1.1 Теоретичні основи комплексності та суперечності інновацій

 

 

Довгий час під узагальнюючим терміном інновація розумілося певне інженерне рішення (технічне нововведення). На сьогодні інновація – будь яке нове явище в менеджменті, економіці, медицині, юриспруденції, філології та т. ін., тобто в усьому, чого прямо чи непрямо може торкатися політична діяльність на міжнародному, загальнодержавному, регіональному чи місцевому рівні [1]. Існують так звані генератори ідей, особи, що самостійно приєднуються до тієї чи іншої ідеї, і решта, яких опановує ідея під впливом тих чи інших чинників часто без їх особистого бажання. ідея повинна мати чітке юридичне забезпечення, що не дозволяє в процесі її реалізації вийти за межі визначеного напрямку, а в подальшому набуває вигляду закону чи підзаконного акту, що позитивно сприймається більшістю населення країни.

Тобто, можна допустити, що послідовність впровадження інноваційних напрямків така: ідея→PR - діяльність→реалізація. Такий підхід в інноваційному розвитку, прийнятний в багатьох країнах світу, не завжди спрацьовує в постсоціалістичних країнах. Певною мірою це залежить від економічного стану країни, але тільки певною мірою. За останні 15–20 років виявилися такі немаловажні чинники.

1. Масштаб держави:

а) що впливатимуть на світовий розвиток за будь-яких обставин (Росія, Китай);

б) що можуть впливати на події у світі за певних умов (Україна, Польща), наприклад, без участі України розпад Радянського Союзу не здійснився б, бо за багатьма узагальнюючими показниками РСФСР складала 3/5 від СРСР, Україна – 1/5, а всі інші 13 республік теж 1/5; в) що суттєво не впливають на світові події (Таджикистан, Румунія, Болгарія).

2. Однорідність населення і її відповідність федеративності устрою держави. Росія і Грузія – федеративні держави, країни Прибалтики і Таджикистан – унітарні. Роз’єднання Чехословаччини на Чехію та Словаччину пройшло спокійно і на користь обом новим країнам. Збереження багатонаціональної Росії як держави принесло покращання політичної ситуації для всіх її народів від великоросів до чеченців. Навпаки, грузинське керівництво, що силоміць увесь час хоче утримати в своєму складі Абхазію та Південну Осетію, найбільше шкодить самій Грузії. Навпаки у здавалося б приблизно такій же Вірменії внутрішній клімат набагато кращий, внаслідок її унітарності. Найцікавішим є приклад унітарної України. Здавалося б політична пропаганда роз’єднання під час президентських виборів 2004 року ніяк не роз’єднала народ України. Навпаки,  можливість відокремлення від України Галичини, що більше шести століть входила до складу держав поза межами України, як ідея народилася під час аналогічних виборів 2010 року і на сьогодні не є вже такою неймовірною. 

3. Менталітет народу є наступним чинником сприйняття тих чи інших інноваційних моделей розвитку. Наприклад, в Російській імперії та Радянському Союзі завжди досить високим був авторитет військового. Тому Росія змогла зберегти потужну армію, попри незрівнянно більшій кількості негараздів, ніж, наприклад, в Україні. Україна ж в силу того, що професійної армії з часів Київської Русі практично не мала, втратила не тільки військо, а й значною мірою один з найпотужніших в Європі військовий технічний потенціал (виробництво танків, балістичних ракет тощо).

4. Особистісні якості політичного лідера країни (саме лідера, а не президента, прем’єра, керівника парламенту, хоч кожен з них і може безпосередньо ним бути). Якщо відкинути ті чи інші політичні симпатії чи антипатії, то можна стверджувати, що Б. Єльцин, О. Лукашенко, В.Путін, М.Саакашвілі, В. Янукович належать до сильних лідерів, а М.Горбачов, Л. Валенса, В. Ющенко – до слабких.  

Результати інновацій в економіці можна спостерігати на прикладі тих чи інших економічних показників, наприклад зростання ВВП на одного мешканця країни. Наприклад, у 1959 році на одного сінгапурця ВВП  складав близько $ 400, у 1990 році – $ 12200, у 2005 році – $ 27490, у 2010 – більше за 43000 (попередні дані) [1,2].  

Залежно від предметного змісту розрізняють технічні (нових продуктів або нових технологій) і соціальні (економічні, організаційні, культурні) інновації. На практиці більшість інновацій є комплексними, тобто включають як технічні, так і соціальні компоненти, тому і їх ефективність носить комплексний (системний) характер.

На практиці більшість інновацій включають як технічні, так і соціальні компоненти, а їх (інновацій) ефективність має комплексний характер. Сутність інновацій складає інноваційна діяльність, тобто діяльність із досягнення нових результатів, засобів і способів їх одержання та переборення рутинних компонентів традиційної діяльності. При цьому виділяють радикально нову та вдосконалюючу діяльність.

Будь-який технічний інноваційний процес включає в себе такі стадії: 1)дослідження; 2) перше виробниче освоєння нововведення (дослідний зразок або перша промислова партія); 3) розгорнення його випуску в масштабах, достатніх для задоволення суспільної потреби; 4) використання інновацій кінцевими споживачами, сервіс тощо; 5) утилізацію використаного виробу.

Для соціальних нововведень, аналогічний за суттю інноваційний процес, має окремі особливості.  

Але, інноваційний розвиток, значною мірою, суперечливе явище. Первісними є протиріччя між інноваційною та традиційною діяльністю, але на практиці ще гостріший характер набувають протиріччя всередині самої інноваційної діяльності – між радикальними її видами, та тими, що вдосконалюються.  З погляду конструктивної еволюції виробів існують такі три етапи нововведень: покращання параметрів виробу при незмінному технічному рішенні, перехід до більш раціонального технічного рішення або структури, перехід до раціональнішого фізичного принципу дії [3].

Вдосконалюючі інновації добре співіснують з існуючими організаційними структурами, еволюційно вписуючися в них, а радикальні, вибухаючи в їх середині, викликають сильну протидію. Другий тип протиріч пов’язаний із розподілом праці між учасниками інноваційного процесу: ініціаторами, організаторами, розробниками, виробниками, користувачами та іншими суб’єктами економічної діяльності.  Кожна з таких груп має свої (корпоративні) інтереси, що нерідко істотно відрізняються від інтересів інших.   

Саме це і визначає і їх різне ставлення до конкретної інновації, яке може приймати самі різні форми між полярними полюсами: ініціативи і сприяння та бездіяльності і протидії.   

Ці соціокультурні параметри поєднані з професійним управлінським консультуванням відносно інноваційних процесів, здійсненням спеціалізованого навчання персоналу, сприйнятливого до інновацій та розвитком його інноваційних здібностей дають змогу позитивно вплинути на розвиток країни в цілому.