КОРОТКИЙ ВИКЛАД НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання медицини в цілому - зберегти всі генотипи, все генетичне розмаїття людства, адже “погані” сьогодні в гомозиготному стані гени можуть виявитися (як правило, так і є) генами селективної переваги в гетерозиготному наборі завтра, коли зміниться навколишнє середовище.

Сьогодні ж лікар повинен намагатися скорегувати вплив навколишнього середовища для хворого таким чином, щоб запобігти клінічним проявам спадкової хвороби, або полегшити її перебіг, не пошкодивши генотипи наступних поколінь. Саме це, виходячи з клятви Гіппократа, відповідає законам медичної етики: дотримання інтересів тільки хворого, пробанда, а не сім'ї, не суспільства, не держави.

Лікарі - це особлива спільнота людей, які мають перед собою завдання, зовсім відмінні, навіть альтернативні тим, що стоять перед юридичною, правоохоронною та іншими службами, для яких інтереси держави та суспільства вищі понад усе. Принцип не знищити, а зберігати генотипи, має застосовуватися не тільки щодо природжених вад розвитку, але тим більше до лікування спадкових хвороб метаболізму, дефектів сечостатевої системи, імунодефіцитів, фармакогенетичних вад.

Основи лікування спадкової патології складаються із таких моментів:

1. Дієтотерапія: виключення чи зменшення в їжі речовин, порушений метаболізм яких призводить до інтоксикації або порушення функцій організму (ФКУ, галактоземія, целіакія, фруктоземія та ін.).

2. Замісна терапія: введення гормонів, антигемофільних, імуномоделювальних факторів, ферментів, гормонів та інших препаратів, які діють за замісним типом або взаємодіють з мішеневою структурою чи органом.

3. Усунення деяких факторів зовнішнього середовища, що провокують хворобу чи її ускладнення (травми при гемофілії, фосфат-діабеті; лікарські препарати при фармакогенетичних ензимопатіях; ультрафіолетове опромінення, інсоляція при порфіріях та дефектах репарації ДНК; інфікування при муковісцидозі та первинних імунодефіцитах).

4. Видалення із організму накопичених у ньому токсичних продуктів метаболізму в результаті порушення обміну.

5. Останнім часом багато уваги дослідники приділяють методам прямої корекції мутантного гена в соматичних клітинах пацієнта. Але ці методи поки що недосконалі й не можуть забезпечити функцію пошкодженого локусу. Ставитися до цих методів необхідно з осторогою, усвідомлюючи неможливість передбачити всі (в тому числі небажані) наслідки втручання в генетичну програму людини.

6. Будь-який вид специфічного лікування спадкової патології, застосований ще до появи клінічної картини захворювання, попередить розвиток патології, тобто матиме профілактичний характер. Саме в таких випадках використовується термін «профілактичне лікування» - профілактика хвороби у носія комплексу мутацій, достатнього для розвитку патологічного процесу. Встановлення правильного діагнозу в доклінічному періоді генетичних дефектів має вирішальне значення для збереження здоров'я особи.

Профілактика виникнення нових мутацій тісно пов'язана з оздоровленням довкілля.

Генетичний ризик для нащадків хворого, його сибсів та інших членів родини залежить від того, мутаційної чи тератогенної природи є природжена патологія, набута чи успадкована мутація та тип успадкування.

Генетичний моніторинг - це слідкування за величиною та динамікою генетичного вантажу. Визначення величини генетичного вантажу здійснюється за допомогою виконання скринувальних програм - масових та селективних. Здійснення скринінгу повинне бути економічно вигідним, тобто витрати на його проведення мають бути значно меншими за кошти, необхідні для медичного і соціального обслуговування державою хворих дітей і дорослих.

Масовий скринінг дозволяє виявити спадкову патологію до її клінічного прояву, забезпечити здоров'я дитини в родині й людини в суспільстві. Це соціально-економічні програми, зорієнтовані на виявлення доволі поширених (не менш як 1:50000) генетичних дефектів, що призводять до значного зниження життє- та працездатності індивідуума. Методи масового скринінгу мають бути відносно простими, дешевими, швидкими (експрес-методи) та позбавленими псевдонегативних результатів. Головною ж вимогою до генетичної патології, що пропонується для масового скринінгу, є її курабільність.

В Україні всім цим вимогам відповідають нозологічні форми: фенілкетонурія, гіпотиреоз та муковісцидоз. Неонатальний масовий скринінг на фенілкетонурію та гіпотиреоз дозволяє щороку зберегти здоров'я та розумову повноцінність майже всім дітям із цією патологією (більше як 200 дітей в Україні). Ці дві програми виконуються на всій території України при 100%  охопленні новонароджених.

До програми цього плану належить ультразвукове дослідження вагітних на виявлення природжених вад розвитку у плода, після чого обов'язковий другий етап більш складної, а отже, точної діагностики.

Селективні скринувальні програми означають обстеження певної групи хворих вже після прояву генетичного дефекту з метою виявлення конкретної спадкової патології. Наприклад, обстеження на фенілкетонурію всіх дітей з розумовою відсталістю або на муковісцидоз - усіх хворих з хронічною легеневою або кишковою патологією, всіх чоловіків з безпліддям, зумовленим природженою агенезією сім'явиносних проток. Ефективність таких програм значно нижча, тому що генетичний дефект виявляється вже після його клінічного прояву, що зменшує успіх лікування.

Генетичний моніторинг за динамікою генетичного вантажу та темпом мутаційного процесу потрібно провадити постійно, застосовуючи методи:

- фенотипічного моніторингу: дослідження (з моменту народження) за частотою домінантної патології з повною пенетрантністю і достатньою експресивністю, відсутністю гено- та фенокопій, що клінічно проявляються в ранньому дитячому віці. До цієї групи належать ахондроплазія, аніридія та інші успадковані мутації. Це патологія, яку легко клінічно відокремити від новонабутих;

- біохімічного моніторингу – вивчення частоти нових мутацій поліморфізму білків крові. Використовується модифікація цього методу (Ю.Г. Алтухов) - біохімічний селективний моніторинг за частотою нових мутацій мономорфних білків;

- цитогенетичного моніторингу – визначення частоти нових хромосомних та геномних мутацій. Він потребує обстеження членів родини та виключення випадків успадкування хромосомних аберацій, варіантів або умов, що призводять до їх виникнення під час мейозу;

- молекулярно-генетичного моніторингу - встановлення нових мутацій на рівні хромосомної та мітохондріальної ДНК у статевих або соматичних клітинах з обов'язковим підтвердженням батьківства. Це - моніторинг майбутнього.

У дослідженнях використовується також моніторинг за архівними документами (Бочков Н.П., 1997), який дозволяє визначити темп мутаційного процесу за змінами частот летальних та умовно летальних мутацій (викиднів, недоношеності, новонароджених з вадами розвитку, перинатальної смертності).

Результативність генетичного моніторингу значно залежить від рівня знань генетики лікарями всіх спеціальностей, насамперед педіатрами, акушерами-гінекологами, неврологами, нефрологами, психіатрами, ендокринологами, дерматологами, патологоанатомами.