Тема 5 МАРКЕТИНГОВІ СТРАТЕГІЇ РОСТУ

 

 

Залежно від загальноекономічного стану суб’єктів господарювання в теорії стратегічного маркетингу виділяють стратегії виживання, стабілізації і росту [2, 8, 20, 23, 35].

Стратегія виживання – це захисна стратегія, яка застосовується у разі повного розладу господарської діяльності підприємства, кризовому стані, близькому до банкрутства. Метою стратегії є перехід до стратегії стабілізації, а далі до стратегії росту. Стратегія виживання має короткострокову спрямованість. Реалізація стратегії потребує, з одного боку, швидких, скоординованих дій, з іншого – обачності і реалістичності в прийнятті рішень. Саме тому в умовах реалізації стратегії виживання відбувається чітка централізація управління, яка передбачає формування таких програм:

реструктуризація управління;

фінансова реструктуризація;

реструктуризація маркетингу;

кадрова реструктуризація.

Стратегія стабілізації є перехідною ланкою від стратегії виживання до стратегії росту та спрямована на досягнення певного підвищення обсягів продажу після занепаду. Сьогодні актуальними є антикризові заходи, і залежно від глибини кризи, підприємство може використовувати такі стратегічні альтернативи:

короткострокова економія ресурсів з метою стрімкого зростання у найближчій перспективі;

зростання після тривалого спаду без ймовірності швидкого пожвавлення;

стабілізація, передбачає реалізацію довгострокових програм для досягнення збалансованого стану підприємства на ринку.

Ринкові стратегії росту та їх вибір традиційно здійснюються за допомогою застосування так званої матриці «товар-ринок». Матриця І. Ансоффа «товар-ринок» (оприлюднена з 1957р.) – широко відомий, багаторазово перевірений інструмент аналізу, який підтвердив свою ефективність при виборі маркетингових стратегій розвитку. Суть матриці полягає у виборі однієї з чотирьох базових стратегій росту для досягнення цілей стратегічного зростання підприємства на ринку залежно від ступеня новизни продукції, що випускається, та її ринку збуту (схематично наведено на рис. 5.1).

 

 

 

Комплекс просування продукції на ринку залежить від її специфіки та особливостей. Як актуальний приклад розглянемо просування на ринку екологічної продукції. Для підприємств, які виробляють екологічну продукцію, недоцільне застосування стратегій стабілізації та виживання. Найбільший інтерес для них становлять стратегії росту (табл. 5.1-5.3) [3,4, 8, 23, 35], оскільки саме зростання, тобто розширення масштабів діяльності фірми, дозволяє збільшувати прибуток, обсяги продажів.

Застосування стратегій інтенсивного росту передбачає зростання обсягу продажу, ринкової частки та прибутку шляхом інтенсифікації наявних ресурсів підприємства. Розглянемо їх (табл. 5.1).

 

Таблиця 5.1 – Порівняльний аналіз та характеристика стратегій інтенсивного росту за видами

 

 

 

Стратегія глибокого проникнення на ринок – спрямована на розширення збуту існуючого товару існуючим покупцям на наявному ринку. Її особливість: товар не змінюється, і пошук принципово нових покупців не здійснюється.

Ефективними заходами в рамках цієї стратегії можуть бути: впровадження системи сервісного обслуговування для постійних покупців; застосування рекламних прийомів (рекомендація вживати «ЕКО-йогурт» протягом 14 днів щомісяця); застосування різноманітних засобів стимулювання збуту.

Стратегія розвитку ринку – передбачає збут існуючого товару новим покупцям на нових ринках. Її особливість: товар залишається незмінним, але змінюється цільова група, цільовий сегмент. Наприклад, експорт товарів в інші регіони або за межі країни.

Стратегія розвитку товару – означає впровадження нового або модифікованого товару існуючим споживачам на наявних сегментах ринку. Її характерна особливість: запропонувати кращий товар існуючим покупцям. Наприклад, моделі мобільних телефонів удосконалюються кожні кілька місяців.

Отже, інструменти реалізації стратегій інтенсивного росту можна використовувати для досягнення екологічних цілей підприємства одночасно з економічними при просуванні екологічно орієнтованої продукції на ринок (наприклад, за допомогою маркетингових комунікацій).

Застосування стратегій інтегративного росту передбачає зростання обсягу продажу, ринкової частки та прибутку шляхом об’єднання з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури підприємства (посередниками, постачальниками, конкурентами). Розглянемо більш докладно стратегії інтегративного росту (табл. 5.2).

Таблиця 5.2 – Порівняльний аналіз та характеристика стратегій інтегративного росту за видами

 

Стратегія прямої інтеграції – означає об’єднання зусиль виробника і торгового посередника. Прикладом прямої інтеграції є наявність у складі підприємства власної збутової мережі, фірмових магазинів або власних оптових баз.

Стратегія зворотної інтеграції – означає об’єднання зусиль виробника з постачальником ресурсів. Наприклад, укладання довгострокових угод з постачальниками.

Стратегія вертикальної інтеграції – означає об’єднання зусиль виробника з постачальником ресурсів та посередником, наприклад, франчайзингові системи.

Стратегія горизонтальної інтеграції – означає об’єднання зусиль виробника з конкурентом. Прикладом горизонтальної інтеграції є об’єднання підприємств або придбання у власність частини іншого підприємства.

Отже, стратегії інтегративного росту можуть сприяти досягненню сталого розвитку за рахунок об’єднання підприємств та організацій у спільному вирішенні екологічних проблем у рамках господарської діяльності.

Застосування стратегій диверсифікації передбачає переорієнтацію діяльності підприємства на нові перспективні ринки і виробництво принципово нових товарів для нових споживачів. Розглянемо стратегії диверсифікації (табл. 5.3).

Стратегія концентричної диверсифікації – передбачає виробництво нових товарів, які за технологічними особливостями пов’язані з існуючими товарами. Наприклад, підприємство, що виробляє меблі починає виготовляти різноманітну фурнітуру до них.

Стратегія горизонтальної диверсифікації передбачає виробництво нових товарів, які технологічно не пов’язані з існуючими товарами, але орієнтовані на задоволення потреб існуючих споживачів. Наприклад, підприємство, що виробляє меблі, починає займатися і дизайном приміщень.

Стратегія конгломеративної диверсифікації передбачає виробництво нових товарів, що не пов’язані технологічно з існуючими товарами та орієнтовані на нові ринки збуту та нових споживачів. Наприклад, підприємство, що виробляє меблі, починає виробляти будівельні матеріали.

Вибір стратегії росту залежить від багатьох чинників, насамперед від виробничих ресурсів підприємства, фінансових можливостей, конкурентоспроможності товару  та умов зовнішнього середовища.

 

Таблиця 5.3 – Порівняльний аналіз та характеристика стратегій диверсифікації за видами

 

Ресурси підприємства, які необхідні для реалізації стратегій росту, можна поділити на 4 групи: виробничі ресурси (виробничі резерви, кадри і т.ін.), фінансові ресурси (наявність обігових коштів, фінансова стабільність і т.ін.), маркетингові (наявність професійних маркетологів, обсяги бюджету маркетингу і т.ін.) та ринкові (зовнішні можливості). Аналіз необхідних ресурсів за запропонованими групами може бути покладений в основу чотирикомпонентного показника, на основі якого можна здійснити вибір стратегії росту, що відповідає наявним ресурсам підприємства (рис. 5.2) [28,29,37].

 

Пропонуємо методику вибору стратегії росту для просування екологічної продукції на основі визначення чотирикомпонентного показника, який є результатом функціональної залежності:

 

                                                                              (5.1)

 

де S1 , S2 , S3 , S4 – функції формалізованих оцінок виробничих ресурсів, фінансових можливостей, конкурентоспроможності товару та умов зовнішнього підприємства.

Функція S(x) визначається в такий спосіб:

 

 за визначених в алгоритмах (рис. 5.3-5.6) умов.

 

Залежно від значень S1, S2, S3, S4 вибираємо відповідні за ознаками та характеристиками стратегії росту. Розглянемо складові чотирикомпонентного показника.

1. Виробнича складова підприємства S1(x)=(Квп; Кінт; Re)

Виробнича складова підприємства в першу чергу представлена основними засобами, які характеризують виробничі потужності підприємства. Виробнича потужність підприємства відбиває спроможність підприємства забезпечити максимально можливий обсяг виробництва за певний проміжок часу. Пропонуємо розглянути коефіцієнт використання виробничої потужності (Квп), що розраховується за формулою 5.2 [14].

 

,                                                                                             (5.2)

 

де Впф – фактичний випуск продукції за певний період часу, грош. од.;

М – виробнича потужність підприємства, грош. од.

Метою стратегій росту є розширення виробництва та збільшення прибутку, що потребує додаткових виробничих потужностей. Отже, якщо основні засоби повністю завантажені, то не існує можливості для збільшення обсягів виробництва без залучення додаткового обладнання. Необхідне значення даного коефіцієнта менше 1, що свідчить про наявність невикористаного резерву та дозволяє планувати збільшення обсягів виробництва в перспективі.

Наступний показник, який необхідно враховувати (формула 5.3) – це інтегральний коефіцієнт завантаження основних засобів (Кінт), [14]:

 

,                                                                                             (5.3)

 

де Ке – коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання;

Кі - коефіцієнт інтенсивного завантаження обладнання.

Оскільки нами розглядається екологічно орієнтована продукція, то необхідно враховувати також (формула 5.4) рентабельність екологічної продукції (Reк) [14]:

 

,                                                                              (5.4)

 

де П – сума чистого прибутку, грн.;

ОРек–обсяг реалізації екологічної продукції, грн.

Нормативне значення рентабельності екологічно орієнтованої продукції визначаємо за середньогалузевим значенням відповідно до специфіки виробництва та споживання певного виду продукції. Проблемним залишається питання стосовно визначення, яку продукцію відносити до групи екологічної та відповідної статистичної інформації.

Алгоритм розрахунку S1(x) наведений на рис. 5.3.

 

формалізованої оцінки виробничих ресурсів підприємства S1(x)

Якщо значення всіх підконтрольних показників відповідають поставленим вимогам, то розрахункова оцінка набуває значення одиниці (S1(x)=1). Якщо хоч один із підконтрольних показників не задовольняє встановлені нормативи, то оцінка дорівнює нулю (S1(x)=0).

2. Фінансова складова підприємства: S2(x)=(Kм; Кл; В)

Важливе значення при виборі стратегії росту для просування екологічної продукції має фінансова стабільність підприємства. При стимулюванні обсягів продажу необхідною умовою є наявність вільних коштів для комплексу просування. Для цього найбільш характерними є такі показники як [14]: коефіцієнт маневрування (Kм), що показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, і його значення має бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства (формула 5.5), коефіцієнт ліквідності (Кл), який розраховується за формулою 5.6 та коефіцієнт автономії (Кавт), що визначається за формулою 5.7.

 

,                                                                                             (5.5)

 

де ВКоб –власний оборотний капітал підприємства, грн;

∑ВК – сума власного капіталу на підприємстві, грн.

Для коефіцієнта маневрування існували досить високі нормативні значення: 0,5-0,6, але в сучасних економічних умовах цей норматив дещо знижено – до рівня 0,3.

 

                                                                                              (5.6)

 

де ОК – сума оборотних коштів, грн;

КЗ – сума короткострокових зобов’язань, грн.

Нормативне значення для коефіцієнта ліквідності від 2 до 3.

Інвестиційну привабливість підприємства та незалежність від зовнішніх джерел фінансування – коефіцієнт автономії або фінансової незалежності (Кавт):

,                                                                                             (5.7)

 

де ВК – власні кошти підприємства, грн;

ПБ – пасив балансу, грн.

Нормативне значення Кавт більше 0,5.

Значення S2(х) визначається аналогічно S1(х).

Алгоритм розрахунку S2(x) наведений на рис. 5.4.

 

 

 

3. Маркетингова складова S3(x)=( Кксп; Ее; dВМ)

Екологічно орієнтовані товари мають свою специфіку, яку необхідно враховувати на всіх етапах просування продукції від виробника до споживача. Як правило, на один екологічний товар вже існує хоча б один неекологічний аналог, який значно дешевший та звичний для споживача. Тому стратегії росту є прийнятними для екологічної продукції, конкурентоспроможність (Кксп) яких вища, ніж у товарів-аналогів, за умови ефективного використання бюджету маркетингу (dВМ) (формула 5.8).

 

,                                                                                             (5.8)

 

де ВМ – витрати на маркетинг (у т.ч. на просування продукції на ринку), грн;

ЗВ – загальні витрати підприємства, грн.

Ступінь екологічності – показник, який характеризує міру впливу товару на об’єкти навколишнього середовища в процесі «виробництво-споживання-утилізація» [32, 41]. Залежно від специфіки товару та сфери його застосування можна обчислювати рівень технологічності, функціональності, ергономічності, економічності товару тощо.

Алгоритм розрахунку S3(x) наведений на рис.5.5.

Значення S3(x) визначається аналогічно S1(x) та S2(x) на основі відповідності зазначеним в алгоритмі вимогам.

4. Ринкова складова (вплив зовнішнього середовища): S4(x)=(МС; Kр; Ік)

У процесі вибору стратегії, крім внутрішніх факторів, необхідно також враховувати умови зовнішнього середовища. Виведення на ринок екологічної продукції, освоєння сегменту ринку (МС) [35, 37] (формула 5.9) супроводжується певним рівнем ризику (Kр) (формула 5.10) [18].

 

Також потрібно враховувати інтенсивність конкуренції в галузі (Ік – індекс Херфіндаля-Хіршмана) (формула 5.11).

 

МС = П× К × Двид × Дкуп,                                                                (5.9)

 

де П – кількість потенційних споживачів, чол.;

К – коефіцієнт повторних закупок;

Двид – частка споживачів, які віддають перевагу конкретній видозміні продукту;

Дкуп – частка споживачів, які фінансово і психологічно готові придбати продукт.

 

                                                                                              (5.10)

 

де Кр – коефіцієнт ризику,

Ут – втрати, грн;

ВК – власні кошти підприємства, грн.

 

,               і=1, 2…n,                                                             (5.11)

 

де Di – ринкова частка і-го підприємства в загальному обсязі реалізації продукції заданого асортименту.

За результатами розрахунків пропонуємо визначати рівень та область ризику за школою, наведеною у табл. 5.4.

 

Таблиця 5.4 – Шкала відповідності області ризику фактичним значенням Кр

 

 

При розрахунку індексу Херфіндаля-Хіршмана суми квадратів ринкових часток обчислюють тільки для 50 найбільш великих підприємств, представлених на аналізованому ринку. Якщо значення індексу перевищує 0,18, то мають місце низька інтенсивність конкуренції і висока концентрація ринку, що вимагає втручання держави [34]. 

Алгоритм розрахунку S4(x) наведений на рис.5.6. Значення S4(x) визначається аналогічно S1(x).

 

Узагальнений вигляд алгоритму розрахунку чотирикомпонентного показника наведений у блок-схемі (рис. 5.7).

Обирати стратегію росту на основі чотирикомпонентного показника можна за допомогою таблиці відповідності цих стратегій значенню чотирикомпонентного показника (табл. 5.5) [28,29,37].

 

Таблиця 5.5 – Відповідність стратегій значенню чотирикомпонентного показника

 

 

Отже, на основі запропонованої методики кожним суб’єктом господарювання при просуванні на ринок продукції може бути визначений  вид стратегії росту, який відповідає умовам внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. В основу запропонованої методики покладено аналіз типових показників господарської діяльності підприємства та його зовнішнього середовища, що створює можливості для її широкого використання різними суб’єктами господарювання, спрощує процедуру вибору ними адекватної функціональної стратегії.