1.2.1. Неорганічні покриття

 

Існують різні методи отримання таких неметалічних покриттів – плівок, що відрізняються хімічним складом. Найбільш поширені оксидні та фосфатні плівки, хоча за захисними властивостями вони поступаються металевим покриттям. Процес виготовлення оксидних покриттів на металі отримав назву оксидування, а фосфатних – фосфатування. Фосфатування використовують для виробів, які експлуатують в морській воді, в тропічних районах. Недоліком фосфатних плівок є низька міцність і еластичність. Вони мають короткий термін експлуатації.

Особливо широко застосовується оксидування алюмінію і його сплавів. Це найбільш простий і надійний метод захисту їх від корозійного руйнування. Процес утворення оксидних плівок на поверхні алюмінію називають анодування. На практиці анодування алюмінію і його сплавів проводять у розчинах сульфатної кислоти, хромового ангідриду і щавлевої кислоти.

 Сучасний метод оксидування (воронування) – хімічна та електрохімічна обробка деталей у лужних розчинах.

Оксидна плівка на маловуглецевій сталі має глибокий чорний колір, а на високовуглецевих сталях – чорний із сіруватим відтінком. Протикорозійні властивості поверхневої плівки оксидів невисокі, тому сфера застосування цього методу обмежена. Основне його призначення – декоративна обробка. Майже вся стрілецька зброя і ряд точних приладів піддають воронуванню, в результаті чого вироби набувають гарного чорного кольору. Воронування використовують і в тому випадку, коли необхідно зберегти початкові розміри виробів, оскільки оксидна плівка становить всього 1,0–1,5 мікрона.

Емалі неорганічні – це захисні неорганічні покриття у вигляді склоподібної маси, що одержують сплавленням шихти (пісок, крейда, глина, польовий шпат тощо) і плавнів (бура, сода, поташ, фтористі солі та ін.). Крім скло утворювальних речовин, у шихту вводять оксиди хрому, титану, цинку, що підвищують жаростійкість, зчеплення з металом і надають емалі потрібного забарвлення. Емалеві покриття стійкі до мінеральних і органічних кислот, солей у газових середовищах, але руйнуються гарячими розчинами концентрованих лугів, плавикової кислоти і фтористими сполуками.