10.4 Управління стратегіями розвитку з урахуванням їх результативності і ризику

 

 

Слабкість вітчизняного інноваційного розвитку спричинена, з одного боку, недостатньою увагою держави (недосконалою законодавчою базою, відсутністю фінансової підтримки тощо), а з іншого, внутрішніми суб’єктивними факторами підприємств (браком економічних знань з сучасного менеджменту, недостатнім володінням необхідними навичками, відсутністю досвіду та неналежним управлінням).

Управління – це цілеспрямований програмований чи довільний вплив на процес, об’єкт чи систему для досягнення кінцевої мети. Управління системою, її компонентами та процесами з метою підвищення ефективності функціонування відбувається на етапах їх проектування, створення, формування, розвитку, становлення та функціонування [187].

Управління є координуючим, адміністративним, виконавчим рівнем в тактиці. Стратегічне управління пов’язане з аналізом проблем, виявленням умов задач, пошуком оптимальних моделей рішень, забезпеченням виконавчими процесорами, ресурсами, програмою дій. Виділяють: ситуаційне управління (прийняття стратегічних рішень в міру виявлення потенційних проблем) та цільове управління  (метод управлінської діяльності, на основі виділення найбільш важливих у даний період завдань, на здійснення яких спрямовують головні зусилля).

Управління ризиками – діяльність підприємства, спрямована на скорочення можливих втрат від ризику. [187].

В управлінні інноваційними ризиками науковці розрізняють такі загальні функції, як: планування, організація, координація, регулювання та контроль.

Функція планування передбачає:

оцінку можливих наслідків (позитивних, негативних) реалізації інноваційного проекту;

аналіз джерел виникнення інноваційних ризиків;

виявлення та оцінку факторів ризику;

прогнозування    та    оцінку    тенденцій    зміни    основних показників фінансово-господарської діяльності підприємства при реалізації інноваційних ризиків.

Функція організації передбачає визначення спеціальних заходів, обсягів і джерел їх фінансування, а також служби (фахівця) з управління даними ризиками. Організація управління ризиками на малих та середніх підприємствах повинна визначатися такими факторами, як:

масштаби діяльності підприємства;

рівень організації інноваційної діяльності;

рівень кваліфікації робітників (як ІТР, так і виконавців);

використання сучасних методів економічного аналізу.

Координація заходів по управлінню ризиками забезпечується на основі узгодженої діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, оперативного обміну інформацією, розробки загальної програми оптимізації ризиків.

Регулювання передбачає своєчасне прийняття необхідних заходів для усунення відхилень від прийнятного для підприємства рівня ризику.

Контроль – це виявлення відхилень досягнутого рівня ризиків від їх припустимого значення.

Управлінські рішення, пов'язані зі зниженням ризиків, можливі на основі таких методів, як:

попередження виникнення ризику – упереджуючи заходи з метою не виникнення ризикової ситуації;

запобігання ризику – відмова від певного заходу, пов'язаного з надмірним (катастрофічним) ризиком (від деякої суми прибутку, зумовленої ризиком невикористаних можливостей, наприклад);

прийняття ризику – здійснюється, якщо він в припустимих межах, коли існують резерви покриття збитків або ці збитки підприємству не загрожують;

оптимізація (зниження) рівня ризику – визначення внутрішніх (лімітування ризиків, диверсифікація, одержання додаткової інформації, мінімізація ризиків і т.ін.) і зовнішніх (передача відповідальності за даний ризик (цілком або частково) іншій (страховій, наприклад) компанії; об’єднання ризиків, розподіл ризиків, хеджування тощо) заходів зниження ступеня даного ризику і розробка механізмів їх реалізації.

Прийняття інноваційного ризику означає можливість появи негативних наслідків, яку потрібно враховувати і, за необхідності, мінімізувати. Відповідно до кожного з виділених автором різновидів інноваційного ризику на підприємстві може бути розроблена система заходів щодо їх оптимізації. Окремі пропоновані заходи зменшення негативних наслідків ризиків подані в табл.10.15

 

Таблиця 10.15 - Заходи зменшення негативних наслідків ризиків (фрагмент)

Різновиди іннова-ційного ризику             Заходи зменшення негативних наслідків

ризиків

Неприйняття інновації споживачами       - Здійснення комплексного аналізу чутливості споживачів, у т.ч. кількісної і якісної оцінки попиту

- Прогнозування загальних тенденцій зміни попиту покупців на групи товарів, що реалізуються

Зміни в державному регулюванні (в законодавчій, нормативній базі тощо)  - Систематичний і всебічний аналіз засобів і форм державного регулювання, вивчення чинних нормативів

- Постійний моніторинг законодавства

-  Оцінка ступеня впливу урядової політики як на ринок у цілому, так і на підприємство

- Формування  товарного асортименту з урахуванням чинних і прогнозованих нормативів

-  Оперативне реагування на зміни законодавств

Поява товарів-аналогів-конкурентів за нижчою ціною             - Здійснення моніторингу дій конкурентів.

- Виявлення сильних і слабких сторін у політиці конкурентів.

- Прогнозування дій конкурентів.

- Планування відповідної реакції на дії конкурентів

- Проведення  маркетингових  досліджень ринку даного товару

- Прогнозування появи на ринку нових товарів

- Оцінка   перехресної   еластичності   попиту на даний товар

Інфляційний ризик  - Оцінка інфляційного очікування.

- Виявлення   загальних   тенденцій   інфляційних процесів

…        …

Неправильний вибір постачальників       - Ретельний відбір постачальників

- Прогнозування зміни цін постачальниками на основі комплексного аналізу факторів ціноутворення

- Своєчасне здійснення заходів щодо укладання угод та коригування цін

 

Звичайно, процес прийняття рішень щодо впровадження інноваційного проекту на промисловому підприємстві цими етапами не обмежується. Він включає ще: техніко-економічне обґрунтування інновації, визначення джерел фінансування, узгодження ресурсного та сировинного забезпечення (кадрового, інформаційного тощо), оцінка інвестиційної привабливості інноваційного проекту і т. ін.

 

Узагальнено процес управління інноваційними ризиками на малих та середніх промислових підприємствах зображений схематично на рис. 10.6.

Підприємство-інноватор відповідно до свого типу, потенціалу, позицій на ринку, виду інновації, її відповідності потребам і запитам споживачів обирає стратегію, в рамках якої визначає рівень припустимого ризику та перелік можливих заходів щодо його оптимізації (етап 1 на рис.10.6).

Сформована на підприємстві група експертів обирає привабливі інноваційні проекти і здійснює їх аналіз з метою визначення найбільш прийнятного проекту для даного підприємства (етап 2 на рис.10.6). Вони проводять якісну та кількісну оцінку ризиків (етапи 3 та 4), визначають шкалу прийняття рішень, заходи щодо оптимізації інноваційних ризиків (етапи 5 та 6).

Прийняття рішення про реалізацію інноваційного проекту, проведення організаційно-структурних змін (за необхідності) та контроль за виконанням здійснює вище керівництво підприємства (етапи 7-8), яке в ході реалізації проекту регулює та коригує цей процес.

Внутрішніми засобами оптимізації можуть бути:

1. Лімітування ризиків (встановлення певних економічних і фінансових нормативів):

•  максимальний   обсяг  надходження товару від окремого постачальника;

• мінімальний рівень торговельної надбавки, що використовується у підприємстві;

•  максимальний розмір знижок, що надаються;

•  граничний рівень переоцінки товару;

•  максимально можливий період дії сезонних знижок.

2. Диверсифікація:

-  диверсифікація постачальників товарів;

-  диверсифікація цілей;

-  диверсифікація товарного асортименту;

-  диверсифікація сегментів ринку;

-  диверсифікація рівня торговельної надбавки у підприємстві;

-  диверсифікація знижок, які надаються підприємством.

3. Одержання додаткової інформації. Визначення її видів залежить від цілей маркетингової діяльності.

 

 

 

 

4. Мінімізація ризиків доцільна, коли їх неможливо уникнути цілком. Використовують наступні заходи:

- застосування змінних умов у межах договору щодо цін з постачальниками;

- скорочення переліку форс-мажорних обставин у договорах із постачальниками;

- підвищення     обґрунтованості     рішень,     пов'язаних визначенням рівня торговельної надбавки;

- обґрунтування економічної доцільності      проведення переоцінки і використання системи знижок.

Можливі такі заходи щодо внутрішнього страхування ризиків:

1.   забезпечення  компенсації  можливих  фінансових  втрат за рахунок системи штрафних санкцій - передбачає визначення і включення в умови договорів необхідних рівнів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення постачальниками своїх зобов'язань (рівень штрафних санкцій повинен компенсувати фінансові втрати підприємства, пов'язані з негативними наслідками ризиків);

2.  забезпечення  компенсації  можливих фінансових  втрат за рахунок відповідної «премії за ризик» - передбачає одержання від контрагентів додаткового прибутку щодо ризикових операцій зверх того рівня, що можуть забезпечити безризикові операції;

3. забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових коштів здійснюють у наступних формах:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства;

- формування   резервних   обсягів   фінансових   коштів   при розробці бюджетів з окремих заходів;

- формування цільових резервних фондів (наприклад, фонду майбутньої уцінки товарів, фонду з надання знижок покупцям та ін.)

Зовнішні   засоби   зниження   цінового   ризику   передбачають передачу відповідальності за даний ризик (цілком або частково) страховій компанії. Зазначимо, що цінові ризики не підлягають обов'язковому   страхуванню.   Ці заходи    використовують за наступних умов:

- ризик має складний, системний характер (що ускладнює його оптимізацію методами активного реагування);

- підприємство    має    у    своєму    розпорядженні    достатні фінансові ресурси для зовнішнього страхування;

- однобічне    використання    внутрішніх    засобів    зниження цінового ризику не дає позитивних результатів;

- підприємство   не   має   кваліфікованих   кадрів,   які   здатні здійснювати аналіз і розробляти заходи щодо оптимізації цінових ризиків.

На розмір стархових платежів впливають такі фактори, як: загальний період страхування; діючі страхові тарифи; розмір суми, що відшкодовується. Підприємствам доцільно проводити оцінку зазначених факторів і керуватися даними критеріями при виборі страхової компанії.

На більшості малих та середніх промислових підприємств, на відміну від великих підприємств, керівництво дотримується принципу централізації управління, що прискорює процес вирішення організаційних питань, поліпшує якість контролю, підвищує ефективність інноваційної діяльності (табл. 10.16).

 

Таблиця 10.16 Розподіл відповідальності на різних етапах інноваційного процесу

 

Окремі етапи 

інноваційного

процесу         

Вище керів-ництво  Функціональні підрозділи

                        Мар-кетинг   Вироб-ництво           Фінан-

си        Інші (кадри тощо)

Планування інноваційної діяльності        З, В     Р          У         У         У

Дослідження ринку  З          В, Р     -           -           -

Відбір інноваційних проектів        З, В     Р          -           -           -

Оцінка ризиків         З, В     В         -           -           -

Комерційне виробництво   З, В     Р          Р          Р          Р

Продаж          З, В     Р          Р          Р          -

 

Примітка: З – затвердження, В – основна відповідальність;  У – узгодження; Р – реалізація.

За результатами даного дослідження автором отримані наступні висновки:

- виокремлені закономірності (щодо діяльності фінансових організації-контрагентів, діяльності в сфері виробництва, стану сфери споживання), що є притаманними і характерними для більшості суб’єктів господарювання України, можуть бути покладені в основу рекомендацій стосовно формулювання стратегічних управлінських рішень;

- сформульовані управлінські рішення щодо подолання наслідків економічної кризи в сфері діяльності фінансових організацій, в сфері діяльності держави, в сфері діяльності промислових підприємств;

- на основі узагальнення найрозповсюдженіших методів управління ризиками визначено схему прийняття управлінських рішень, пов'язаних зі зниженням інноваційних ризиків;

- конкретизовано заходи зменшення негативних наслідків ризиків.

Дані висновки можуть бути покладені в основу розробки державної програми виходу з кризи. А також, формування механізму протикризових заходів, впровадження якого дозволяло б мінімізувати кризові явища (які є закономірними для розвитку будь-якої економічної системи) або упередити їх появу взагалі.