§115 Електричний струм у газах. Процеси, що приводять до виникнення носіїв струму при самостійному газовому розряді. Самостійний та несамостійний розряди [5]

1. Самостійний та несамостійний газовий розряд. Проходження електричного струму через гази називається газовим розрядом.  Гази в нормальному стані є ізоляторами, носії струму в них відсутні. Лише при створенні особливих умов у газах можуть з'явитися носії струму (іони, електрони) і виникає електричний розряд.

Носії струму в газах можуть виникати в результаті зовнішніх впливів, не пов'язаних з наявністю електричного нуля. У цьому випадку говорять про несамостійний розряд газу. Несамостійний розряд може бути викликаний нагріванням газу (термічна іонізація), впливом ультрафіолетових або рентгенівських променів, а також впливом випромінювання радіоактивних речовин.

Якщо носії струму виникають у результаті процесів, які обумовлені створеним у газі електричним полем, розряд називається самостійним.

 

 

 2. Несамостійний газовий розряд. Нехай газ, що знаходиться між електродами (рис. 115.1), знаходиться під дією постійного за інтенсивністю однорідного впливу, наприклад рентгенівських променів. Завдяки цьому від деяких молекул газу будуть відриватись електрони, у результаті чого виникнуть вільні електрони й додатні іони. Умовно будемо називати електрони від’ємними іонами. Додатні іони будемо вважати однозарядними (тобто такими, що мають заряд  ). Позначимо число пар іонів, які виникають за секунду в одиниці об'єму, через .

Одночасно з процесом іонізації має місце рекомбінація іонів, тобто возз'єднання при зустрічі електрона й додатного іона. Імовірність зустрічі двох різнойменних іонів пропорційна як числу додатних, так і числу від’ємних іонів. Тому число пар іонів , які рекомбінують за секунду в одиниці об'єму, є пропорційним квадрату числа  наявних в одиниці об'єму пар іонів:

            ,           (115.1)

де  коефіцієнт пропорційності.

У стані рівноваги число іонів, які виникають, дорівнює числу іонів, які рекомбінують. Тому

             або .

Звідси отримуємо величину рівноважної концентрації іонів (тобто число пар іонів в одиниці об'єму):

            .           (115.2)

Якщо подати напругу на електроди, зменшення іонів буде відбуватися не тільки внаслідок рекомбінації, але й за рахунок відбирання іонів електродами. Нехай з одиниці об'єму відбирається електродами кожну секунду  пар іонів. Нейтралізація на електродах однієї пари іонів супроводжується переносом по електричному колу заряду . Отже, сила струму в колі

            ,

де  – об'єм простору між електродами. Використаємо, що густина електричного струму пов’язана зі струмом співвідношенням , і знаходимо

            ,           (115.3)

де  – відстань між електродами.

При наявності струму умова рівноваги набуває вигляд

            .

Підстановка виразів (115.1) і (115.3) приводить до співвідношення

            .           (115.4)

Як відомо, густина електричного струму для носіїв електричного струму одного типу визначається виразом

            ,

де  – концентрація;  – електричний заряд;  – середня швидкість впорядкованого носіїв заряду. Зрозуміло, що середня швидкість впорядкованого руху буде тим більше, чим буде більшою напруженість електричного поля, тобто

            ,

де коефіцієнт пропорційності  називають рухомістю носіїв електричного струму. Тоді густина електричного струму буде дорівнювати

            .

Якщо врахувати, що в газі є додатні (їх рухомість ) та від’ємні носії (їх рухомість ) електричного струму, то модуль загального електричного струму буде визначатися співвідношенням

            .           (115.5)

Розглянемо два граничні випадки – випадок слабких та випадок сильних електричних полів.

У випадку слабких полів густина струму буде дуже малою. Тому другим доданком у правій частині рівності (115.4) можна знехтувати порівняно з першим і визначати концентрацію іонів за формулою (115.2). Підстановка цього виразу в (115.5) дає, що

            .

Коефіцієнт  не залежить від . Отже, у випадку слабких полів несамостійний газовий розряд описується законом Ома.

У випадку сильних полів практично всі іони будуть досягати електродів, не встигнувши рекомбінувати. Тому в рівності (115.4) можна знехтувати доданком . У результаті отримаємо формулу

            ,           (115.6)

відповідно до якої у випадку сильного поля густина електричного струму  не залежить від напруженості електричного поля . Ця густина струму формується усіма іонами, що створюються іонізатором за одиницю часу, і є максимальною при даних значеннях  і . Її називають густиною струму насичення .

 

 

При проміжних значеннях напруженості  відбувається плавний перехід від лінійної залежності  від  до насичення, коли  перестає залежати від  (рис. 115.2). При подальшому збільшенні напруженості електричного поля починається стрімке зростання електричного струму (штрихова лінія). Це пояснюється тим, що, починаючи з деякого значення , електрони (рухомість, яких набагато вища за рухомість додатних іонів) встигають за час вільного пробігу отримати енергію, достатню для того, щоб, зіштовхнувшись із молекулою, іонізувати її. Електрони, що виникають при іонізації, розганяються, і у свою чергу викликають іонізацію. У результаті відбувається лавиноподібне розмноження носіїв струму й різке зростання розрядного струму.

3. Процеси, що приводять до виникнення носіїв струму при самостійному газовому розряді. Залежно від умов, у яких проходить самостійний газовий розряд, він може набирати різноманітної форми. Перш ніж приступити до їх опису, розглянемо процеси, які приводять до виникнення носіїв струму при самостійному газовому розряді.

Іонізація ударом. Енергія молекул (так само як і атомів) кантується. Це означає, що вона може набувати лише дискретні (тобто розділені скінченними проміжками) значення, які називають рівнями енергії. Стан з найменшою енергією називається основним, інші стани називаються збудженими. При зіткненні електрона з молекулою вона може перейти з основного стану в збуджений. У цьому стані молекула, як правило, перебуває час порядку 10–8 с, після чого переходить в основний стан, випромінюючи надлишок енергії у вигляді кванта світла – фотона. Ці процеси викликають світіння газу при розряді. При досить великій енергії електрона, що налітає, молекула може бути іонізована, тобто, втративши один або кілька електронів, перетворитися в додатний іон.

Фотоіонізація. Електромагнітне випромінювання (зокрема, світло) складається із квазичастинок –  фотонів, енергія яких дорівнює  ( – стала Планка,  – частота випромінювання). Поглинання фотона молекулою приводить до її збудження або іонізації (яка в цьому випадку називається фотоіонізацією). Енергії фотона видимого світла недостатньо для відриву електрона від молекули. Енергію, достатньої для фотоіонізації, мають фотони ультрафіолетового випромінювання.

Емісія електронів поверхнею електродів. Електрони провідності не можуть самовільно залишати метал у помітній кількості. Це пояснюється тим, що метал представляє для електронів потенційну яму, яка має потенціальний бар'єр на границі металу. Сили, що обумовлюють цей бар'єр, мають наступне походження. Випадкове видалення електрона від зовнішнього шару додатних іонів приводить до виникнення у тому місці, що покинув електрон, надлишкового додатного заряду. Кулонівська взаємодія із цим зарядом змушує електрон, швидкість якого не дуже велика, повернутися назад. Таким чином, окремі електрони увесь час залишають поверхню металу, віддаляються від нього на декілька міжатомних відстаней і вертаються назад. У результаті метал виявляється оточеною тонкою хмарою електронів. Ця хмара утворює разом із зовнішнім шаром іонів подвійний електричний шар. Сили, що діють на електрон у такому шарі, спрямовані усередину металу. Вони й створюють потенційний бар'єр.

Найменша енергія, яку потрібно передати електрону для того, щоб видалити його із твердого або рідкого тіла у вакуум, називається роботою виходу . Робота виходу дуже чутлива до стану поверхні металу, зокрема до її чистоти. Підібравши покриття поверхні, можна сильно знизити роботу виходу. Наприклад, нанесення на поверхню вольфраму шару окисла лужного металу (Са, Sr, Ba) знижує роботу виходу з 4,5 еВ (для чистого вольфраму) до 1,5 – 2еВ.

Внаслідок розподілу за енергіями завжди є деяка кількість електронів, енергія яких достатня для того, щоб перебороти потенційний бар'єр і вийти з металу назовні. При кімнатній температурі число таких електронів мале. При підвищенні температури кількість електронів, що вилітають із металу, різко зростає й стає цілком помітною. Випромінювання електронів нагрітими твердими або рідкими тілами називається термоелектронною емісією.

Вторинною електронною емісією називається випромінювання електронів поверхнею твердого або рідкого тіла при бомбардуванні її електронами або іонами. Відношення числа випромінених (вторинних) електронів до числа частинок, що викликали емісію, називається коефіцієнтом вторинної емісії. У випадку бомбардування поверхні металу електронами значення цього коефіцієнта знаходиться у межах від 0,5 до 1,8.

Автоелектронною (або холодною) емісією називається випромінювання електронів поверхнею металів, що відбувається у випадку, коли поблизу поверхні створюється електричне поле дуже великої напруженості (порядку 108 В/м). Це явище називається також вириванням електронів електричним полем.

4. Самостійний газовий розряд. Розглянемо декілька видів самостійного розряду.

Тліючий розрядт. Цей розряд виникає при низьких тисках. Його можна спостерігати в скляній трубці з впаяними плоскими металевими електродами (рис. 115.3), подавши на електроди напругу порядку 1000 В. При атмосферному тиску струм у трубці практично відсутній. Якщо знижувати тиск, то приблизно при 50 мм рт. ст. виникає розряд у вигляді звивистого тонкого шнура, який світиться. Коли знижувати тиск далі, то шнур товщає й приблизно при 5 мм рт.ст. заповнює весь перетин трубки – встановлюється тліючий розряд.

Основні частини тліючого розряду зазначені на рисунку 115.3. Біля катода знаходиться тонкий шар, що світиться, який називається катодною світною плівкою. Між катодом та світною плівкою знаходиться астонівський темний простір. З іншого боку від світної плівки розміщений катодний темний простір. Він світиться дуже слабо і за контрастом здається темним. Це катодний темний простір далі переходить в область, що слабо світиться, яку називають тліюче світіння. Усі перелічені вище шари утворюють катодну частину тліючого розряду.

Далі за тліючим світінням знаходиться темний проміжок – фарадеєвський темний простір. Межа між ними розмита. Уся інша частина трубки заповнена газом, який світиться; її називають додатним стовпом.

 

 

Експеримен¬тальні виміри показали (див. нижню частину рисунка 115.3), що потенціал змінюється уздовж трубки нерівномірно. Майже усе падіння напруги приходиться на перші три ділянки розряду, до катодного темного простору включно. Цю частину напруги, яка прикладена до трубки, називають катодним падінням потенціалу. В області тліючого світіння потенціал не змінюється – тут напруженість електричного поля дорівнює нулю. Нарешті, у фарадеєвському темному просторі та додатному стовпі потенціал повільно росте. 

Основні процеси, які необхідні для підтримки тліючого розряду, відбуваються у його катодній частини. Цих процесів два – вторинна електронна емісія з катода, яка викликана бомбардуванням його додатними іонами, і ударна іонізація електронами молекул газу. Ударна іонізація відбувається переважно в області катодного темного простору.

Додатний стовп являє собою газорозрядну плазму. Він виконує роль провідника, що з'єднує анод з катодними частинами розряду. Тому його довжина може бути довільною. Світіння додатного стовпа має різний колір для різних газів (неонові трубки дають червоне світіння, аргонові – синьо зелене й т.д.). Ця обставина використовується в газорозрядних трубках, з яких виготовляються світні написи й реклами. Ці написи являють собою додатний стовп тліючого розряду.

Дуговий розрядд. У 1802 р. В.В.Петров виявив, що при розведенні вугільних електродів, що спочатку дотикались, які підключені до великої гальванічної батареї, між електродами спалахує сліпуче світіння. При горизонтальному розміщенні електродів нагрітий світний газ вигинається у вигляді дуги, у зв'язку із чим відкрите Петровим явище було названо електричною дугою (сам Петров назвав його вольтовою дугою).

Дуговий розряд може протікати як при низькому (порядку декількох гектопаскалей), так і при високому (до 1000 атм) тиску. Сила струму в дузі може досягати величезних значень (103 – 104 А) при напрузі в кілька десятків вольтів.

Основними процесами, що підтримують дуговий розряд, є термоелектронна емісія з розпеченої поверхні катода й термічна іонізація молекул, обумовлена високою температурою газу в міжелектродному проміжку. Майже увесь міжелектродний простір заповнений ізотермічною плазмою (сукупністю додатних та від’ємних іонів). Вона служить провідником, по якому електрони, які випромінюються катодом, досягають анода. Температура плазми становить близько 6000 К. У дузі надвисокого тиску, температура плазми може досягати 10 000 К. Внаслідок бомбардування додатними іонами катод, розжарюється приблизно до 3500 К. Анод, який бомбардується потужним потоком електронів, розігрівається ще більше. Це приводить до того, що анод інтенсивно випаровується й на його поверхні утворюються поглиблення – кратер. Це поглиблення є самим яскравим місцем дуги.

Дуговий розряд має дуже важливе технічне застосування – він використовується для електрозварювання.

Крім описаної вище термоелектронної дуги буває дуга з холодним катодом. Катодом такої дуги служить зазвичай рідка ртуть, налита в балон, з якого викачане повітря. Розряд відбувається в парах ртуті. Електрони вилітають із катода за рахунок автоелектронної емісії.

 

 

Іскровий розряді. Цей вид розряду виникає в тих випадках, коли напруженість електричного поля досягає пробивного для даного газу значення. Для повітря при атмосферному тиску воно становить близько 3 МВ/м (30 кВ/см).

Іскровий розряд супроводжується утворенням яскраво світного звивистого розгалуженого каналу, по якому проходить короткочасний імпульс струму великої сили. Прикладом може служити блискавка: довжина її буває до 10 км, діаметр каналу до 40 см, сила струму може досягати 100 000 і більше амперів. Газ в іскровому каналі являє собою плазму, температура якої буває до 10 000 К.

Викликає кожну лавину електрон, що утворюються шляхом фотоіонізації. Перекриття електронних лавин приводить до утворення стримера (див. рис.115.4). Стример являє собою добре провідний канал, по якому спрямовується від катода до анода потужний потік електронів.

Коронний розряд. Якщо один з електродів (або обоє) має дуже велику кривизну (наприклад, електродом служить тонкий дріт або вістря), то при не занадто великій напрузі виникає розряд, який супроводжується світінням, що має вигляд корони, що оточує електрод. Це послужило причиною того, що розряд був названий коронним.

При коронному розряді іонізація й збудження молекул відбуваються не в усьому міжелектродному просторі, а поблизу електрода з малим радіусом кривизни, де напруженість поля досягає пробивного значення,

Залежно від знака електрода говорять про додатну або від’ємну корону. У випадку від’ємної корони явища на катоді подібні з явищами на катоді тліючого розряду. У зовнішній області корони поле недостатньо для того, щоб передати електронам енергію, яка необхідна для іонізації молекул.

У додатній короні електронні лавини зароджуються біля зовнішньої границі корони й спрямовуються до анода. Виникнення електронів, що породжують лавини, обумовлено фотоіонізацією, яка викликана випромінюванням коронного розряду.