні підходи до визначення категорії «конфлікт», відзначимо:

1) соціальні витоки його причин (мотивів);

2) обов’язкову присутність протиріччя як чинника конфлікту;

3) можливість застосування однією або декількома сторонами конфлікту насильницьких методів для досягнення своїх цілей.

2. Конфлікт як цілісний процес складається з послідовних стадій, характеризується динамікою і розвивається у певних межах (рис. 1.1). В.М. Кудрявцев (В.Н. Кудрявцев) говорить про соціальний конфлікт, «... имея в виду процесс, в котором два (или более) индивида или группы активно ищут возможность помешать друг другу достичь определенной цели, предотвратить удовлетворение интересов соперника или изменить его взгляды и социальные позиции» (Юридическая, 1995, с. 7).

Процес розвитку конфлікту зазвичай включає три основні стадії:

1) латентну (передуючу конфлікту) – стадію, на якій конфлікт характеризується усіма елементами, за винятком зовнішніх дій. Головна особливість стадії – наявність необхідної умови для конфліктної ситуації – протиріччя;

2) відкритого конфлікту, коли конфліктна ситуація спонукає одну або декілька сторін вдатися до конфліктної поведінки: перешкоджання досягненню супротивником його цілей та/або забезпечення досягнення своїх власних інтересів. Характерною особливістю таких дій може бути ескалація конфлікту – наростання гостроти і розмаху конфліктних дій, обумовлене загостренням між протиборчими сторонами. Результатом ескалації можуть бути:

у випадку несумісних інтересів та бажанням домінувати аж до знищення супротивника насильницькими методами або завдання йому фізичної шкоди – локальні збройні конфлікти, війна, терор тощо (зазвичай такий розвиток конфлікту має місце, коли одна із сторін конфлікту володіє явними перевагами у ресурсах, силі, конкурентній позиції);

в іншому випадку, за обопільною готовністю сторін до взаємних поступок, пошуку компромісу та співпраці, конфлікт переходить до заключної стадії:

3) вирішення конфлікту, після чого він вважається сторонами вичерпаним. Управління та врегулювання конфлікту забезпечується залученням та практичним застосуванням різних стратегій, прийомів, методів. Під методом вирішення конфлікту ми будемо розуміти дію комплексу збалансованих заходів і інструментів, спрямованих на досягнення цілі. Не вдаючись поки що у деталізацію, зазначимо, що ефективність цих методів може бути різною: їх застосування може мати результатом або повне, або тільки часткове вирішення конфлікту.

Кожна із зазначених стадій може також містити етапи (дії) розвитку конфлікту.

Закінченням конфлікту прийнято вважати припинення дій всіх сторін конфлікту, незалежно від мотивів і причин, які до цього спонукали.

Таким чином, наведена послідовність розвитку конфлікту – від неповного до повного, із подальшим його вирішенням – характеризується якісними змінами у основі і динаміці протікання конфлікту, можливими змінами складу його учасників, масштабністю та інтенсивністю протистояння тощо. Однак соціально-економічним системам на противагу згаданому вище поступальному розвитку конфлікту властивий також і низхідний ровиток (затухання) конфлікту – трансформація повного або неповного явного (відкритого) конфлікту в латентний (прихований) чи гармонійні стосунки сторін (рис. 3.1). Прикладом можуть слугувати конфлікти, які, виникнувши одного разу, у подальшому або консервуються (стають латентними), не зникаючи, або процес їх урегулювання увінчався повною згодою зі спірних питань, усунувши сам предмет конфлікту (протиріччя).

Для чіткого усвідомлення природи конфлікту, виокремлення його як об’єкту дослідження важливим є визначення меж конфлікту, а саме зовнішніх обмежень у просторі і часі. Доцільно розглядати у зв’язку з цим такі аспекти: просторовий, часовий та системний.

Просторові межі конфлікту визначають територію, яка залучена до конфлікту. Таке чітке визначення важливе, по-перше, для виявлення дійсних учасників конфлікту, особливо у випадку міжнародного конфлікту, по-друге, просторові межі впливають на вибір методів (способів) і можливостей розв’язання конфлікту.

Часові межі конфлікту визначають тривалість конфлікту, одночасно встановлюючи його контрольовані точки – початок і закінчення (див. рис. 3.1). В залежності від стадії: початок конфлікту, його розвиток (продовження), трансформація в інші форми протистояння або завершення (розв’язання), є можливим надання правової і юридичної оцінки діям (або бездіяльності) учасників конфлікту на певний момент часу, особливо у разі зміни складу учасників конфлікту.

Конфлікт, як ми зазначали вище, відбувається в системі (соціальній групі, корпоративному об’єднанні, державі, міжнародній спільноті), як упорядкованій множині елементів, взаємопов’язаних між собою і утворюючих цілісну єдність, якій притаманні складні і багатоманітні зв’язки. З огляду на це та соціальне коріння конфлікту, системний підхід найбільш повно і адекватно відповідає завданням дослідження його природи.

І.К. Бистряков, досліджуючи проблеми збалансованості в управлінні складними системами, визначає важливість системного підходу в сфері економіки природокористування і охорони довкілля: «принципы управления … должны опираться на опыт теоретических и практических разработок в области экономики природопользования и охраны окружающей среды, а также на теорию и методологию системного анализа процессов и структур в сопредельных областях научных знаний, включая географию, социологию, биологию, экологию, территориальное проектирование» (Быстряков, 2001, с. 51-52).

Підсумовуючи вищевикладене, підкреслимо важливість внутрішньосистемного аспекту дослідження конфлікту з точки зору:

1) виокремлення саме конфліктуючих сторін із усього кола залучених до конфлікту;

2) управління конфліктом.

Внутрішньосистемні межі конфлікту дозволяють також зорієнтувати дії його сторін на запобігання руйнуванню системи (якщо це необхідно).

3. Конфлікт як результат дії або бездіяльності: конфліктна ситуація не обов’язково може бути викликана діями однієї або декількох сторін. У багатьох випадках бездіяльність (свідома або несвідома) провокує конфлікт, наприклад, нехтування державою екологічними інтересами окремих громадян чи суспільства в цілому; свідоме блокування однією із країн співпраці з врегулювання екологічних проблем транскордонного забруднення.

Слід зазначити, що у науковій літературі, публікаціях, засобах масової інформації широке використання знайшли терміни «інцидент», «протистояння», «боротьба», «криза», «суперечка» як синоніми конфлікту.

Зважаючи на різноманіття конфліктів, відмінності у їх визначенні та особливості методологічного характеру, вважаємо за доцільне запропонувати таку дефініцію конфлікту, яка б поєднала всі його види. Це дозволить у подальшому уникнути стилістичних і семантичних розбіжностей у тлумаченні поняття «конфлікт» стосовно тематики дослідження і дасть змогу використати системний підхід для детермінації (дослідження природи) ЕК, його предмету, динаміки, методів врегулювання та типології. Саме система «... постоянно испытывает на себе внутренние возмущения, являющиеся результатом ее внутренней противоречивости. Компонент и система, часть и целое; прерывное и непрерывное, структура и функция; внутреннее и внешнее; организация и дезорганизация; разнообразие и однообразие – такой далеко не полный перечень противоречивых сторон и отношений, присущих системам и порождающих конфликты. Каждая из этих характеристик способна служить базой для выделения конфликтов определенного типа» (Юридическая, 1995, с. 85-86).

Узагальнивши попередні напрацювання і відомості літературних джерел, долучивши сучасні тенденції і урахувавши наукову спрямованість і проблематику нашого дослідження, у подальшому під конфліктом ми пропонуємо розуміти ситуацію несумісних або ворожих інтересів, у якій одна або більше сторін переслідують або загрожують переслідувати свої цілі і інтереси (економічні, соціальні, екологічні тощо) за допомогою обраних механізмів і методів впливу, в тому числі і насильницьких.

Наведене визначення, на нашу думку, відображає необхідні властивості, притаманні будь-якому конфлікту.