2.2 Класифікація знань

 

 

На думку експертів, до сьогоднішнього дня не існує загальновизнаної системи класифікації знань. Разом із цим можна виявити ряд сформованих підходів, які використовуються як у науковій літературі, так і в практиці менеджменту знань.

Знання з історичних часів було предметом наукового інтересу. Одна з найбільш ранніх класифікацій знань належить Аристотелю, що виділив такі види знань:

- знання як теоретичне універсальне (know - why, «знаю, чому»);

- знання як технологія діяльності, що базується на практиці й конкретному контексті (know - how, «знаю, як»);

- знання як норматив діяльності, що базується на життєвому досвіді й конкретному контексті («практична мудрість», здоровий глузд).

Сучасна класифікація знань багато в чому базується на підході Аристотеля:

- «знаю, що» (know - what) - знання про «факти» (наприклад, коли відбулася битва під Ватерлоо). У цьому розумінні знання дуже близьке до інформації, зберігається й передається як дані;

- «знаю, чому» (know - why) - ця категорія охоплює знання про принципи й закони функціонування й розвитку природи, суспільства й пізнання.

Саме цей тип знання важливий для технологічного розвитку багатьох наукоємних галузей,

- «знаю, як»(know - how) - дана категорія знання належить до навичок і вмінь і відіграє важливу роль у здійсненні практично всіх видів людської діяльності – від важкої фізичної праці до бізнесу;

- «знаю, хто» (know - who) - важливість даної категорії знання зростає із зростанням складності виробленої продукції й використовуваних технологій, поглибленням міждисциплінарного характеру наукових досліджень.

Концептуального підходу до знань дотримується Е. Брукінг [4,5]. У своєму дослідженні інтелектуального капіталу він виділяє чотири концептуальних рівні знань:

- знання про мету, або ідеалістичні знання. Це світогляд, цілі, система понять, в основному явні знання, частково - неявні, що підсвідомо використовуються. За допомогою цих знань можна визначити свої можливості, щоб поставити цілі й сформулювати цінності;

- систематичні знання. Систематичні знання - це знання систем, схем, методів. Знання про загальні принципи й стратегії прийняття рішень.

Ці знання використовуються для аналізу причин, для формулювання нових підходів.

- практичні знання. Це вміння приймати відомі рішення й фактичні знання. Використовуються для виконання повсякденної роботи;

- автоматичні знання. Це робочі знання, застосовувані для автоматичного виконання завдань, у яких не використовуються свідомі міркування. Міцно засвоєні знання.

Найчастіше використовується в літературі класифікація знань за формою їхнього прояву:

- явні знання (кодифіковані, експліцитні, документовані);

- неявні знання (приховані, імпліцитні, латентні, некодифіковані, недокументовані).

М. Поланья [58] ввів поняття знання, «що передбачені»: «Ми, можливо, знаємо більше, ніж можемо сказати. Передбачені знання мають особистий характер, вони прив'язані до контексту, і тому їх важко наділити в якусь явну форму, щоб передати іншим. Явні, або кодифіковані, знання позначають знання, які можуть бути трансформовані в офіційно визнану, систематичну мову».

У роботі І. Нонакі й Г. Такеучі «Компанія, що створює знання» [83], яка викликала великий інтерес на Заході, стверджується, що один із основних факторів підвищення конкурентоспроможності компанії – це здатність сприймати й генерувати знання, а для досягнення цієї мети західні менеджери повинні визнати важливість передбачених знань - знання усередині нас, що не виражається словами. Дуже багато гарних ідей загинуло тому, що їхні автори не змогли висловити свої думки.

Деякі закордонні дослідники прирівнюють кодифіковані знання до наукових (ідей), а некодифіковані - до навичок і вмінь. Відповідно до цієї ознаки можна виділити дві категорії знань:

- ідеї («м'який компонент», software) - знання кодифіковане, відбито в певній формі (письмовій, графічній та ін.) і зберігається поза людським мозком (у книгах, на касетах та ін.),

- навички й уміння («плинний компонент», wetware) - знання не відділене від індивідуума, зберігається в мозку, охоплює здатності, талант і т.д.

Проблема явного й неявного знання має не стільки теоретичний, скільки практичний характер, прямо впливаючи на можливості поширення й доступності знання. Відмічено, чим більш латентне знання, тим складніше поширити його на інші фірми, галузі, регіони. У цьому випадку суто ринкові способи бувають неефективними, і потрібне вироблення інших механізмів дифузії знання.

Необхідно враховувати, що неявні, приховані знання можуть мати різну природу. Існує неявне знання, що може бути виявлене, кодифіковане й залучене в економічні або виробничі процеси. Однак існує приховане знання, що є таким за своєю природою (наприклад, унікальні здатності окремої людини), що не може бути повністю виявлене й задокументоване. До такого знання відносять і ноу-хау.

Перед суспільством постає важлива проблема трансформації неявних знань у явні, задокументовані. Від цього залежить науково-технічний прогрес.

Яскравий приклад вирішення цієї проблеми продемонстрував Ф. Тейлор, пропонуючи наукову систему формування операцій процесу збирання. До появи цієї системи якість складання на конкретній операції визначалася вмінням і навичками працівників. Природно, що вміння й навички відображали неявне знання працівника, що залежало від його досвіду й кваліфікації.

З огляду на різний досвід працівників, синхронізація їхньої роботи на конвеєрі була вкрай низькою. Тейлор розбив кожну операцію на елементи (переходи й прийоми), викинув зайві, з'єднав потрібні й тим самим оптимізував такт операції, перевівши неявні знання в явні. Продуктивність праці збирачів різко зросла. Систему Тейлора підхопили підприємства всього світу.

Важливість кодифікації знання доповнюється тим фактом, що існує два різних типи кодів. Перший тип - експліцитний код, явний, загальнодоступний (у вигляді підручників, формул, діаграм, схем, креслень і т.д.).

Інший тип - коди, що розвиваються спонтанно як засоби комунікацій усередині або між організаціями. Це - знання, що накопичуються і не винесені на носії інформації. Чим раніше ці знання перевести в явні знання, тим швидше буде отриманий економічний або соціальний ефект.

Важливу роль для трансформації прихованих знань у явні мають інноваційні процеси. Інновації сьогодні є передумовою для виживання бізнесу.

Рушійної силою розвитку бази знань є або генерація інновацій і одержання за рахунок цього більш високих доходів, або розподіл доходів від інновацій, створених іншими фірмами. Це сприяє найшвидшому розвитку механізмів поширення й сприйняття знання, найкращих практичних навичок і ноу-хау.

Близькою до класифікації знань за формами його прояву є класифікація за способом формування знання. Відповідно до цієї ознаки виділяється два типи знань:

- рефлексивні знання (нові знання формуються на систематизованому великому обсязі минулих знань);

- інтуїтивні знання (знання беруться ніби «з голови», використовується незначний обсяг явного знання).

Неважко помітити, що до рефлексивних знань належать в першу чергу явні знання, які можуть бути отримані в результаті формальних процедур навчання або досліджень і поширені за допомогою аналогічних процедур.

У цілому описані вище класифікації можна навести в табличній формі (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 – Класифікація знань

 

 

Крім класифікації, за описаними ознаками, існує ще певна структура побудови наявного обсягу знань, або їхня ієрархія.

Структуризація знань

Накопичений досвід можна подати у вигляді теоретичних і практичних знань. Теоретичні знання складаються з фундаментальних концепцій, принципів, моделей і гіпотез, які були виведені й узагальнені провідними спеціалістами в результаті багаторічної роботи. Практичні знання складаються із прикладної теорії, емпіричних правил, досвіду й інших раціональних моделей, постійно використовуваних у поточній роботі. Наприклад, нормативні методики дають докладні інструкції з виконання завдання. Фахівці можуть створювати емпіричні правила, якими вони користуються для раціонального, швидкого й точного виконання завдань [51,52].

Ступінь структуризації знання розрізняються, як правило, за такими категоріями:

- добре структуровані знання (алгоритми, формули, теорії, схеми, процеси);

- напівструктуровані знання (судження, суб'єктивні оцінки, евристичні правила прийняття рішень);

- неструктуровані знання (без теоретичної основи, досвід у вигляді фактів).

Джерела знань

Знання можуть бути отримані з різних як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

Зовнішні джерела знань:

- публікації (книги, журнали, матеріали конференцій, галузеві звіти, інші періодичні видання);

- галузеві консультаційні послуги;

- спеціальні документи про галузеві знання;

- комерційні бази даних і системи експертних знань;

- галузеві й міжгалузеві конференції;

- курси, семінари, симпозіуми;

- інтелектуальний потенціал суміжних організацій;

- зворотний потік інформації від агентів ринку (про продукцію й послуги);

- зворотний потік інформації від споживача (скарги, рекламації, пропозиції, вимоги);

- потік інформації від постачальників;

- нові співробітники, менеджери-консультанти;

- наукові дослідження;

- вивчення передових методів роботи;

- співробітництво, партнерство, стратегічні альянси й спільні підприємства;

- моніторинг середовища й сканування подій і тенденцій;

- засоби масової інформації (телебачення, радіо).

Внутрішні джерела знань містять у собі цілий ряд позицій, таких, як:

- фахівці організації, внутрішні замовники й постачальники,

- організаційна оцінка;

- корпоративні експерти;

- моделювання процесів,

- політика, практика й методи;

- внутрішнє навчання й утворення;

- майбутнє бізнесу (завдання, цінності, принципи);

- стратегія бізнесу (плани, прогнози);

- заходи щодо вдосконалювання й ініціативи з розвитку (наприклад, модернізація бізнесу);

- операційне планування й бюджет;

- корпоративне керування (повноваження, функції, взаємовідносини, розміщення ресурсів, організаційні графіки);

- організаційна структура й види робіт;

- практичний досвід і аналіз робіт після впровадження нових розробок (проекти, ініціативи, заходи щодо підвищення якості);

- постійне документування процесів, роботи команд;

- пропозиції працівників;

- корпоративні інформаційні бюлетені.

Із всіх видів інтелектуального капіталу саме знання становлять найбільшу складність для управління.