6.3 Законодавча база охорони навколишнього середовища

 

                Створена після Другої світової війни Організація об'єднаних націй (ООН) стала головним міжнародним форумом, у рамках якого здійсню­ється формування фундаментальних природоохоронних принципів. Пер­шою акцією ООН з цього питання було проведення в 1949 р. у місті Лейк-Саксесс (США) Міжнародної науково-технічної конференції з охо­рони природи. На конференції зазначалося про безпосередній зв'язок охорони природи зі збереженням і розвитком природних, насамперед хар­чових ресурсів світу, та виявлено деякі тенденції міжнародного природо­охоронного співробітництва, що надалі набуло широкого розвитку в рам­ках ООН. У 1972 р. у Стокгольмі пройшла перша Конференція ООН з питань охорони природи, в якій взяли участь представники 113 держав та 13 спеціалізованих закладів ООН і де вдалося сформулювати низку важ­ливих принципів та положень, що склали основу декларації конференції.

                За своєю юридичною суттю Стокгольмська декларація належить до міжнародних документів, що містять рекомендації стосовно доцільності тієї чи іншої поведінки держави. Принципи, зафіксовані в ній, були враховані у багатьох міжнародних природоохоронних документах. Сто­совно країн Європи вони трансформувалися в заключному акті За­гальноєвропейської ради з безпеки і співробітництва.

                У травні 1982 р. у рамках програми ООН із навколишнього середо­вища ІОНЕП було проведено спеціальну сесію ради, на якій за участю 105 країн було прийнято Найробійську декларацію, що зафіксувала з урахуванням нових вимог до охорони природи кілька принципів взаємо­дії держав у цій сфері. У цьому самому році було створено Міжнарод­ну комісію «Довкілля і розвиток» (МКОСК), яка зазначила, що уряди і транснаціональні заклади не мають відокремлювати питання економіч­ного розвитку від питань довкілля. На конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) було прийнято такі документи: «Порядок денний на XXI століття», «Декларація Ріо», «Принципи раціонального використан­ня, збереження та освоєння лісів», «Конвенція про біологічне різноманіт­тя і рамкова конвенція про зміну клімату». Ці документи визначають соціально-економічний розвиток з метою забезпечення належного рівня життя нинішніх поколінь без шкоди для майбутніх поколінь.

                Ідею екологічної безпеки стійкого промислового розвитку викладе­но в розробленій у 1992 р. ЮНІДО і затвердженій резолюцією Гене­ральної Асамблеї ООН в програмі ЕSID («Есоlogicall Sustainable Industrial Development»), яка об'єднує такі критерії:

                1) підтримання стійкості біосфери (встановлення й суворе дотримання норм викидів у навколишнє середовище, а потім поступове їх зниження);

                2) оптимізація використання ресурсів (зниження енергоспоживання, витрати матеріалів, виходу відходів і підвищення ступеня їх переробки).

                Програма ЮНІДО містить визначення екологічно чистого вироб­ництва – це «безперервне використання сукупної превентивної стратегії захисту навколишнього середовища для процесів і виробів з метою зниження ризику для людини і довкілля». Екологічно чисте виробництво – це новий рівень технологій.

                Основні напрями екологічно чистого виробництва – зменшення викидів та мінімізація кількості відходів; екологічно чисте виробництво коштує значно дешевше, ніж боротьба з викидами; пе­рехід до екологічно чистого виробництва потребує глибокого аналізу існуючого виробництва; обо­в'язковим елементом екологічно чистого виробництва є рециклінг (перероблення власних або «чу­жих» відходів).

                Охорона довкілля, національне використання ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід'ємна умова стійко­го економічного та соціального розвитку України.

                Одним із перших законів, прийнятих Верховною Радою України, був закон «Про охорону навколишнього середовища», введений у дію з 1 черв­ня 1991 р. У Законі йдеться про те, що екологічні знання є обов'язко­вою вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з вико­ристанням природних ресурсів та зумовлює вплив на стан навколишнього середовища.