Короткий виклад навчального матеріалу

Мультифакторіальні захворювання зумовлені комбінацією генетичних та негенетичних чинників, пов’язаних із зовнішнім середовищем. Частота їх 1-1,5 на 1000. В осіб, які страждають мультифакторіальною патологією чи мають дітей з такими захворюваннями, ризик народження хворої дитини становить 2-5%. Ризик підвищується зі збільшенням числа хворих родичів та у зв’язку з ускладненістю клінічних проявів. Для реалізації мультифакторіальних хвороб необхідна як генетична конституція індивідуума, так і комплекс факторів середовища, які відіграють роль пускових механізмів у формуванні патології. До таких захворювань належить низка нозологічних форм, у тому числі атеросклероз, подагра, ревматизм, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, епілепсія, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, цироз печінки, цукровий діабет, бронхіальна астма, псоріаз, шизофренія та ін. Характерними ознаками мультифакторіальних хвороб є:

-великий поліморфізм клінічних форм та індивідуальних проявів, існування перехідних форм (від здорових до хворих, від субклінічного перебігу дя тяжкого);

-висока частота патології в популяції (на цукровий діабет страждає 5% людей, на алергічні захворювання від 10 до 50%, на гіпертонію – близько 30%, на шизофренію 1-%);

-невідповідність успадкування законам Менделя;

-різний вік хворих.

Спадково передається схильність до певного захворювання. Для багатьох захворювань роль спадкового (сімейного) фактора є вирішальною. Ступінь ризику для родичів хворого зростає з частотою хвороби в популяції та тяжкістю перебігу.  Чим більша спорідненість із хворим у родичів, тим більша ймовірність народження у них хворої дитини. Ризик залежить також від віку, в який була маніфестація захворювання в сім”ї, частоти патології в популяції.

            Частота патології залежить від статі дітей. Наприклад, дисплазія кульшових суглобів частіше зустрічається у дівчаток, а пілоростеноз у хлопчиків. При мультифактеріальних захворюваннях повторний ризик у найближчих родичів є вищим, якщо хворий належить до тієї статі, яка при цій патології уражується рідше.

            Хвороби зі спадковою схильністю можуть бути моногенними і полігенними. Основу становить полігенне успадкування і часто гетерозиготність. При полігенному успадкуванні ознаку обумовлюють кілька неалельних генів, але прояв їх залежить від умов середовища. При гетерозиготному носійстві патологічний рецесивний ген у гетерозиготному стані не проявляється, але може проявитися за несприятливих умов життя (Кулікова Н.А., Ковальчук Л.Є., 2004). Оскільки хвороби із спадковою схильністю визначаються поєднанням спадкових і зовнішніх факторів, їх відносять до захворювань з пенетрантністю (частота прояву фенотипу (ознаки чи хвороби), що детермінується домінантним алелем, але в гомозиготному стані), яка значно залежить від умов середовища. Змінюючи умови середовища, можна значно змінити прояв таких хвороб і навіть попередити їх.

            Можливості виникнення, перебіг, симптоми і кінець кожного захворювання зумовлені дією як генетичних, так і факторів довкілля. При одних захворюваннях (більшість інфекцій) провідна роль в етіології належить факторам середовища (збудник інфекції), при інших (генні, хромосомні хвороби) – спадковим факторам.

            Однією з причин звернення батьків до генетика є перинатальна енцефалопатія, яка часто призводить до значного відставання в психомоторному розвитку та  формування дитячого церебрального параліча в різних клінічних варіантах. І хоча вирішальним фактором у виникненні даної патології є механічний вплив у період пологів, проте необхідно пам’ятати  і про інші фактори (стан здоров’я вагітної, інфекційні хвороби, захворювання плода, генетичні особливості, що сприяють травматизації). До генетичних факторів, які сприяють інтранатальному ураженню плода, відносять:

-аномалії розвитку мозкового черепа (макроцефалія, тригоноцефалія, брахіцефалія, доліхоцефалія та ін.), що затруднює проходження голівки по родовому каналу;

-аномалії розвитку хребта, особливо його шийного відділу (аномалія Кліппеля-Фейля, spina bifida occulta та ін.);

-аномалії судин головного та спинного мозку;

-аномалії мозкових оболонок як прояв факоматозів (синдром Штурге-Вебера, хвороба Гіппеля-Ліндау);

-підвищена ламкість кісток черепа при недосконалому остеогенезі;

-м’якість кісток, що виникає при гіпофосфатазії та інших рахітоподібних захворюваннях;

-генетичні порушення системи гемокоагуляції;

-порушення обміну сполучної тканини, яке призводить до формування судинних аневризм, підвищеної уразливості тканин, гіпермобільності шийного відділу  хребта за рахунок слабості суглобно-зв’язкового апарату;

-спадкові хвороби автосомно-рецесивного успадкування, при яких порушується метаболізм у ЦНС плода.

            Установлено, що у новонароджених із пологовими травмами множинні стигми дисембріогенезу зустрічаються набагато частіше, ніж у здорових осіб.

            Установлено, що фебрильні судоми в 70% мають спадкові чинники. Причому дисить високий відсоток їх переходить в епілепсію. Ризик фебрильних судом для 1-го ступеня родичів становить 16%, другого та третього – 4%.

            Природжені вади розвитку – це стійкі відхилення в будові органа або всього організму, що виникли внаслідок порушення морфогенезу у внутрішньоутробному періоді. Більшість вад виникає між третім і восьмим тижнями вагітності.

Частота природжених вад розвитку в різних країнах відрізняється і становить від 2,7 до 16 на 1000. Вроджені вади розвитку становлять 20% серед причин дитячої смертності. В Україні серед дітей першого року життя від вроджених вад розвитку гине понад 1000 малюків щорічно.

Причинами вроджених вад розвитку є:

-ендогенні (генетичні) – мутації гамет (генні, хромосомні, геномні);

-екзогенні (тератогенні)- дія на ембріон і плід факторів зовнішнього середовища;

-мультифакторіальні – поєднання екзогенних та ендогенних чинників.

Більшість вад розвитку виникають при моногенних і мультифакторіальних захворюваннях.

Вади розвитку генетичної природи виникають як наслідок мутацій у гаметах батьків. Цитологічні механізми дії тератогенів – гальмування певних біохімічних або молекулярних процесів, порушення проліферації клітин, смерть клітин. 

Одними із вроджених вад мультифакторіального генезу є аненцефалія, ецефалоцеле, деякі варіанти гідроцефалії, щілини губи та піднебіння, клишоногість, дисплазії кульшових суглобів, вроджені вади серця, гіпоспадія, пілоростеноз, розумове відставання. Дефекти невральної трубки: менінгоцеле та аненцефалія зустрічаються 1-2 на 1000. В Ірландії, Великобританії 2-4 на 1000. Частота зменшується при вживанні фолієвої кислоти. Патологія частіше у дівчаток (ймовірність повторного народження дитини з таким дефектом 3-5%). Для аненцефалії характерним є відсутність мозку, кісток склепіння черепа. Діти помирають протягом перших діб.

Енцефалоцеле – це мішкоподібне випинання мозкової оболонки, мозку та мозкової оболонки через вроджений дефект черепа чи хребта. Тяжкість визначається поширеністю дефекту. Часто менінгоцеле асоціюється з гідроцефалією. Гідроцефалія у таких дітей виявляється з народження. Залежно від вираженості патології проводиться корекція.

Щілина губи і/або піднебіння зустрічається з частотою 1-2 на 1000. Найчастіше в азіатів (Японія), рідко в негроїдної раси. Щілина може бути однобічною чи двобічною. Відомо 5 синдромів, які можуть також супроводжуватися щілиною губи та піднебіння. Щілина може бути і як тератогенний вплив алкоголю. Ризик народження повторно дитини із щілиною 5%, а якщо є в одного з батьків - 10%. Лікування - хірургічна корекція до року або в 2 роки.

Одним із проявів мультифакторіальної патології є полідактилія (збільшення кількості пальців на руках чи стопах) – лікування хірургічне.

Синдактилія (злиття пальців на руках чи ногах). При лікуванні використовується хірургічна корекція.

Уроджений вивих стегна (дівчатка хворіють удвічі частіше). Найнижча частота захворювання серед чорношкірих та китайців. При фетальній формі доводиться проводити відкриту операцію вправлення. Чим раніше виставлено діагноз, тим ефективніше лікування.

Природжені вади серця - це мультифаторіальні хвороби із генетичною схильністю. Більшість вад формується на 6-8-му тижні гестації і часто асоціюється з іншими пороками або синдромами.

Трахеоезофагальна фістула частіше поєднується з атрезією стравоходу. З допомогою зонда вдається визначити рівень атрезії. Рентгенологічне дослідження дозволяє встановити характер фістули. Важливо якомога раніше діагностувати та провести хірургічну корекцію.

Неперфорований анус у новонароджених часто комбінується з іншими вродженими вадами розвитку. Лікування – хірургічна корекція.

Хвороба Гіршпрунга (вроджений мегаколон, агангліоз товстих кишок) зустрічається рідко. Від 3 до 10% дітей із синдромом Дауна мають супутню хворобу Гіршпрунга.

Діафрагмальна грижа формується у 8 тижнів гестації і може діагностуватися при ультразвуковому обстеженні вагітної. Часто спостерігається при трисомії 13, 18-ї хромосом. Лікування – хірургічне.

Пілоростеноз являє собою обструкцію на рівні пілоричного сфінктера. Перші прояви захворювання у вигляді блювання  та затримки збільшення ваги спостерігаються після трьох тижнів життя. Лікування хірургічне.