1.2 Новітня історія інноваційного розвитку

 

 

Динамічний інноваційний науково-технічний та економічний розвиток країн світу дає змогу із загальної сукупності людської діяльності виділити чотири типи існуючих інновацій. Перші – стосуються потреб економіки та виробництва (створення нової продукції, нових технологій, галузеві тощо), другі – соціальних і побутових потреб людини, треті – освіти та духовного світу людини, четверті – політичних (зовнішніх і внутрішніх) проблем. 1.Протиріччя при переході до застосування деяких нової продукції, нових технологій, галузеві стосуються, наприклад: заміни традиційних товарів широкого вжитку їх разовими варіантами, які не є покращанням якісних характеристик саме продукту; нових технологій заміни природних матеріалів штучними, недовговічними або шкідливими; аграрної галузі, для якого інтенсивне використання хімічних добрив для сільських угідь привело до того, що через 20–30 років їх застосування різко збільшилися відповідні онкозахворюваня та зменшився середній вік життя людини.

2. Другі протиріччя – у задоволенні соціальних і побутових потреб людини.  Так, швидке вирощування та термінове приготування харчових продуктів, що є геномодифікованими, призвело до ожиріння значної частини населення багатьох країн. Інноваційна реклама, яка пропонує не новий продукт, а стиль життя обов’язково разом із пляшкою пива, вже згубно вплинуло на ціле покоління молодих людей, які вважають людськими цінностями не вести здоровий образ життя чи мати багатодітну родину, а щоденно пити пиво.

3. Інновації у далеко не найкращий бік змінюють духовних світ людини. Якщо елементарна рахівниця постійно “тренувала мозок” того, хто нею користувався, а не знати таблицю множення було соромно, то зараз багато хто, натискаючи кнопки калькулятора, вважає останнє взагалі зайвим, читання книжок замінюється інтернетним сурогатом, знання та творчу майстерність замінюють тести, які придатні тільки для тих чи інших телевізійних ігор, спілкування між людьми замінюють ті чи інші віртуальні контакти.

 4. Протиріччя інновацій у політиці стосуються зовнішніх нововведень, коли, наприклад, розроблені сценарії так званих кольорових революцій, призводять до створення нових досі невідомих в Україні, Грузії, Киргизстані та інших країнах проблем, або внутрішніх, коли використання інноваційних політтехнологій роблять практично неможливим прихід до влади партіям чи окремим особистостям, що дійсно є представниками, наприклад, людей найманої праці, середня кількість яких серед населення будь-якої країни не менше 90%, а просувають представників капіталу та власників “заводів, земель, пароплавів”, кількість яких ніяк не більше 10% серед населення тієї чи іншої держави.  

Комплексний та суперечливий характер інновації означає, що для її успіху важливим є і синергетичний ефект, який базується на тому, що, наприклад, технічна інновація має бути ще й підкріплена покращанням організаційних, економічних та інших параметрів, політична – соціальних,   правових тощо.  Але й тут існують певні протиріччя. Інновації в банківській діяльності, особливо це характерно для банків США, провокують виникнення глобальних криз, що виникають приблизно через 40 років (криза 30-х, 70-х років минулого століття та 2008–2010 рр. нинішнього, дрібніших – один раз на 10 років: кінець 70-х, 80-х, 90-х років), а бажання підтримати ті чи інші країни, що інтегровані до загальноєвропейської економіки, позначаються на стабільності валюти (приклад з кризовим економічним станом Ісландії, Греції, та деяких інших держав Європи).

  Вже можна побачити певні закономірності, отже передбачити хід кризи і певною мірою захистити національну економіку. Планова економіка при багатьох її недоліках – постійного дефіциту тих чи інших товарів внаслідок негнучкої політики ціноутворення, загальної невисокої якості вироблюваної продукції, поступового знецінення грошової одиниці (купівельна спроможність одного радянського карбованця 1961 року наприкінці 80-х років минулого століття дорівнювала 40 копійкам) – не давала за порівняно короткий термін часу такого різкого скорочення обсягів випуску продукції (з вересня 2008 до червня 2009 років на 30%), галопуючої інфляції (дефолт 1998 року знизив курс національних валют відносно долара в Україні вдвічі, в Росії – втричі; нинішня криза – відповідно на 40–50% та 30–40%), масового безробіття, і, як наслідок, зниження життєвого рівня основної маси населення. Але, увійшовши до СОТ, Україна стала учасником світового інтеграційного процесу глобалізації і повинна мати організаційні, юридичні та соціальні підходи до захисту своєї економіки.

Проблеми глобалізації сучасної світової економіки зумовлені бажанням країн так званого “золотого мільярду” забезпечити сталий соціально-економічний розвиток для своїх країн. Це і використання енергоресурсів у необхідному обсязі, і вивіз капіталу для виробництва продукції в країни, які не належать до “золотого мільярду”, через дешеву робочу силу, і  проникнення на їх ринки зі своїми товарами, і поява останнім часом завдяки болонським угодам можливості “викачування молодих мозків” тощо. Тому, якщо велика депресія вразила більшою мірою найпотужнішу економіку США, а криза 70-х років розвинені європейські країни, то на сьогодні їм вдалося швидко припинити падіння виробництва за рахунок скорочення використання іноземної робочої сили, об’єднання підприємств та капіталів, націоналізації компаній тощо. Економічний стан інших країн продовжує погіршуватись. Наприклад, Україна з початку 2009 року одержала декілька мільярдів умовних одиниць для підтримки своїх банків, що ніяк не зміцнило вітчизняну валюту, не припинило небезпеку закриття потужних виробництв (тільки в Сумах під загрозою АТ “Селмі” та ВО “Резинотехніка”), значно погіршило міграційні процеси (із-за кордону на Батьківщину повертаються низькокваліфіковані працівники середнього віку, а від’їжджають здебільшого молоді й кваліфіковані, але не з метою заробити грошей, а залишитися там на постійне проживання). Крім того, спрямована на зменшення кількості сильних студентів у регіонах політика вищої школи тільки підсилює диспропорційність соціально-економічного розвитку України. 

Поліпшити існуючу ситуацію і зменшити вплив кризових явищ у подальшому можливо. Насамперед це врахування часу їх передбачуваного початку при розробці національних стратегій розвитку. Моделі інноваційних стратегій України мають пов’язати окремі галузеві прогнози та програми дій в єдину систему.  До кризи 2008–2009 рр. більшість країн була не готова. Другою необхідною умовою має стати підтримка вітчизняного товаровиробника. Для цього потрібно проводити широкомасштабні маркетингові дослідження на рівні держави і галузей. Як показує досвід, на сьогодні ні окремі консалтингові фірмі, ні тим більше підприємства цього зробити не в змозі. Маркетинг більшості підприємств є фрагментарним, а не комплексним, а тим більше інноваційним. Третьою умовою є підтримка у господарській діяльності країни ролі регіонів, визначальною рисою якої є поєднання загальнодержавних інтересів і територіальних можливостей.

Особливої уваги заслуговує сільське господарство, яке внаслідок скорочення робочих місць на промислових підприємствах може одержати певні трудові ресурси. Підкріпленням агроекономічної політики держави мають бути два чинники: зміна державної політики при підготовці відповідних фахівців (сільськогосподарського профілю й вчителів) та поліпшення інфраструктури сіл і невеликих міст.