3.5 Удосконалення теоретичних основ прийняття інноваційних рішень в системі стратегічного менеджменту підприємства

 

 

Особливостями середовища господарювання, у якому функціонує сучасне підприємство, є створення і використання інновацій, а також їх перетворення на ключовий чинник виробництва. Підтримка та розвиток інноваційної та науково-дослідної діяльності набуває для підприємства стратегічного значення і є одними з важливих напрямків його господарської діяльності. У зв’язку з цим актуальним управлінським завданням є підвищення рівня інноваційності підприємства, що дає можливість адекватно реагувати на зміни господарського середовища, зміцнювати ринкові позиції підприємства, відшукувати напрямки подальшого розвитку тощо.

В Україні на різних рівнях управління усвідомлюють актуальність вирішення теоретичних та практичних завдань розвитку сфери інновацій, проте поки що не вирішено багато проблемних питань інноваційної сфери. Зауважимо, що інноваційному законодавству України властиві певні недоробки. Так, неврегульованими залишаються питання побудови та налагодження механізмів фінансування та податкового стимулювання інноваційної діяльності, врегулювання внутрішньоекономічних відносин щодо інноваційного розвитку, формування системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності тощо. З іншого боку, затверджений Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (№ 433-IV від 13 січня 2003) перелік пріоритетних напрямів інноваційного розвитку [96] є надмірно широким, абстрактним та важко здійсненним в умовах обмежених ресурсів. Зростанню економіки України на інноваційних засадах заважає і існуюча інноваційна інфраструктура: зазвичай дії структур, що впливають на ступінь активності інноваційної діяльності та забезпечують подальше впровадження інновацій в господарський процес, є неузгодженими та несистематичними.

Зауважимо, що розвиток економіки на інноваційних засадах зумовлює підвищення рівня конкурентоспроможності країни в цілому та окремих підприємств і товарів зокрема. Це, у свою чергу, підвищує національну безпеку країни та стабілізує інші сфери господарювання. Останнім часом оцінці рівня конкурентоспроможності країн, регіонів, підприємств присвячена велика кількість досліджень. Одним з найбільш вагомих та розповсюджених є рейтинг національної конкурентоспроможності Growth Competitiveness Index (далі – GCI), який щорічно проводиться Всесвітнім Економічним Форумом (World Economic Forum). GCI – комплекс 12 індексів розвитку конкурентоспроможності країни, що досліджує такі складові: розвиток державних інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я, рівень освіти і науки, ефективність споживчого ринку, ефективність ринку праці, стан та рівень розвитку фінансового ринку, готовність до впровадження технологій, перспективи ринку, рівень розвитку бізнес середовища та рівень інноваційності.

Проаналізувавши динаміку інноваційної складової глобального індексу конкурентоспроможності GCI-Україна [145-148] за останні п’ять років (табл. 3.9) зауважимо, що рівень конкурентоспроможності України у сфері інновацій можна характеризувати як стабільний із позитивною тенденцію до покращення позиції рейтингу.

 

 

Таблиця 3.9 – Динаміка індексу GCI-Україна у 2006 – 2011 рр.

Показник       2006    2007    2008    2009    2010

Місце у рейтингу     61        65        52        62        63

Загальна кількість місць у рейтингу         122      131      134      133      139

 

Порівнявши місце країни у рейтингу із загальною кількістю рейтингових місць у відповідному році нами було відмічено, що у період 2009 році відбувся загальний спад інноваційної активності підприємств та установ країни. На нашу думку головною причиною такого спаду є кризові процеси, що мали місце як в Україні, так і у світі в цілому. Починаючи з 2010 року відбувалося відновлення інноваційної складової, але станом на початок 2011 року передкризового рівня ще не досягнуто.

Характеристики інноваційної складової глобального індексу конкурентоспроможності GCI-Україна деталізовано на рис. 3.11:

Порівняння результатів дослідження найбільш проблематичних факторів функціонування бізнес середовища України в 2008 - 2010 роках (рис. 3.11) показує, що головними дестабілізуючими факторами є політична нестабільність (15,6%), корупція (13,9%) і доступність фінансування (10, 8%). Слід зауважити, що серйозну занепокоєність викликає стрімке зростання (порівняно з 2009 роком) таких факторів, як корупція (на 3,6%) і податкові ставки (на 4,5%). Позитивна тенденція до зменшення негативної дії спостерігається для таких факторів, як низька етика робочих відносин і невідповідність рівня навчання робочої сили (в порівнянні з 2009 роком зменшення на 1,7% та 0,8% відповідно).

Також, на думку експертів ВЕФ, для підприємств Україна характерною є тенденція до підвищення злочинності, поглиблення бюрократичних процесів, підвищення нестабільності уряду і формування неадекватної сучасним умовам господарювання ринкової інфраструктури. Все це негативно позначається на здатності вітчизняних підприємств здійснювати інноваційну діяльність та  на результативності їх господарської діяльності.

 

Аналіз досвіду вітчизняних підприємств показав, що за сучасних умов рівень їх розвитку та ефективність функціонування значно поступаються підприємствам розвинених країн. Керівники різних рівнів управління відзначають, що інновації та маркетинг стали постійними супутниками економічного розвитку суб’єктів господарювання, а також відмічають перспективність і необхідність здійснення інноваційної діяльності. В свою чергу вибір підприємством інноваційного шляху розвитку передбачає готовність до функціонування в умовах невизначеності та ризику, використання сучасних інструментів та методів управління, постійне навчання та підвищення кваліфікації персоналу, активне використання технологій маркетингу тощо. З нашої точки зору інноваційне спрямування маркетингової діяльності сучасного підприємства є важливим стратегічним фактором його розвитку. Однак, слід зазначити, що інновація – не є вирішенням усіх проблем. Інновацію треба розглядати як перспективу, яку необхідно уміти реалізувати.

Здійснення інноваційної діяльності, як і будь-якої управлінської діяльності, пов’язане з прийняттям численних рішень. Питання про необхідність прийняття інноваційних рішень виникає на всіх етапах інноваційної діяльності, а саме інноваційне рішення є стратегічно важливим елементом господарської діяльності підприємства. Таким чином, інноваційне рішення на підприємстві виступає як ключовий елемент інтенсивного зростання, що призводить до зміцнення його ринкової позиції, збільшення валових доходів та чистого прибутку. У свою чергу розвиток підприємства на інноваційних засадах зміцнює його позиції в конкурентній боротьбі. Без інноваційної складової підприємство втрачає ініціативність та гнучкість, а конкуренти отримують переваги у конкурентній боротьбі.

Визначаючи сутність поняття «інноваційне рішення», встановлено, що на сучасному етапі недостатньо розробленими залишилися питання дослідження даної категорії. В науковій літературі, зазвичай, автори ототожнюють поняття «управлінське рішення» та «інноваційне рішення» [149-154], причому поняття «управлінське рішення» на відміну від поняття «інноваційне рішення» визначається ширшим та більш загальним.

Так, наприклад, Злобіна Н.В. зауважує, що зазвичай інноваційні рішення стосуються процесу реструктуризації і реформування організації для підвищення її конкурентоспроможності. Інноваційне рішення – це комплексне рішення і характеризується більшою трудомісткістю, ніж у звичайного управлінського рішення [149].

З іншого боку, Осовська Г.В. та Осовський О.А. розглядають інноваційне рішення з точки зору критерію альтернативності. Інноваційні рішення штучно складаються із елементів, які підходять для вирішення проблеми і раніше були відкинуті. В результаті розроблення інноваційного рішення формується принципово новий варіант вирішення проблеми [152].

Отже, підсумовуючи вищезазначене, під поняттям «інноваційне рішення» пропонуємо розуміти результат розумово-психологічної та творчої діяльності однієї особи чи групи осіб, який призводить до вибору певної альтернативи дій щодо освоєння новітніх сфер діяльності, реалізації невикористаного потенціалу, впровадження та використання нових, нестандартних методик та технологій, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування об’єктів, які їх використовують.

На основі досліджень [149, 155, 156] систематизовано принципи, яким повинне відповідати якісне інноваційне рішення (рис. 3.13).

При здійсненні маркетингової діяльності підприємства на основі інновацій найбільш результативним є використання комплексного підходу, тобто така діяльність повинна здійснюватися за умови єдності цілей і завдань, методів і засобів впливу, несуперечності рівнів та форм управління.

Важливо розуміти, що інноваційне рішення призводить не тільки до змін у сфері технологій. Підприємства, що обрали інноваційний шлях розвитку впроваджують як нові бізнес-моделі, так і нові (або удосконалені) технології. Інноваційне рішення на підприємстві не обов’язково несе радикальні (до цього не існуючі і на інших підприємствах) зміни. «Інноваційність» рішення для підприємства полягає у його нестандартності впливу саме для даного підприємства.

Слід зазначити, що для підприємства інноваційне рішення виступає не тільки внутрішньою рушійною силою, а й інструментом впливу на зовнішнє господарське середовище. Своєчасно розроблене інноваційне рішення дає можливість підприємству вплинути на поточну бізнес ситуацію та навіть задати тенденцію подальшого розвитку галузі в цілому.

Звертаючись до досвіду вітчизняних підприємств зауважимо, що для розроблення ефективних маркетингових інноваційних рішень багатьом вітчизняним підприємствам слід радикально змінити порядок функціонування внутрішніх структур. В результаті проведених нами досліджень вбачаємо за доцільне більш детально розглянути саме внутрішньофірмові чинники, що сприяють (рис. 3.14) та перешкоджають (рис. 3.15) розробленню, прийняттю та реалізації інноваційних рішень (РПРІР).

Будь-який процес передбачає існування певного переліку послідовних етапів його реалізації. Процес розроблення, прийняття та реалізації рішень не є винятком. Слід зазначити, що більшість авторів пропонує схожий набір етапів.

Дослідження публікацій за даною тематикою [154, 155, 157-161] дає змогу сформувати етапи процесу розроблення, прийняття та реалізації рішень. Так, на нашу думку, можна виділити такі етапи:

Діагностування проблеми;

Дослідження сутності проблеми;

Постановка мети;

Визначення вимог (критеріїв) до рішення, яке буде спрямовуватись на вирішення діагностованої проблеми;

Розроблення альтернатив рішення;

Визначення інструментів реалізації розроблених альтернатив рішень;

Порівняння та відбір рішення;

Реалізація обраної альтернативи рішення із застосуванням відповідних інструментів;

Аналіз та контроль реалізації рішення;

Корегування недоліків.

            Розроблення та прийняття інноваційних рішень не відноситься до переліку завдань, які служба (відділ, підрозділ) маркетингу може здійснити самостійно. Інноваційне рішення буде мати більші шанси на успіх за умови тісної та чітко регламентованої співпраці служб (відділів, підрозділів) підприємства. Співпраця між службами (відділами, підрозділами) допомагає ефективно розподіляти завдання, обов’язки та ресурси і отримувати адекватний зворотній зв’язок.

 

 

В результаті дослідження чинників впливу на процес розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень (РПРІР) вітчизняним підприємствами нами було сформовано зведену таблицю, що визначає ступінь впливу факторів на кожному з етапів процесу РПРІР (табл. 3.10).

 

Таблиця 3.10 – Вплив активізуючих та стримуючих факторів на РПРІР

Фактори, що активізують РПРМІР           Етапи процесу

РПРМІР         Фактори, що перешкоджають РПРМІР

1.1       1.2       1.3       1.4       1.5                   2.1       2.2       2.3       2.4       2.5

×××     ×××     ××       ×          ××       1. Діагностування проблеми          ×××     ×          ×××     ×          ××

××       ××       ×××     ×          ××       2. Дослідження сутності проблеми           ××       ×          ××       ×          ×

×          ×××     ×          ×          ×          3. Постановка мети  ××       ×××     ××       ××       ×

×          ×××     ×          ×××     ×          4. Визначення критеріїв рішення   ×××     ××       ××       ×          ×

×××     ×          ×          ×××     ×          5. Розроблення альтернатив рішення        ×          ×××     ×××     ××       ××

×          ×          ××       ××       ×          6. Визначення інструментів реалізації розроблених альтернатив рішень            ×          ××       ×          ×          ×

×          ×××     ×          ×          ×          7. Порівняння та відбір рішення    ×××     ×××     ××       ×××     ×

××       ×          ×××     ×          ××       8. Реалізації обраної альтернативи рішення із застосуванням відповідних інструментів ×××     ×          ×××     ×××     ×××

×          ××       ×××     ×          ×          9. Аналіз та контроль реалізації рішення  ××       ×          ×××     ×          ×

×××     ×××     ××       ×          ×          10. Корегування недоліків  ×          ××       ××       ×          ×

1.1 Соціально-психологічні;

1.2 Стратегічні;

1.3 Організаційні;

1.4 Фінансово-економічні;

1.5 Кадрові    Ступінь важливості фактора:

× - низький;

×× - середній;

××× - високий          

2.1 Соціально-психологічні;

2.2 Стратегічні;

2.3 Організаційні;

2.4 Фінансово-економічні;

2.5 Матеріально-виробничі

 

Дослідження показали, що для вітчизняних підприємств найбільш уразливими та важливими зі стратегічних міркувань етапами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень є такі: діагностування проблеми, постановки мети, розроблення альтернатив рішення, порівняння та відбір рішення і реалізація обраної альтернативи рішення. На нашу думку це обумовлено тим, що у переважній більшості вітчизняні підприємства працюють за традиційними і шаблонними схемами, які не посилюють існуючі та не формують стратегічні напрямки розвитку, а тільки утримують підприємства у незмінному задовільному стані. Очевидно і те, що використання методів та методик підтримки та прийняття інноваційних рішень відкладається на другий план, а стратегічне планування обмежується поверхневими обстеженнями. Для вітчизняних підприємств характерним є і завищення очікувань від інноваційних рішень та інноваційної діяльності. Так, від інноваційних рішень очікують швидких та масштабних результатів, а коли перші прогнози не здійснюються, формується стійке неприйняття усіх подальших інновацій. Отже, інновації і інноваційна діяльність розглядається як «дорога забаганка», завчасно збитковий та безперспективний напрямок роботи, примха креативщиків і т.п. Але ми зауважимо, що інноваційні рішення мають право на невдачу, яка, в свою чергу, може стати безцінним досвідом, поштовхом для подальших досягнень.

Підсумовуючи все вищезазначене зауважимо, що прийняття та впровадження інноваційних рішень є важливим компонентом стратегічного менеджменту підприємства та ключовим компонентом його розвитку. Подальші дослідження вважаємо за доцільне спрямовувати на розроблення механізму прийняття інноваційних рішень в системі стратегічного менеджменту підприємства.