9.3 Оптимізація процесу інвестиційного забезпечення інноваційної політики підприємства

 

 

 

Для оптимізації процесу інвестиційного забезпечення інноваційної політики підприємств існує багато підходів та методів проектного аналізу. Найбільш поширеним є використання інструментарію економіко-математичного моделювання.

Зважаючи на те, що сучасним підприємствам приходиться працювати в умовах надгнучкого ринку, складно прогнозуємої поведінки споживачів інноваційної продукції, постійного тиску конкурентного середовища, з урахуванням особливостей асортиментної політики самих підприємств, їх схильності до проведення інноваційної діяльності, обмеженості ринку доступних інвестиційних ресурсів та підвищеного ступеня ризику впровадження інновацій, проблема інвестиційного забезпечення інноваційної політики є багатоплановою та зазвичай достатньо складною.

Таким чином, наше завдання в процесі оптимізації формалізувати процедуру відбору джерел інвестиційного забезпечення та паралельно з цим узгодити політику інвестування з формуванням оптимальної інноваційної пропозиції. Для цього нам потрібно сформулювати можливі сценарії розвитку подій, порівнювальні критерії для визначених альтернатив, знайти спосіб за допомогою математичного апарату описати економічні процеси згідно з визначеними завданнями. При цьому необхідною умовою побудови оптимізаційної моделі для отримання достовірного рівня ефективності інноваційної пропозиції є її наукова обґрунтованість.

Основним завданням процесу оптимізації є визначення такого обсягу інвестиційних коштів, який дозволить досягнути найбільшого економічного ефекту в результаті реалізації сформованої пропозиції. При цьому, не менш важливим вбачається вибір такого поєднання різних джерел інвестиційних ресурсів, що не тільки повністю покриватиме потребу підприємства-інноватора у інвестиційних коштах, але також сприятиме максимізації кінцевого економічного результату. Визначені оптимізаційні завдання можливо розв’язати за допомогою лінійного програмування.

Загальна задача лінійного програмування полягає у знаходженні екстремуму (максимуму або мінімуму) лінійної цільової функції при наявності обмежень на n змінних у вигляді m лінійних нерівностей або рівнянь та умов не від’ємності змінних [356].

Економіко-математична модель загальної задачі лінійного програмування представляється у вигляді:

 

Вираз (9.9) є позначенням цільової функції, формула (9.10) – обмеження на змінні, а (9.11) – умова невід’ємності змінної.

Для оцінки ефективності інноваційної пропозиції цілком можуть бути використані загальноприйняті у інвестиційній практиці підходи до оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, оскільки інноваційні проекти практично є частковим випадком інвестиційних.

Серед найбільш популярних та використовуваних методів можна виділити такі [357-359]:

метод чистої приведеної вартості (ЧПВ; ЧТС – чистая текущая стоимость – рос.; NPV – Net Present Value – англ.);

метод визначення індексу прибутковості інвестицій (ПІ; ИР – индекс рентабельности – рос.; PI – Profitability Index – англ.);

метод розрахунку внутрішньої норми дохідності проекту (ВНД; ВНД – внутрення норма доходности – рос.; IRR – Internal Rate of Return – англ.);

метод розрахунку модифікованої внутрішньої норми дохідності проекту (МВНД; МВНД – модифицированная внутренняя норма доходности – рос.; MIRR – Modified Internal Rate of Return – англ.);

метод визначення дисконтованого терміну окупності інвестицій у проект (ПО; ПО – период окупаемости – рос.; PP – Payback Period – англ.).

Для прийняття рішення з формування оптимальної інноваційної пропозиції, що передбачає відбір проектів з загальної сукупності потенційно привабливих для реалізації, можуть бути з легкістю використані методи NPV та PI.

Критерії IRR, MIRR не дають можливості проранжувати проекти за рівнем їх прибутковості, а РР – не надає інформації про величину економічного ефекту від реалізації проектів та не враховує грошові потоки, що знаходяться за його межами.

Метод PI можна вважати продовженням методу NPV. Основна відмінність між ними полягає у тому, що підхід заснований на розрахунку NPV передбачає отримання у підсумку абсолютної величини економічного ефекту, а PI розраховується як відносний показник ефективності, що дозволяє співставити суму доходів та видатків, і визначити ступінь прибутковості проекту. Однак недоліком PI є те, що він не дозволяє врахувати масштабність потреби у інвестиційних коштах, як і масштабність коштів отриманих у вигляді прибутку в процесі реалізації інноваційного проекту.

Щодо того, який з зазначених методів є більш показовим та може бути використаний для оптимізації – NPV чи PI – слід звернути увагу на той факт, що значення індексу рентабельності показує лише відносну величину, яка у загальному випадку характеризує суму прибутку на одиницю вкладених коштів. За таких умов, не виключена можливість того, що ми, наприклад, матимемо у портфелі проектів інновацій два проекти, що задовольняють умовам обмеження на обсяг доступних коштів, з сумарною величиною показника PI більше 4, але у абсолютному вираженні значення NPV складатиме 200 тис. у.о. З іншого боку, у цьому ж портфелі може виявитись проект, що також може бути реалізований в рамках наявних інвестиційних коштів, з підсумковим значенням NPV на рівні 300 тис. у.о., однак з меншим за попередній варіант індексом рентабельності.

Здавалось би, за умов використання методу розрахунку PI до інноваційної пропозиції слід включати два перших проекти, а за значенням NPV більш обґрунтованим буде прийняття третього. Так якому з методів віддати перевагу?

Відповіддю на це запитання може стати підхід заснований на визначенні схильності до ризику особи, що приймає рішення. Перший проілюстрований нами варіант, є прикладом диверсифікації товарного асортименту підприємства, тож, певною мірою, і диверсифікації ризику. У разі провалу одного проекту, другий може стати запорукою утримання рівноваги та зменшення розміру сукупних втрат, за умови, що проекти не пов’язані між собою. Третій проект не надає такої можливості, хоча і може забезпечити максимізацію прибутку у разі успішної його реалізації.

Для вирішення завдань даного дослідження представимо загальну сукупність потенційно привабливих проектів, що можуть увійти до інноваційної пропозиції, як множину X={xi}, де хі – логічний оператор, що може приймати такі значення:

 

 

 

За цих умов математична постановка завдання при використанні методу NPV у загальному випадку має такий вигляд:

 

 

 

де F – цільова функція моделі оптимізації інноваційної пропозиції.

При використанні методу PI вигляд цільової функції модифікується у такий спосіб:

 

.

 

При цьому розрахунок NPV будемо проводити за формулою:

 

 

 

де  – сума надходжень грошових коштів (Cash-Flow – англ.) від реалізації і-ого проекту у періоді t;

 – відтік грошових коштів для і-ого проекту у періоді t;

rі – ставка дисконтування для і-ого проекту;

Т – період реалізації інноваційної пропозиції.

Розрахунок величини PI рекомендується проводити у такий спосіб:

 

 

 

Потоки  та  формують інформаційну базу для побудови нашої оптимізаційної моделі, що структуровано може бути представлена у вигляді балансової динамічної моделі грошових потоків портфелю інновацій.

Балансову динамічну модель будемо будувати відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності IAS.

 Наша динамічна модель складатиметься з трьох розділів, що повинні враховувати грошові потоки за такими видами діяльності підприємства:

1. операційна діяльність – основна діяльність підприємства: виробництво продукції, надання послуг та/або продаж товарів (у цьому розділі відбиватимуться всі надходження (доходи) та відрахування (видатки) безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства);

2. фінансова діяльність – операції по залученню та поверненню капіталу (отримання та погашення позик і процентних виплат по ним, залучення інвестицій, збільшення капіталу, виплата дивідендів, розміщення цінних паперів);

3. інвестиційна діяльність – операції з придбання активів та їх реалізації (тут повинні відображатися всі надходження та відрахування пов’язані з придбанням та продажем виробничих, фінансових, інвестиційних активів).

Для кожного окремого проекту формується власна динамічна балансова модель залежно від умов його реалізації.

Однак, при розрахунку суми грошових потоків для проектів інновацій, особа, що приймає рішення, завжди спирається на дані, що є прогнозними. Особливість саме інноваційних проектів, складається в тому, що достовірно спрогнозувати суму вкладень та надходжень – завдання достатньо складне.

Величина інвестиційних потоків залежить від певних чинників, які загалом можна згрупувати за такими ознаками:

група суб’єктивних чинників, що характеризують проект інновації (F1): ступінь розроблення та обґрунтованості проектів інновацій, ступінь відповідності поставлених проектних завдань стратегічним цілям підприємства-інноватора, умови сертифікації та стандартизації інновації, умови ліцензування, тощо;

група суб’єктивних чинників, що характеризують підприємство-інноватора та його внутрішнє середовище (F2): потенціал інноваційного розвитку, фінансово-економічний стан, організаційно-економічна структура, інфраструктура підприємства, психологічний клімат, тощо;

 група об’єктивних чинників, що характеризують ринкове середовище (F3): попит на окремі інновації, зміна ринкової кон’юнктури, конкурентне середовище, діяльність економічних контрагентів підприємства-інноватора

група об’єктивних чинників, що характеризують макросередовище (F4): зміни у економічному, політичному та соціальному середовищі, дії органів влади, інституціональні чинники, форс-мажорні обставини, тощо.

Таким чином, варіювання величини грошових потоків інвестиційних коштів є функцією від зазначених чинників:

 

ΔСF = f (F1; F2; F3; F4).

 

Дія виділених груп факторів та можливі непрогнозовані їх зміни визначають необхідність врахування різних сценаріїв розвитку подій. У [405] пропонується розглядати три основних сценарії: оптимістичний, нормальний та песимістичний. За допомогою врахування можливості справдження того чи іншого варіанту розраховується середньозважене за ймовірностями очікуване значення підсумкового результату.

Такий підхід цілковито може бути прийнято і для розрахунку очікуваного значення NPV для запропонованої в роботі оптимізаційної моделі.

Основними недоліками цієї методики є суб’єктивність процесу визначення ймовірностей та інтервалу варіації кінцевого результату, що базується на використанні узагальнення експертних думок, а також невизначеність сутності самих сценаріїв, що спричиняє неможливість зрозуміти, які саме чинники їх формують. Як свідчить практика, зазвичай в якості основного чинника виступає можливість економічного спаду, стабілізації чи піднесення, що, нажаль, не враховує особливості створення, реалізації та впровадження самого проекту, дію ринкових чинників, потенціал підприємства, тощо.

 Вирішити це проблемне питання можна за допомогою використання табличної моделі багатофакторної оцінки сценаріїв розвитку подій. Оцінку пропонується проводити для кожної групи чинників (F1–F4) (табл. 9.3 – 9.7).

Можливі наслідки визначаються як зменшення або зростання величини надходжень, чи зменшення або зростання розміру відтоків грошових коштів.

 

Таблиця 9.3- Таблична модель багатофакторної оцінки сценаріїв визначення грошових потоків для проекту інновації для групи 1

Номер            Чинники        Можливі наслідки    Ступінь впливу чинника за періодами

                                   1          2          3          ...         T

F1.1     Повне/неповне розроблення проекту інновації             

 

 

...        

F1.2     Достатнє/недостатнє обґрунтування проекту інновації           

 

 

...        

F1.3     Повна/неповна відповідності поставлених проектних завдань стратегічним цілям підприємства-інноватора                

 

 

...        

…        ...         ...         ...         ...         ...         ...         ...

F1.N                          

 

 

...        

Загальний показник для F1           

 

 

...        

 

 

Таблиця 9.4 - Таблична модель багатофакторної оцінки сценаріїв визначення грошових потоків для проекту інновації для групи 2

Номер Чинники        Можливі наслідки    Ступінь впливу чинника за періодами

                                   1          2          3          ...         T

F2.1     Достатність виробничо-збутового потенціалу               

 

 

…       

F2.2     Достатність інтелектуального потенціалу                      

 

 

…       

F2.3     Достатність науково-дослідного потенціалу                  

 

 

…       

…        ...         ...         ...         ...         ...         ...         ...

F2.K                          

 

 

…       

Загальний показник для F2           

 

 

...        

 

 

 

Таблиця 9.5 - Таблична модель багатофакторної оцінки сценаріїв визначення грошових потоків для проекту інновації для групи 3

Номер Чинники        Можливі наслідки    Ступінь впливу чинника за періодами

                                   1          2          3          ...         T

F3.1     Обмежений/необмеже-ний попит на товарну інновацію                     

 

 

…       

F3.2     Узгодженість / неузгодженість дій учасників інноваційного (інвестиційного) процесу                 

 

 

…       

F3.3     Кількість конкурентів на ринку               

 

 

…       

…        ...         ...         ...         ...         ...         ...         ...

F3.L                           

 

 

…       

Загальний показник для F3           

 

 

...        

 

 

Таблиця 9.6 - Таблична модель багатофакторної оцінки сценаріїв визначення грошових потоків для проекту інновації для групи 4

Номер Чинники        Можливі наслідки    Ступінь впливу чинника за періодами

                                   1          2          3          ...         T

F4.1     Зміна чинного законодавства у певній сфері                 

 

 

…       

F4.2     Наявність/відсутність кризових явищ в країні (регіоні, галузі, світі)              

 

 

…       

F4.3     Зміна керівного складу країни (регіону)             

 

 

…       

…        ...         ...         ...         ...         ...         ...         ...

F4.S                           

 

 

…       

Загальний показник для F4           

 

 

...        

 

 

 

 

 

Таблиця 9.7 - Розрахунок інтегрального показника сценаріїв визначення грошових потоків для проекту інновації

Група чинників (F1–F4)      Ступінь впливу групи за періодами

            1          2          3          ...         T

Група 1         

 

 

...        

Група 2         

 

 

...        

Група 3         

 

 

...        

Група 4         

 

 

...        

Інтегральний показник      

 

 

...        

 

Значення ΔСF пропонується вимірювати у частках або процентах до прогнозованого обсягу грошових потоків за незмінних умов реалізації проектів інновацій.

Розрахунок загального показника для кожної окремої групи можна проводити виходячи з таких міркувань:

якщо події є незалежними і дії визначених чинників не пов’язані між собою загальний показник може бути визначено, як суму часткових значень ΔСF. Так, наприклад, для першої групи F1  може бути розраховано у такий спосіб:

 

.

 

Аналогічним чином проводиться розрахунок для останніх трьох груп чинників.

якщо відмічено наявність кореляції між дією чинників, у такому випадку може бути використаний підхід, що базується на використанні дерева рішень і правил комбінування коефіцієнтів упевненості за методикою наведеною у [56]. В якості коефіцієнтів упевненості пропонується розглядати часткові значення ΔСF.

Аналогічним є підхід до розрахунку інтегрального показника сценаріїв визначення розмірів варіювання грошових потоків для проекту інновації.

Запропонований підхід дозволяє розглядати різні сценарії формування грошових потоків в залежності від сформованої сукупності чинників. Кожен набір чинників формує окремий сценарій, і таких сценаріїв може бути сформовано множину A={aγ}.

Ймовірність розвитку подій за тим чи іншим сценарієм із множини А () може бути визначено експертним шляхом, оскільки використовувати досвід попередніх періодів не є можливим з огляду на інноваційний характер проектів.

Врахування ймовірностей сценаріїв перебігу подій дозволяє отримати очікуване значення величини надходжень або відтоків грошових коштів за такими формулами:

 

 

 

де  – очікуване значення надходжень грошових коштів по проекту і;

 – очікуване значення відтоку грошових коштів по проекту і;

 – прогнозне значення  і-ого проекту за незмінних умов його реалізації;

 – прогнозне значення  і-ого проекту за незмінних умов його реалізації;

 – інтегральний показник оцінки варіювання додатних грошових потоків для і-ого проекту інновації за сценарієм γ;

 – інтегральний показник оцінки варіювання від’ємних грошових потоків для і-ого проекту інновації за сценарієм γ.

За визначених умов формула 9.15 модифікується таким чином:

 

 

 

Тоді сума відтоку грошових коштів, що складає загальну потребу у інвестиційних ресурсах для реалізації проекту буде визначатись у такий спосіб:

 

 

де cі – сума необхідних коштів (costs – англ.) по проекту і, і = 1... n.

А величину надходжень грошових коштів (), що складає доходну частину від реалізації проекту визначатимемо за формулою:

 

.

 

Обмеження на обсяг доступних коштів у кожен період часу t записано:

 

 

 

де  – сума коштів підприємства, яку воно готове спрямувати на фінансування інноваційної пропозиції у кожен період часу t, t = 0 ... Т.

Однак величина  також піддається впливу визначених груп чинників і може також варіюватись в залежності від сценарію перебігу подій. Тож для розрахунку суми власних коштів підприємства-інноватора, що можуть бути використані для фінансування інноваційної пропозиції, також повинен бути використаний імовірнісний підхід, аналогічний запропонованому для визначення грошових потоків за проектом у таблицях 3–7. В якості можливих наслідків для визначення ступеня варіювання розміру доступних інвестиційних коштів буде розглядатись можливість їх збільшення або зменшення під впливом визначених чинників, перелік і ступінь впливу яких визначається окремо для кожного проекту інновації.

Таким чином суму доступних коштів може бути визначено за формулою:

 

 

 

 

де  – очікуване значення величини доступного у періоді t інвестиційного капіталу, що може бути спрямовано на реалізацію інноваційної пропозиції;

 – базове значення  за незмінних умов;

  – інтегральний показник варіювання розміру доступних інвестиційних коштів для сценарію γ у періоді t;

 – ймовірність розвитку подій за сценарієм γ у періоді t.

Розглянута нами задача цілочислового лінійного програмування оптимізації інноваційної пропозиції підприємств буде вірною для портфелю інновацій, що складається з n незалежних проектів і фінансується за рахунок власних коштів підприємства та коштів замовників.

Розглянемо інший варіант формування інноваційної пропозиції, коли портфель інновацій складається з n незалежних проектів, що можуть мати m альтернативних варіантів реалізації.

Тоді цільова функція матиме вигляд:

 

 

 

Умова взаємозалежності проектів визначається тим, що i-ий проект має бути реалізований лише у одному варіанті або не реалізований взагалі, та запишеться:

 

 і = 1 ... n, j = 1 … m;

 

 

Слід зазначити, що існує також можливість того, що один або декілька проектів обов’язково мають бути включені у товарну інноваційну пропозицію, не зважаючи на ступінь його (їх) прибутковості. Такі ситуації є типовими, якщо застосовується принцип опціонів для формування товарного асортименту – спочатку реалізується один проект, що проводить підготовчу роботу для виведення у подальшому іншого товару, який вже і є тією максимізуючою прибуток підприємства інновацію. Зазвичай така схема використовується для товарів, що являють собою радикальні або ж ординарні інновації.

За цих умов обмеження взаємозалежності переформулюються таким чином:

 

 i = 1 … n, j = 1 … m.

 

Для тих проектів, що не мають альтернативних варіантів або ж якщо у якості опціону виступає проект, що може бути реалізований у одному варіанті – j = 1.

Обмеження на обсяг доступних коштів у кожен період часу t прийме такий вигляд:

 

.

 

Не виключена така ситуація, що кошти наявні у визначений період часу не були використані у повному обсязі. У такому випадку підприємство-інноватор має такі варіанти їх ефективного використання:

покласти кошти на депозит у банк і в разі виникнення потреби у цих коштах у порядку встановленому договором між банком та підприємством зняти з депозиту;

спрямувати надлишок коштів на поповнення обігового капіталу, а у момент виникнення потреби в цих коштах вилучити їх з обігу.

Сума залишкових коштів є резервом, який може бути використано для збільшення суми власного капіталу. Тож далі розглянемо можливість подальшого інвестування залишку коштів від попередніх періодів для формування майбутніх грошових потоків.

Сумарний залишок невикористаних коштів () у кожен окремий період часу t, що переноситься на наступний період, визначатиметься у такий спосіб:

 

При цьому обмеження на обсяг доступних коштів запишемо так:

 

 

 

Ще одним резервом збільшення величини власного капіталу для інвестиційного забезпечення інноваційної політики підприємства можуть стати кошти, що вже отримані в процесі реалізації інноваційної пропозиції і від проектів, що почались раніше. Це дозволяє розширити перелік проектів, що можуть бути прийняті до інноваційної пропозиції, і, як наслідок, підвищити прибутковість від її реалізації.

Розглянемо можливість залучення цих коштів з використанням математичного апарату.

Головним питанням стає те, яку суму підприємство в змозі спрямувати на повторне інвестування. У науковій літературі цей процес отримав назву реінвестування (reinvestment – англ.), тож позначимо суму цих коштів через R.

Загальна сума коштів, отриманих від реалізації проектів, може бути розрахована як сума очікуваних додатних грошових потоків . Однак більша їх частина піде на покриття витрат від операційної діяльності, капітальних витрат, пов’язаних з діяльністю підприємства, у резервні фонди та фонди розвитку, на часткове покриття відтоку коштів від фінансової діяльності, тощо. Тож на реінвестування інноваційної пропозиції підприємства залишається не більше 40% від отриманих доходів.

Як показує практика господарювання процент відрахувань на реінвестування може варіюватись у кожен період часу в залежності від обсягу коштів, що поступають від проектів інноваційної пропозиції, що реалізуються, а також від потреби у інвестиційних коштах і політики самого підприємства-інноватора.

Таким чином, обмеження на обсяг доступних для реінвестування коштів у періоді t запишеться у такий спосіб:

 

 

 

де αt – процент відрахування на реінвестування.

У загальному вигляді обмеження на обсяг реінвестованих коштів набуває:

 

 

 

За таких умов обмеження на обсяг доступних коштів також потребують модифікації у зв’язку зі збільшенням інвестиційного капіталу на величину суми реінвестування ():

.

 

До цього моменту нами розглядалась умова, коли підприємство-інноватор для фінансування інноваційної пропозиції використовує лише власні кошти та кошти замовників. Однак, як показує сучасна практика господарювання, така ситуація хоча і найбільш поширеною в Україні, але не сприяє підвищенню інноваційної активності підприємств, ефективності їх діяльності, розширенню та оновленню асортиментної політики, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів, в наслідок постійної нестачі цих коштів.

Таким чином, вбачається за необхідне розглянути можливість збільшення доступного обсягу інвестиційних коштів за рахунок капіталу інвесторів, отримання кредитів і позик.

Це зумовлює необхідність включення до оптимізаційної моделі інвестиційного забезпечення інноваційної політики складової позикового капіталу та розробки механізму його повернення і виплати відсотків за користування ним.

У цьому випадку цільова функція повинна бути скоригована на плату за користування залученими або ж запозиченими коштами. В умовах банківського кредитування ця плата може бути визначена як сума сплачуваних відсотків за кредит (pt):

 

,

а очікувану суму процентних платежів у періоді t визначатимемо так:

 

t = 1 … T,

 

де  – обсяг залучених коштів з k-ого джерела у (t –1) періоді за сценарієм γ;

 – ставка проценту за користування кредитними коштами k-ого джерела;

К – кількість залучених джерел фінансування.

Обмеження на обсяг доступних коштів матиме вигляд:

 

 

 

де  – очікуваний розмір коштів, що мають бути погашені у періоді t;

 – очікувана сума залучених коштів, що поступає у розпорядження підприємства у періоді t.

При цьому виникає необхідність у врахуванні обмежень на обсяг залучених коштів, що може бути записано у такий спосіб:

 

 

де  – найбільший доступний обсяг запозичення (loan – англ.) з k-ого джерела.

Умова необхідності повернення залучених коштів матиме вигляд

 

де  – очікуваний розмір коштів отриманих з k-ого джерела, що мають бути погашені у періоді t;

 – сума коштів, що лишилась до виплати у (t–1) періоді за сценарієм γ;

 – частка коштів отриманих з k-ого джерела, що має бути погашена у періоді t за сценарієм γ.

Зазвичай розмір  встановлюється банком, в залежності від умов погашення тіла кредиту. Можливі варіанти погашення передбачають або ж виплати рівними сумами у кожен період часу t, чи як відсоток () від залишкової суми кредиту.

Розмір коштів до виплати у (t–1) періоді () визначатимемо у такий спосіб:

 t = 2, …, T.

 

Знайдене за допомогою сформованої оптимізаційної моделі рішення дозволяє отримати перелік проектів, що рекомендуються до прийняття в оптимальну товарну інноваційну пропозицію і забезпечують максимізацію прибутку від її реалізації, розрахувати оптимальну суму залучення інвестиційних ресурсів зі сторонніх джерел та сформувати їх структуру, визначити механізм повернення залучених коштів і суму процентних виплат за користування ними.

Аналогічним чином в якості цільової функції може бути використаний показник індексу рентабельності.

Визначальним моментом для процесу прийняття рішення стосовно формування та інвестиційного забезпечення інноваційної пропозиції підприємства стає той факт, що при інвестуванні за рахунок власних коштів та коштів замовників, не виключена ситуація, коли може виникнути потреба у залученні додаткових джерел інвестиційних ресурсів вже в процесі реалізації інноваційної пропозиції. Це може бути зумовлено дією різних чинників як об’єктивних, так і суб’єктивних.

Для того щоб врахувати цю можливість цільову функцією має бути скориговано на ймовірність виникнення потреби у додатковому залученні сторонніх коштів:

 

,

 

де Р(3) – ймовірність інвестиційного забезпечення інноваційної пропозиції за варіантом 3;

Р(4) – ймовірність інвестиційного забезпечення інноваційної пропозиції за варіантом 4.

При цьому обмеження на обсяг доступних коштів (9.39) залишається не змінним, але при розрахунку його складових повинно бути враховано додаткові чинники, що стосуються форми інвестиційного забезпечення інноваційної пропозиції.

Не зважаючи на той факт, що використання розробленої оптимізаційної моделі повинне допомогти підприємствам-інноваторам зробити обґрунтований вибір у процесі формування асортиментної політики, специфіка інноваційної діяльності передбачає високий ступінь невизначеності та схильності до впливу факторів інноваційного ризику, що без застосування механізму визначення, врахування та попередження дії специфічних ризиків, може звести нанівець всі розрахунки. Це робить необхідним розробку підходів до врахування факторів невизначеності та ризику у процесі формування інноваційної пропозиції.