3.2 Концептуальні основи управління інноваційним розвитком підприємства на основі приведення у відповідність його внутрішніх можливостей зовнішнім

 

 

Сучасна економіка характеризується різким загостренням конкуренції товаровиробників, що викликана процесами глобалізації, свободою переливу капіталів і трудових ресурсів, ростом диверсифікованості споживчих запитів, скороченням життєвого циклу товарів, різким посиленням ролі факторів НТП у забезпеченні економічного зростання як окремих суб'єктів господарської діяльності, так і національних економік у цілому. Діяльність господарюючих суб'єктів визначається  переважно зовнішніми факторами, насамперед, факторами мікросередовища (потребами й запитами споживачів, діями конкурентів, умовами взаємодії з постачальниками, посередниками, кредитно-фінансовими установами, впливом органів влади й засобів масової інформації й т.п.), які безпосередньо впливають на них. На господарюючі суб’єкти впливають також фактори макросередовища (соціально-політична, політико-правова, екологічна, технологічна й інша її складові), які окреслюють загальні "правила гри".

У цих умовах успіху на ринку досягають, насамперед, ті підприємства, регіони або країни, які здатні оперативно й ефективно приводити у відповідність внутрішні можливості розвитку зовнішнім, які генеруються макро- і мікросередовищем господарювання. Це передбачає оцінку внутрішніх можливостей (потенціалу) господарюючого суб'єкта й зіставлення їх із зовнішніми можливостями й загрозами, які визначають умови діяльності на конкретних товарних ринках. Як свідчить весь світовий досвід, основними засобами досягнення зазначеної відповідності внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім є інновації. Саме вони є природними засобами адаптації до змін середовища господарювання, забезпечення умов стійкого розвитку на ринку.

Формування ефективної системи оперативної адаптації до змін ситуації на ринку, з метою виявлення найбільш перспективних сфер і видів виробничо-збутової діяльності (з опорою на інновації) є одним з найважливіших завдань господарюючих суб'єктів. Однак, усе ще не сформований єдиний підхід, який би дозволяв оцінювати достатність внутрішніх можливостей інноваційного розвитку господарюючого суб'єкта для реалізації існуючих ринкових можливостей і протидії існуючим ринковим погрозам, і управляти на цій основі стратегіями реалізації наявного потенціалу.

Проблеми аналізу потенціалу інноваційного розвитку господарюючих суб'єктів і оцінки ринкових можливостей досліджувалися в роботах вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема: І. Ансоффа, П. Друкера, М. Портера, Б. Санто, Р. Уотермена, Й. Шумпетера, О. Амоші, А. Алимова, Ю. Бажала, В. Верби, Е. Галушко, А. Гальчинского, В. Гееця, С. Глазьєва, Н. Гончарової, А. Гринева, В. Гриневої, Г. Доброва, П. Завлина, Г. Ільїна, С. Ільенкової, С. Ілляшенка, Ю. Канигіна, О. Кузьміна, А. Лузіна, І. Лукінова, В. Мединського, Л. Мельника, П. Олдака, Л. Нейкової, П. Перерви, Р. Фатхутдінова, Д. Черванєва, М. Чумаченко, Н. Чухрай, А. Яковлєва й багатьох інших. Однак, практично не дослідженими залишилися питання узгодження взаємодії інноваційного й виробничого потенціалу підприємств із ринковим у процесі аналізу й вибору напрямків інноваційного розвитку ринкових можливостей. У той же час, про це, зокрема, відзначено в роботах [13, 105], інноваційна діяльність має шанси на успіх лише за наявності й узгодженої взаємодії:

- ринкового потенціалу, як здатності ринку сприймати інновації певного типу й спрямованості;

- інноваційного потенціалу підприємства, як можливості втілення досягнень науки й техніки в конкретні товари, здатні задовольняти запити споживачів;

- виробничо-збутового потенціалу, як здатності підприємства розробити, виготовити й просувати інновації на ринку.

Виходячи із цього, метою даного розділу є дослідження взаємодії ринкового, інноваційного й виробничо-збутового потенціалів у процесі аналізу й розробки засобів приведення у відповідність внутрішніх можливостей розвитку господарюючих суб'єктів зовнішнім на етапах інноваційного розвитку.

Спочатку зазначимо, що інноваційним вважається розвиток, який опирається на безперервний пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу господарюючого суб'єкта в мінливих умовах зовнішнього середовища в рамках вибраної місії й прийнятої мотивації діяльності, що пов'язано з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту [13]. Відповідно до цього визначення його потрібно розглядати як процес приведення у відповідність внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім шляхом розробки, виготовлення й просування на ринок інновацій.

Послідовність етапів інноваційного процесу включає [13, 106-108]: аналіз ступеня відповідності обраних сфер і напрямків діяльності ситуації на ринку, а також можливостям господарюючого суб'єкта; генерування й відбір на цій основі ідей інновацій; бізнес-аналіз (аналіз ринку й розробку плану або програми маркетингу з просування продукції на ринок); створення дослідного зразка товару; випробування новинки в лабораторних і ринкових умовах; запуск комерційного виробництва товару. У табл. 1 представлена інформація (за даними [12]) про розподіл витрат у загальній сумі, частки успіхів і невдач на етапах інноваційного процесу. Крім того, у табл. 3.1 знаком "+" позначені (за даними [13] з авторськими доповненнями) етапи інноваційного процесу на яких, переважно, виконується оцінка інноваційного, ринкового й виробничо-збутового потенціалів.

Як слідує з табл. 3.3, найбільша частка невдалих проектів відтинається на ранніх етапах, вона істотно зменшується на завершальних. Витрати ж зростають при переході на кожен наступний етап типового завершеного інноваційного проекту. Таким чином, вибір прийнятних і відсів неприйнятних проектів інноваційного розвитку потрібно виконувати якомога раніше, щоб зменшити непродуктивні видатки.

 

Таблиця 3.3 - Характеристика етапів інноваційного процесу

 

Показники     Етапи

            Генерування й відбір ідей   Бізнес-аналіз  Розробка й виготовлення виробу  Випробування виробу            Комерційне виробництво

1          2          3          4          5          6

Частка витрат на етапах типового завершеного  інноваційного проекту, %             7,3       3,7       22,7     18,6            42,7

Частка витрат підприємства на товарні інновації як успішні, так і ні, %        14,7     6,1       36,9     16,7     25,6

Успішні проекти, % 34,7     45,2     52,1     58,8     66,3

Невдалі проекти, %  65,3     54,8     47,9     41,2     33,7

Продовження таблиці 3.3

1          2          3          4          5          6

Оцінка ринкового потенціалу (+/-)           +          +          +          +          +

Оцінка інноваційного потенціалу (+/-)     +          -           +          +          -

Оцінка виробничо-збутового потенціалу (+/-)    +          -           +          +          -

 

Подальший аналіз табл. 3.3 показує, що найбільш насиченими різного роду оцінками є 1-й, 3-й і 4-й етапи. Саме на них детально аналізується інноваційний потенціал (разом з іншими) підприємства-інноватора. На ці етапи припадає більше 50% витрат підприємства на розробку товарних інновацій і від точності й обґрунтованості оцінки залежить - будуть продуктивними ці видатки, чи ні.

Оцінка ринкового потенціалу виконується на всіх етапах інноваційного циклу, схема якого автором представлена на рис. 3.2.

До етапів, позначених у табл. 3.3, на рис. 3.2 додано ще один (він передує їм) на якому виконується оцінка ступеня відповідності внутрішніх умов розвитку підприємства зовнішнім, які генеруються ринком, і вибір можливих напрямків інноваційного розвитку [109]. Це зроблено виходячи з того (див. вище), що інновації є ефективними засобами встановлення такої відповідності. Безперечно, на цьому етапі також потрібно виконувати оцінку інноваційного, ринкового й виробничо-збутового потенціалів.

Необхідність комплексного розгляду ринкового, інноваційного й виробничо-збутового потенціалів, побічно підтверджується відомими іноземними фахівцями.

Наприклад, Робертом Г. Купером [12], який серед головних невдач товарних інновацій відзначає такі:

недостатню ринкову орієнтацію;

невідповідність темпів розробки нового товару темпам зміни потреб споживачів (внаслідок технічних проблем, неточного планування, поганої організації й контролю);

низька якість товару (внаслідок недоліків, допущених на етапах розробки товару);

недостатню попередню підготовку й пророблення заходів щодо організації виробництва нового товару;

недостатню диференціацію товарів, прагнення слідувати за лідерами ринку, відсутність власних "родзинок";

технічні проблеми при розробці й виробництві;

недолік часу, коштів, кадрів (розробників, виробничників, менеджерів) і інших ресурсів.  

Крім того, згідно поглядів Е. Рюлі й С. Шмідта [110], конкретний суб'єкт господарювання є елементом економіки, але одночасно, також елементом суспільно-економічної системи, і якщо йому вдасться знайти свою оригінальну форму включення в ці структури, його очікує ринковий успіх.

Це лише підкреслює важливість робіт виконуваних на 1-4 етапах (рис. 3.2) метою яких є визначення - які інновації, якої спрямованості, з якими техніко-економічними характеристиками зможе розробити й просувати на ринку конкретне підприємство, виходячи з потреб ринку, можливостей і здатностей задовольнити ці потреби шляхом втілення досягнень науки й техніки в розробку й виготовлення нових виробів - ефективних у виробництві й споживанні. Тобто доцільним є аналіз, разом з інноваційним, ринкового й виробничого потенціалів, разом вони становлять потенціал інноваційного розвитку.  Необхідно також оцінювати ступінь їхньої взаємної відповідності й погодженості.

Концептуальна схема аналізу й приведення у відповідність складових потенціалу інноваційного розвитку (управління потенціалом інноваційного розвитку) суб'єкта господарської діяльності представлена  на  рис. 3.4.

Зацікавленими в результатах оцінки можуть бути:

керівництво суб'єкта господарювання, яке оцінює можливість реалізації певних напрямків інноваційного розвитку;

інвестори, які оцінюють достатність інноваційного потенціалу господарюючого суб'єкта з погляду доцільності інвестування;

органи державної й місцевої влади (в особі їхніх керівників), які оцінюють доцільність і можливу результативність підтримки, як конкретних інноваційних проектів окремих господарюючих суб'єктів, так і певних напрямків інноваційного розвитку взагалі. Відповідно до цього будуть змінюватися й суб'єкти оцінки.

Як слідує зі схеми, суб'єкт оцінки одержує інформацію про стан зовнішнього макро- і мікросередовища, а також про стан внутрішнього середовища господарюючого суб'єкта через систему інформаційного забезпечення. На основі отриманої інформації виконується аналіз ринкового, виробничо-збутового й інноваційного потенціалів, а також ступеня їхньої взаємної відповідності.

Позначені пунктирними лініями петлі показують етапи аналізу й приведення у відповідність складових потенціалу інноваційного розвитку:

1 - ринкового й виробничо-збутового. Аналізується відповідність техніко-економічних характеристик товару й методів його просування на ринку (товарної, цінової, збутової політики, а також політики стимулювання збуту) потребам і запитам споживачів, рівню конкуренції й т.п, з урахуванням тенденцій їхньої зміни. Якщо буде потреба, здійснюється перевірка можливості приведення їх у відповідність. При її позитивних результатах вносяться зміни в систему виробництва й збуту продукції;

2 - інноваційного й ринкового. Визначаються потреби споживачів (у тому числі приховані або потенційні) у змінах (диференціації) характеристик товару й методів їх просування на ринку. Виконується аналіз досягнень науки й техніки в обраній галузі діяльності або суміжних. Аналізується можливість удосконалення або розробки нових товарів, удосконалення методів організації виробництва й збуту з метою забезпечення більше ефективного, ніж конкуренти, задоволення потреб і запитів споживачів. При позитивних результатах аналізу виконуються відповідні розробки;

3 - інноваційного й виробничо-збутового. Аналізується технічна можливість і економічна доцільність виготовити й просувати на ринку нові товари, впровадити нові методи організації виробництва й збуту, які спрямовані на забезпечення більшого ступеня задоволення споживачів з метою одержання прибутку. Якщо результати позитивні, то виконуються відповідні заходи щодо орієнтації виробництва й збуту на виготовлення й просування інновацій на ринку.

Аналіз показує, що для оцінки достатності виробничо-збутового потенціалу підприємства можуть бути застосовані відомі підходи, наприклад, викладені в роботах [111-113] або аналогічні.

Для аналізу ринкового потенціалу можна застосувати, як це доводиться в [13], перевірений практикою й тому досить достовірний інструментарій маркетингу, зокрема, методи й інструменти, описані в роботах [114-118]. Однак, оцінка достатності ринкового потенціалу, як здатності сприйняти інновації певної спрямованості, має певну специфіку, що, зокрема, відзначено в роботах [13, 51, 116]. Згідно [13, 114, 118], вона полягає в тому, що розробка інновацій (особливо тих, які базуються на новітніх досягненнях науки й техніки, результатах фундаментальних досліджень і відкриттів) у багатьох випадках пов'язана зі створенням товарів, аналогів яким раніше просто не існувало в силу наступних причин:

потреби й запити споживачів, для задоволення яких призначені нові товари, раніше задовольнялися зовсім іншим способом (перший вид принципово нових інновацій);

потреб, для задоволення яких призначені нові товари, раніше просто не існувало (другий вид принципово нових інновацій).    

У цих умовах можна оперувати тільки імовірнісними поняттями, оскільки існує значна невизначеність майбутніх потреб і запитів споживачів, дій конкурентів і ін. Крім того, необхідно визначити граничні значення показників, які характеризують ринковий потенціал і свідчать про його достатність.

Питання аналізу інноваційного потенціалу господарюючих суб'єктів різних галузей і підвищення ефективності його використання досліджувалися в роботах багатьох вітчизняних авторів, зокрема [119-124] і інших. Однак, у своїй більшості, вони розглядають питання аналізу й оцінки інноваційного потенціалу як характеристики внутрішнього середовища підприємства, і практично не дослідженими залишаються питання оцінки його відповідності зовнішнім умовам господарювання, приведення у відповідність інноваційного потенціалу іншим складовим потенціалу інноваційного розвитку. Лише в роботі Новикової І.В. [123], а також у її спільно опубліковані з Вербою В.А. роботах [119, 120] інноваційний потенціал розглядається не тільки з ресурсної точки зору, а й з позиції каталізаторів (за авторською термінологією), які уможливлюють його використання для досягнення цільових орієнтирів інноваційної діяльності, тобто з позицій наявності мотивації до його реалізації.

З огляду на це, необхідним є уточнення поняття "інноваційний потенціал суб'єкта господарської діяльності", його структури, а також удосконалення методів забезпечення його узгодженої взаємодії з іншими складовими потенціалу інноваційного розвитку.

Таким чином, потенціал інноваційного розвитку варто розглядати як систему, що включає ринковий, виробничо-збутовий і інноваційний потенціали й забезпечує приведення у відповідність внутрішніх можливостей розвитку господарюючого суб'єкта на основі інновацій зовнішнім, які генеруються ринком.

Причому, згідно [13],  виробничо-збутовий потенціал господарюючого суб'єкта потрібно розглядати як технічну можливість і економічну доцільність розробити (хоча це не обов'язково, оскільки нові ідеї, технології й т.п. можна придбати), виготовити й просувати інновації на ринку. Інноваційний потенціал - як здатність впровадження досягнень науки й техніки в конкретні товари, які здатні задовольняти потреби й запити споживачів. Ринковий потенціал - як наявність підкріпленого купівельною спроможністю попиту, фактичного або потенційного, або ж можливості формування попиту (для принципово нових товарів - виробів або послуг). Він визначає можливості ринку сприйняти інновації певного типу й спрямованості, які може розробити й запропонувати на ринку конкретне підприємство.

 

Згідно із цими визначеннями, і з огляду на викладене вище, потенціал інноваційного розвитку господарюючого суб'єкта є складною системою, оскільки в наявності є всі її характерні риси [125]: 

цілісність (принципова неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її елементів; залежність кожного елемента, властивості й відношення системи від його місця, функцій усередині цілого);

структурність (можливість опису системи через визначення її структури);

взаємозалежність системи й зовнішнього середовища (система формує й виявляє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем);

ієрархічність (кожен елемент системи, у свою чергу, може розглядатися як система, яка являє собою один з компонентів системи більш високого рівня);

множинність описів кожної системи (через принципову складність кожної з них адекватне їхнє пізнання вимагає побудови безлічі моделей, які описують певні аспекти системи).

Реалізація й розвиток потенціалу інноваційного розвитку відбувається на основі постійного обміну інформацією й управлінськими впливами з мікро- і макросередовищем господарювання. Основні з управлінських дій, спрямованих на забезпечення відповідності внутрішніх можливостей  розвитку зовнішнім згруповані за складовими наведені в табл. 3.4.

Рішення про доцільність виконання конкретних управлінських дій повинні прийматися на основі аналізу й оцінки достатності ринкового, інноваційного, виробничо-збутового потенціалів, а також ступеня їхньої відповідності один одному. Можливі співвідношення потенціалів-підсистем наведені в табл. 3.4 Знаком "+" позначена достатність досліджуваного потенціалу для розвитку на основі інновацій конкретної спрямованості, "-" - ні.

 

Таблиця 3.4 - Управлінські дії, спрямовані на розвиток ринкового, виробничо-збутового й інноваційного потенціалів суб'єкта господарювання

Потенціал      Управлінські дії

1          2

Ринковий      Уточнення ринкових позицій господарюючого суб'єкта і його місця на ринку, проведення заходів комплексу маркетингу, удосконалення роботи служби маркетингу. Пошук напрямків діяльності й товарів, які найбільшою мірою відповідають запитам економічних контрагентів підприємства-інноватора (споживачів, посередників, постачальників і т.п.). Пошук компромісів. Зменшення ступеня неточності, неповноти й суперечливості інформації шляхом проведення ринкових досліджень. Удосконалення роботи служби маркетингу й інформаційних служб (патентно-ліцензійної, відділу технічної інформації й т.п.)  

Продовження таблиці 3.4

1          2

Виробничо-збутовий           Відновлення встаткування й технологій. Впровадження високопродуктивного сучасного, гнучкого в застосуванні встаткування. Освоєння маловідходних, економічно й екологічно орієнтованих технологій виробництва на всіх його стадіях. Навчання й перепідготовка кадрів. Прийом на роботу висококваліфікованих фахівців. Установлення відносин взаємної економічної зацікавленості з економічними контрагентами, наприклад, обмін акціями, виплати комісійних і т.п.

Інноваційний           Стимулювання творчої роботи, у т.ч. раціоналізаторської й винахідницької діяльності. Активізація науково-дослідної діяльності. Розширення обсягів її фінансування. Створення проектно-орієнтованих матричних структур управління й відповідних колективів, які спеціалізуються на найбільш перспективних напрямках науково-дослідної діяльності. Створення системи внутрішньовиробничого стимулювання науково-дослідної діяльності. Освоєння методик проведення досліджень ринкових ситуацій на комп'ютерних імітаційних моделях, з метою економії коштів і розширення горизонту вибору.

 

Для підтвердження цього розглянемо виділені ситуації докладніше.

 

Таблиця 3.5 - Комбінації можливих станів складових потенціалу інноваційного розвитку

№        Потенціали

            Ринковий      Інноваційний           Виробничо-збутовий

1          +          +          +

2          +          +          -

3          +          -           +

4          +          -           -

5          -           +          +

6          -           +          -

7          -           -           +

8          -           -           -

 

1. Є всі умови для інноваційного розвитку, оскільки ринковий, інноваційний і виробничо-збутовий потенціали є достатніми.

2. Стан виробничо-збутового потенціалу свідчить про нездатність господарюючого суб'єкта розробити, виготовити й просувати інновації на ринку. Потрібно виконати перевірку здатності й економічної доцільності технічного переоснащення виробництва, підготовки й відновлення кадрів, реформування збутової мережі й системи стимулювання збуту. У випадку недоцільності аналізований варіант інноваційного розвитку потрібно виключити з розгляду.

3. Стан інноваційного потенціалу свідчить про неможливість втілення досягнень науки й техніки в конкретні товари, які здатні задовольняти запити споживачів. Необхідно виконати перевірку можливості й економічної доцільності стимулювання творчої активності працівників, фінансування науково-дослідницьких робіт, залучення до роботи висококваліфікованих фахівців і т.п. У випадку недоцільності аналізований варіант інноваційного розвитку потрібно виключити з розгляду.

4. Стан інноваційного й виробничо-збутового потенціалів є незадовільним. Однак ринок готовий сприйняти інновації. Для приведення у відповідність ринковому інноваційного й виробничо-збутового потенціалів необхідно залучати інвестиційні ресурси, що вимагає переконливих обґрунтувань і є досить проблематичним.

5. Стан ринкового потенціалу незадовільний, оскільки відсутній попит (фактичний або потенційний) на нову продукцію. Необхідно перевірити можливість і економічну доцільність формування й стимулювання попиту. Якщо результати перевірки незадовільні, то аналізований варіант варто виключити з подальшого розгляду.

6. Відсутній попит на нову продукцію, господарюючий суб’єкт нездатний її розробити, виготовити й просувати на ринку. Однак інноваційний потенціал є достатнім. При даній комбінації факторів варіант інноваційного розвитку можна реалізувати тільки шляхом залучення інвестицій, але для цього в інвесторів повинні бути дуже серйозні стимули: висока норма прибутку, завоювання перспективного ринку й т.п. Реалізація варіанта досить проблематична.

7. Варіант реалізувати практично неможливо, оскільки відсутній попит на нову продукцію, а господарюючий суб'єкт нездатен втілити досягнення науки й техніки в нові товари, які здатні задовольнити запити споживачів. Варіант виключити з подальшого розгляду.

8. Умов для реалізації аналізованого варіанта інноваційного розвитку немає (як зовнішніх, так і внутрішніх).

Результати виконаного аналізу можуть бути використані як методична допомога при оцінці шансів на успіх конкретних варіантів інноваційного розвитку конкретних суб'єктів господарської діяльності.

Підводячи підсумки, слід зробити наступні висновки.

1. В умовах ринку діяльність практично будь-якого господарюючого суб'єкта значною мірою визначається зовнішніми умовами, у першу чергу потребами й запитами споживачів, діяльністю конкурентів і ділових партнерів і т.п. Тому формування системи довгострокових цілей загальноекономічної й інноваційної діяльності відбувається в результаті прогнозування можливих змін параметрів зовнішнього середовища й зіставлення їх з наявним потенціалом інноваційного розвитку.

2. Основними засобами забезпечення тривалого виживання й розвитку на ринку є приведення у відповідність зовнішнім внутрішніх можливостей розвитку господарюючого суб'єкта, на основі впровадження нових товарів, технологій їхнього виробництва, методів організації виробництва й збуту.

3. Інноваційний розвиток господарюючого суб'єкта має шанси на успіх лише при наявності й погодженій взаємодії його ринкового, інноваційного й виробничо-збутового потенціалів, які разом становлять потенціал інноваційного розвитку.

4. Розроблено концептуальну схему аналізу й приведення у відповідність складових потенціалу інноваційного розвитку суб'єкта господарської діяльності. Визначено процедури її реалізації й основні управлінські дії, спрямовані на досягнення відповідності внутрішніх можливостей розвитку зовнішнім (залежно від стану ринкового, інноваційного й виробничо-збутового потенціалів). Дані розробки надають можливість цілеспрямовано управляти процесами аналізу, відбору й реалізації найбільш перспективних інноваційних проектів. 

Отримані результати дозволяють окреслити напрямки подальших досліджень, які, зокрема, повинні бути спрямованими на наступне:

формування критеріальної і інформаційної бази, а також розробку методичних підходів до оцінки ринкового, інноваційного й виробничо-збутового потенціалів для визначення шансів на успіх конкретних проектів інноваційного розвитку;

уточнення структури інноваційного потенціалу підприємства, і конкретизації управлінських дій, спрямованих на його розвиток і приведення у відповідність до зовнішніх умов господарювання.