7.2   Організація науково-дослідної діяльності на підприємстві

 

1. Науково-технічний прогрес

Вирішальним засобом підвищення ефективності суспільного виробництва, вдосконалення структури економіки, забезпечення економічного зростання і вирішення соціальних задач є науково-технічний прогрес (НТП).

Науково-технічний прогрес – це безперервний процес здобуття і накопичення наукових знань про навколишнє середовище і на їх основі удосконалення діючих, створення та впровадження прогресивних засобів і предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва.

НТП розглядається як цикл “наука-виробництво”, що містить ряд стадій:

а) фундаментальні дослідження. Мета цієї стадії – одержати нові знання про закономірності розвитку природи і суспільства, на основі яких виявляються нові шляхи прогресу техніки, економіки, організації виробництва. У результаті фундаментальних досліджень з'являються гіпотези, теорії. Продукти праці дослідників, результати діяльності колективів і виконавців фундаментальних досліджень відображаються у патентах на відкриття, винаходах, у монографіях, статтях, підручниках, навчальних посібниках, звітах, пропозиціях. Вони використовуються для подальшого розвитку самої науки, підготовки спеціалістів із вищою освітою, спеціалістів із високою кваліфікацією (кандидатів і докторів наук), у прикладному плані – для подальшого розвитку ідей і пропозицій на стадії прикладних досліджень з метою визначення можливості матеріалізації одержаних результатів.

Фундаментальні дослідження проводяться силами і засобами Академії наук та державними університетами, галузевими науково-дослідними інститутами і вузами держави.

б) пошукові дослідження – це дослідження з вибору ідей, що викликають інтерес для суспільства на сучасному етапі його розвитку, тобто виявляються техніко-економічні дослідження і конкретні шляхи практичного застосування у відповідних галузях економіки принципово нових для них засобів і способів виробництва продукції. Кінцеві результати цих робіт мають конкретний характер і видаються у вигляді звітів, технічної документації, макетів експериментальних і дослідних зразків.

в) прикладні дослідження. На цій стадії проводяться теоретичні і експериментальні дослідження, з'являється інформація про можливості створення нової техніки, технології або продукту, створюється схема конкретного зразка виробу.

г) дослідно-конструкторські роботи. Виготовляється дослідний зразок або установка для виробництва нової продукції, готується відповідна документація.

д) освоєння і впровадження у виробництво. Технологія виробництва нового виробу пристосовується до умов підприємства. Проводяться проектні, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

Кожна стадія характеризується специфічними задачами, особливим підходом до їх вирішення, визначеним складом і рівнем кваліфікації учасників, вибором відповідних засобів і предметів праці, матеріальними та фінансовими ресурсами, різними формами об'єднання виконавців і управління їх діяльністю.

З поняттям НТП тісно пов'язане поняття науково-технічного потенціалу.

Науково-технічний потенціал являє собою сукупність науково-технічних кадрів, матеріальних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, необхідних для створення і реалізації досягнень НТП у народне господарство. Він є одним із об'єктів державного регулювання, прогнозування і планування. Держава є інститутом, що фінансує, організовує і управляє його розвитком.

Україна має достатньо потужний науково-технічний потенціал, який є важливим фактором розвитку економіки. Однак у роки переходу до ринкових умов різко скоротилась кількість наукових установ і наукових працівників у зв'язку з виїздом за кордон та переходом в інші сфери діяльності.

2. Інноваційна діяльність

Структурна перебудова економіки, орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв на противагу матеріало- і енергоємним виробництвам, припускає створення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, зростання освітнього рівня населення та вдосконалення управління шляхом нововведень (інновацій), що грунтуються на новітніх наукових знаннях.

У цілому під інноваціями розуміють нові технології, види послуг, продукцію, нові організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, фінансового та іншого характеру.

Суть всієї економічної реформи полягає у створенні умов для підвищення сприятливості економіки до інновацій, розвитку інноваційного підприємництва і забезпечення економічного зростання за рахунок використання досягнень науки і техніки. Це зумовлює необхідність активізації інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність – це діяльність з розроблення та освоєння результатів досліджень, що підвищують ефективність способів і засобів здійснення конкретних процесів, у тому числі освоєння виробництва нової продукції та технологій.

Інноваційна сфера охоплює сам об'єкт інновацій і суб'єкти – підприємців, а також систему, що забезпечує рух інновацій до стадії їх реалізації (управління, інфраструктура, фінансова та інвестиційна підтримка).

З метою активізації інноваційної діяльності розробляється інноваційна політика, яка являє собою сукупність принципів і заходів, що забезпечують створення сприятливого інноваційного клімату у державі. Інноваційна політика є складовою частиною соціально-економічної політики. Вона повинна об'єднувати загальними завданнями науку, техніку, виробництво, споживання, фінансову систему, освіту і орієнтуватися на використання інтелектуальних ресурсів, розвиток високотехнологічних виробництв та пріоритетів економіки.

Виділяють три головні об'єктивні джерела створення пріоритетів:

1. Зростаюча обмеженість виробничих ресурсів і виникнення на цій основі проблем поточної і передбачуваної незбалансованості у народному господарстві. Чим більше обмежений будь-який вид ресурсу, тим більшою мірою науково-технічний прогрес повинен бути сконцентрований на економії і заміщенні даного виду ресурсу.

2. Створення і впровадження новітніх технологій, організаційно-технічних заходів, які дозволять забезпечити досягнення більш високих результатів розвитку за мінімальний проміжок часу.

3. Усунення або зменшення ступеня впливу соціальних обмежень, пов'язаних із здоров'ям, умовами праці і побуту людини, необхідність підтримки екологічної рівноваги.

Напрями пріоритетності класифікуються за окремими групами:

1) науково-технічні пріоритети вищого порядку. Основним критерієм їх відбору є відповідність конкретним цілям розвитку суспільства у ближчій і більш віддаленій перспективі;

2) окремі інноваційні проекти, які пов'язані з вирішенням задач короткотермінового характеру, але мають велику актуальність для галузі, суб'єктів господарювання;

3) найважливіші види імпорту технологій, тобто використання політики запозичення найважливіших технологічних розробок або закупки підприємств “під ключ”. Основні вимоги полягають у тому, щоб забезпечувалась швидка окупність валютних заходів, і досягався “прорив” у конкретному напряму НТП.

Крім державних напрямів пріоритетів формуються аналогічні їм на рівні регіонів. Серед них виділяють: ресурсозберігаючі технології, нові матеріали та джерела енергії; підвищення конкурентоспроможні продукції машинобудування і радіоелектроніки, розширення експорту і займання нових ніш світового ринку; імпортозамінні виробництва; інформатика, телекомунікації і зв'язок; енергетика і транспорт; переробка і зберігання сільськогосподарської продукції; охорона навколишнього середовища.

У сучасних умовах, коли розвиток науки і техніки досяг виключно великих масштабів, жодна з держав, навіть таких, як США, Японія, Німеччина, Росія, з їх великим науковим потенціалом не зможе на однаковому рівні забезпечити розвиток усіх напрямів НТП. Потребуються наявність широких зв'язків із зовнішнім світом, науково-технічна спеціалізація, участь у світовому поділі праці, ефективне використання зарубіжного науково-технічного досвіду.

Зарубіжний досвід свідчить, що періоди уповільнення економічного зростання у державах не знижують, а, навпаки, збільшують витрати на науку і технологічне переоснащення виробництва. Особлива увага приділяється підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну діяльність.

3. Прогнозування та планування НТП та інноваційна діяльність в Україні.

Стратегія НТП та інноваційної діяльності формується на основі комплексного прогнозу науково-технічного розвитку. Вибір пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється Комітетом з науки і технологій, Міністерством економіки, АН з широким залученням учених, конструкторів, технологів, виробничників.

За пріоритетним напрямам НТП повинна розроблятися концепція кожного напряму з зазначенням цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві внаслідок його реалізації.

У рамках пріоритетних напрямів розробляються науково-технічні програми:

1) фундаментальних досліджень за пріоритетними напрямами науки, які передбачають підвищення рівня знань про людину і навколишнє середовище і створення запасу знань на перспективу;

2) державні науково-технічні, що передбачають науково-технічні і технологічні прориви за пріоритетним напрямам НТП, створення необхідного науково-технічного запасу на базі випереджаючого розвитку фундаментальних і пошукових досліджень, розроблення принципово нових видів техніки і технологій;

3) міждержавного науково-технічного співробітництва, що реалізуються на міжнародному рівні;

4) зі створення і освоєння новітніх видів техніки і технології народногосподарських комплексів, галузей і регіонів.

У програмно-цільовій технології планування нового змісту набуває державне замовлення. Воно повинно відігравати роль своєрідного мосту, що з'єднує поточне суспільне споживання з новими технологічними можливостями. Державні замовлення повинні бути економічно вигідними для підприємств незалежно від форм їх власності.

Для досягнення цілей повинен бути розроблений ефективний інноваційний механізм, спрямований на забезпечення єдності науки і виробництва, на перетворення досягнень науки і техніки в органічну необхідність народного господарства.

Серед найважливіших елементів цього механізму слід виділити:

1) створення надійних правових гарантій для ефективного функціонування всіх форм власності і розвитку різноманітних форм підприємництва;

2) проведення ефективної податкової політики, що забезпечує тісний зв'язок доходів підприємств із кінцевими результатами їх діяльності у сфері НТП. Це передбачає надання підприємствам пільг при створенні і освоєнні на виробництві прогресивних технологій і нових видів продукції, що розробляються в рамках відповідних науково-технічних програм державного рівня, а також таких, що ґрунтуються на відкриттях, винаходах та ін. патентно-правових рішеннях; виробництві і реалізації продукції, що має сертифікат, виданий сертифікатним центром, атестований відповідними міжнародними організаціями; реалізації продукції на експорт за цінами, нижче світових.

План розвитку науки і техніки повинен бути стрижнем планових документів економічного і соціального розвитку країни. Він повинен охоплювати весь науково-технічний цикл. У планах повинні бути відображені основні параметри і показники, що характеризують ступінь прискорення розвитку науки і техніки. Планування розвитку науки і техніки повинно здійснюватись на всіх рівнях управління економікою.

У світовій практиці основним методом, що використовується при плануванні НТП і інноваційній діяльності, є програмно-цільовий. Він реалізується шляхом розроблення науково-технічних програм. Виділяється два види програм:

1) цільові комплексні науково-технічні програми, реалізація яких найближчим часом може дати значний ефект;

2) програми з вирішення найважливіших науково-технічних проблем.

Завдання з розроблення і реалізації найважливіших науково-технічних програм входить до складу державного замовлення. Установлюються ліміти ресурсів для його виконання.

В Україні, наприклад, розроблено ряд програм, реалізації яких приділяється особлива увага. Серед них слід виділити: програми “Машинобудування”, “Енергія”, “Інформатизація”, “Технології”, “Нові матеріали”, “Біотехнологія”.

У рамках програми “Машинобудування” основні зусилля концентруються на розроблення і удосконаленні методів оптимального конструювання сучасних машин із урахуванням вимог надійності, якості матеріалів і виробів, ергономічності і економічності.

Програма “Інформатизація” спрямована на вирішення проблеми випуску конкурентоспроможних персональних ЕОМ.

Одним із розділів програми “Технології” є створення нових типів лазерів, оптичних елементів і систем, що раніше не вироблялися в Україні (розроблення нових активних середовищ, твердотілих лазерів, створення нових типів газових, твердотілих, напівпровідникових лазерів і т.д.)

У програмі “Нові матеріали” акцент робиться на керамічних та композиційних матеріалах.

Програмою “Біотехнологія” передбачається створення нових продуктів харчування, лікарських препаратів, бактеріальних добрив і стимуляторів росту сільськогосподарських рослин, мікробіологічних засобів захисту рослин, створення нових біотехнологічних процесів очищення об'єктів навколишнього середовища від забруднення.

У програмі “Енергія” основний акцент робиться на створенні нових джерел енергії, впровадженні енергозберігаючого обладнання і технологій і засобів обліку витрат енергоресурсів.

Державне регулювання НТП має місце практично у всіх країнах з ринковою економікою, що пов'язано з необхідністю комплексного підходу до наукових і технічних проблем і масштабністю науково-технічних проектів.

Державне регулювання в зарубіжних країнах здійснюється у формі прямого втручання держави або за допомогою непрямого регулювання. Перше застосовується з метою вирішення проблем довгострокового характеру, пов'язаних із розвитком науки і техніки, а друге здійснюється через сукупність податкових, кредитних і амортизаційних пільг [63].

 Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлює [33]:

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі - наукова установа) – це юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

З метою оцінки ефективності діяльності наукових установ, відповідності одержуваних ними результатів державним науково-технічним пріоритетам та завданням науково-технічного розвитку, а також з метою визначення необхідності надання їм підтримки держави не менше одного разу на п'ять років провадиться державна атестація наукових установ у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державній атестації підлягають наукові установи усіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державною реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Для надання державної підтримки науковим установам усіх форм власності, діяльність яких має важливе значення для науки, економіки та виробництва, створюється Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави. Положення про Державний реєстр наукових установ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наукові установи вносять центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності до Державного реєстру наукових установ за умови проходження державної атестації.

Наукові установи, включені до Державного реєстру наукових установ:

користуються податковими пільгами відповідно до законодавства України;

не можуть змінювати наукову і науково-технічну діяльність на інші види діяльності;

зобов'язані не менш як 50 відсотків доходу від своєї діяльності спрямовувати на проведення ініціативних науково-дослідних робіт та розвиток дослідницької матеріально-технічної бази.

Наукові установи, що входять до Державного реєстру наукових установ, виключаються з нього у разі недодержання ними вимог, передбачених  Законом.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1998 р. №469 «Про затвердження Положення про державну атестацію науково-дослідних (науково-технічних) установ» визначає порядок проведення атестації [61]:

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ (далі - атестація) - це комплекс заходів, спрямованих на оцінку рівня розвитку науково-технічного потенціалу установ, результатів їх наукової діяльності.

Атестації підлягають науково-дослідні (науково-технічні) установи всіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Державна атестація науково-дослідних (науково-технічних) установ, яким надається державна підтримка, проводиться не менш як один раз на п'ять років відповідно до цього Положення.

Атестація передбачає:

анкетування науково-дослідних (науково-технічних) установ;

галузеву експертизу зазначених установ з перевіркою у разі потреби анкетних відомостей;

міжгалузеву експертизу та визначення рейтингу науково-дослідних (науково-технічних) установ.

Для атестації науково-дослідна (науково-технічна) установа подає міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, Національній чи галузевій академії наук, до сфери управління яких вона належить, або Державному комітету з питань науки та інтелектуальної власності (якщо така підпорядкованість відсутня) анкету з відомостями про діяльність установи за три попередні календарні роки.

Анкета повинна містити відомості про:

наукові та науково-технічні кадри;

організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців;

організацію досліджень з певного науково-технічного напряму і про підрозділи та вчених, які забезпечують проведення цих досліджень, основні результати (опублікування монографій, статей, у тому числі за кордоном, одержання ліцензій, патентів тощо) та практичну цінність наукових результатів для окремих галузей та національної економіки у цілому, перспективи розвитку тощо;

наявність та визнання у світі наукових шкіл;

національне та міжнародне визнання наукових результатів (одержання премій, грантів, проведення конференцій тощо);

міжнародні наукові зв'язки;

матеріально-технічну та дослідно-експериментальну базу досліджень;

унікальні наукові об'єкти;

фінансово-економічну, комерційну, господарську та зовнішньоекономічну діяльність;

інші відомості, що характеризують діяльність цієї установи.

Галузева експертиза науково-дослідних (науково-технічних) установ проводиться експертною комісією, утвореною міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, до сфери управління яких належить науково-дослідна (науково-технічна) установа. До складу експертної комісії входять вчені та фахівці у відповідній галузі.

У разі коли науково-дослідна (науково-технічна) установа не належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, відповідну експертизу проводить експертна комісія Державного комітету з питань науки та інтелектуальної власності, до складу якої входять працівники цього Міністерства та фахівці з відповідних напрямів науково-технічних досліджень.

Експертна комісія:

визначає оцінку рівня наукових досліджень та практичної цінності їх результатів;

аналізує рівень науково-технічного потенціалу науково-дослідної (науково-технічної) установи та ефективність його використання;

оцінює фінансово-економічну діяльність науково-дослідної (науково-технічної) установи.

Результати проведеної експертною комісією експертизи розглядаються та затверджуються колегією міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить науково-дослідна (науково-технічна) установа, і подаються до Комісії Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України.

Міжгалузева експертиза науково-дослідних (науково-технічних) установ проводиться міжгалузевою експертною групою, сформованою Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України.

Міжгалузева експертна група визначає:

систему функціональних ознак та критерії оцінки науково-дослідних (науково-технічних) установ з урахуванням специфіки їх діяльності;

рейтинг науково-дослідних (науково-технічних) установ з урахуванням статистичних даних (питомих показників), критеріїв оцінки та результатів галузевої експертизи.

Експертиза поданих на атестацію анкет науково-дослідних (науково-технічних) установ, які належать до сфери управління Національної чи галузевої академії наук, та визначення їх рейтингу проводяться у порядку, що встановлюється президією відповідної академії наук, яка затверджує результати експертизи з висновками щодо визначення рейтингу і подає їх до Комісії Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України.

На основі результатів галузевої та міжгалузевої експертизи Комісія Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України розглядає результати атестації та затверджує обсяги фінансування науково-дослідних (науково-технічних) установ, які враховуються під час підготовки проектів державного бюджету та програми соціально-економічного розвитку України на черговий рік.

Результати атестації науково-дослідних (науково-технічних) установ, які належать до сфери управління Національної чи галузевої академії наук, ураховуються Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку України під час затвердження обсягів фінансування цих науково-дослідних (науково-технічних) установ