5.2.2 Актиній

                Цей елемент, подібно лантану, виявився родоначальником великого сімейства елементів, в яке входять всі три «кити» атомної енергетики - уран, плутоній і торій.

                У хронологічній таблиці відкриття елементів актиній стоїть відразу після полонію і радію. У жовтні 1899 р. про нього повідомив французький хімік Андре Деб’єрн, один з небагатьох добровільних помічників П’єра і Марії Кюрі в їх дослідженнях радіоактивних елементів.

                Актиній дійсно подібний лантану. У них дуже схожі хімічні властивості: загальна валентність (3+), близькі атомні радіуси (1,87 і 2,03 А), майже ідентична будова більшості сполук. Як і у лантану, більшість солей актинію забарвлена в білий колір; окисел Ас2О3 також. А те, що актиній перевершує лантан за хімічною активністю, цілком природно. Це важчий метал-аналог: валентні електрони циркулюють далі від ядра.

                Елементарний актиній виявився сріблясто-білим металом, досить важким (густина трохи більше 10 г/см3) і вельми хімічно активним. Його температура плавлення, визначена експериментально, 1040±50°С, а температура кипіння, розрахована теоретично, близько 3200°С [2].

                На повітрі актиній окиснюється до Ас2О3. До речі, металевий актиній (у міліграмових кількостях) зуміли одержати двома способами: відновлюючи АсСl3 парами калію при 350°С і з трифториду, діючи на нього пароподібним літієм. У останньому випадку знадобилася вища температура – більше 1000°С, але одержані зразки були чистішими.

                Практичне використання актинію обмежується джерелами нейтронів. Нейтрони в них утворюються при опромінюванні берилію-9 альфа-частинками. А дають альфа-частинки дочірні продукти актинію-227. Є підстави вважати, що актиній-берилієві нейтронні джерела зовсім не найкращі та не найекономічніші з пристроїв такого призначення.