8.1 Основні напрями реалізації науково-методичної роботи в навчальних закладах

 

Ефективність науково-методичної роботи як важливої складової системи післядипломної освіти педагогічних кадрів значною мірою визначається рівнем її організації.

Методичний кабінет навчального закладу є центром організації підвищення кваліфікації викладачів у міжкурсовий період.

Завідувач методкабінету, голови циклових комісій зуміли забезпечити оперативність та мобільність науково-методичної роботи, її випереджальний характер і оптимальне поєднання індивідуальних та колективних форм, практичну спрямованість, науковість.

У навчальному закладі сформувалася структура методичної роботи, основу якої склала діяльність циклових комісій. Багаторічний досвід свідчить про її оптимальність.

Серед групових форм методичної роботи застосовуються такі:

предметні комісії;

циклові комісії;

методоб’єднання викладачів;

школи молодого викладача, молодого керівника академічної групи;

семінари-практикуми для досвідчених викладачів, керівників структурних підрозділів;

цільові і проблемні семінари;

творчі групи, школа педагогічної майстерності під керівництвом творчих викладачів, викладачів-методистів;

клуби за інтересами.

Із масових форм методичної роботи ми практикуємо:

науково-практичні конференції;

педагогічні читання;

тижні педагогічної майстерності (дні відкритих дверей викладачів-методистів, старших викладачів);

методичні місячники, тижні.

Як індивідуальні форми методичної роботи використовуємо:

стажування та наставництво;

індивідуальні та групові консультації;

конкурси “Викладач року”, “Кращий керівник групи”;

післяатестаційну роботу;

докурсову та післякурсову роботу з викладачами;

роботу з творчими викладачами;

творчі звіти викладачів, що атестуються на присвоєння звання, тощо.

Суть науково-методичної діяльності в навчальному закладі полягає в системному підході до підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, що забезпечує діалектичну єдність мети і завдань, змісту, форм і методів навчання та виховання студентів. Запорукою успіху є конкретна постановка мети і завдань науково-методичної роботи, зорієнтованої на кінцеві результати.

Методкабінет успішно культивує традиційно-інформаційні та активні форми і методи роботи з викладачами. Висока ефективність колективних форм методичної роботи досягається шляхом чіткого формулювання науково-методичних тем, конкретної постановки мети, детального планування підготовки і проведення заходів, рецензування доповідей і виступів, забезпечення гласності тематики, термінів проведення, підготовки рекомендацій.

Широко практикуємо таку гнучку мобільну форму роботи, як методичні оперативні наради. За їх допомогою ми забезпечуємо трансформацію в педагогічному колективі інформації про нову літературу, методичні листи, нормативні документи, накази, інструкції, нові знахідки педагогів.

Добре зарекомендували себе і набули поширення такі форми роботи з викладачами, як творчі групи, які організовуються для впровадження в практику досягнень педагогічної науки і передового педагогічного досвіду. Члени творчої групи розробляють рекомендації, забезпечують інформацію про наявні в науці рекомендації, проводять консультації, систематично надають допомогу в створенні передового педагогічного досвіду на основі нових педагогічних ідей.

У роботі з педагогічними кадрами поширено творчі звіти майстрів педагогічної праці. Ці звіти супроводжуються демонстраціями досвіду, часто перетворюючись на свята педагогічної праці, розкриття “секретів” успіху. Такі звіти поєднуються зі вшануванням педагогів-майстрів.

Під час планування роботи з педагогічними кадрами враховуються їх запити, які вивчаються за допомогою анкетування, фіксації усних побажань.

Висока ефективність науково-методичної роботи досягається за рахунок її чіткої організації.

Ми зосереджуємо свою увагу на вирішенні найбільш актуальних проблем навчально-виховного процесу. Це – посилення методичної підготовки педагогічних кадрів до оновлення освіти, її розбудови, національного, патріотичного виховання студентів, упровадження у практику навчального закладу основних положень концепції перебудови навчально-виховної роботи, підготовка викладацьких кадрів до успішної реалізації удосконалених і нових навчальних програм, удосконалення навчально-виховного процесу в навчальному закладі.

Методичний кабінет послідовно удосконалює вивчення, узагальнення та впровадження передового педагогічного досвіду. Удосконалюються проблематика, зміст і оформлення друкованих матеріалів кабінету. Їх тематика характеризується актуальністю, органічним поєднанням методичних рекомендацій та опису передового досвіду викладачів [56].

Форми самостійної роботи студентів.

Не викликає сумніву той факт, що самостійна робота студентів є основною формою навчання, особливо у вищій школі, оскільки вона прищеплює студентам необхідне вміння вчитися, сприяє формуванню високої культури розумової праці. Питання лише у тому, як розвивати у студентів потребу в самостійній праці, як стимулювати індивідуальний творчий процес пізнання.

Самостійна робота студентів традиційно поділяється на аудиторну та позааудиторну. Ми розглядаємо її не як набір окремих прийомів, а як єдину комплексну систему засобів, що поєднує різні види аудиторної та позааудиторної роботи (див. таблицю №1).

З метою активізації розумової діяльності ми використовуємо різноманітні методи: роботу з навчальною літературою, різними посібниками, лабораторний практикум, участь в наукових дослідженнях та ін.

З метою зменшення частки самостійної праці студента в позааудиторний час ми максимально інтенсифікуємо навчання у лабораторіях, при цьому більша частина матеріалу засвоюється на заняттях. Використовуються різні форми підвищення активності та контролю самостійної роботи студента: письмові контрольні роботи, програмований контроль, захист практичної роботи, тестовий контроль тощо.

Кожен предмет має свою специфіку. Так, в аналітичній хімії лабораторні заняття самі по собі мають високу частку індивідуальності та самостійності.

Специфіка вивчення курсу полягає у тому, що практикум вимагає прийняття самостійних рішень. Студент, користуючись загальною схемою, має досліджувати конкретну, невідому сталу речовину – якісно та кількісно, що потребує нестандартного підходу у кожному випадку.

На заняттях з фармакогнозії робота студентів проводиться в парах, вивчаються гербарії та сировина. Кожний студент, самостійно користуючись алгоритмічними схемами, приймає рішення при проведенні одного з етапів товарознавчого аналізу.

Така форма роботи дозволяє викладачам використовувати взаємоконтроль за рівнем засвоєння студентами зовнішніх ознак рослини, застосування її в медицині, а також індивідуальний контроль.

Самостійна робота на заняттях із фармакології спрямована на самостійне опрацювання інструкції до лікарських препаратів, виписування рецептів, ознайомлення з рекламками на нові лікарські засоби.

Невід’ємною складовою підготовки фармацевтів до практичної діяльності є вироблення навичків приготування рецептів на заняттях технології лікарських форм. Базуючись на теоретичних знаннях, студенти виготовляють різні лікарські форми.

Виконуючи як теоретичне, так і експериментальне завдання студенти повинні самостійно синтезувати знання, які вже їх мають, та додатково звернутися до підручника, інструкції, зробити необхідні розрахунки.

Такий вид самостійної роботи сприяє доброму засвоєнню матеріалу та не вимагає великої додаткової витрати часу.

Для забезпечення самостійної роботи викладачі циклової комісії мають:

методичні рекомендації для організації позааудиторної самостійної роботи студентів;

методичні розробки з усіх тем, курсів;

розроблені контрольні запитання, подані типові задачі.

Проте регламентоване планування самостійної роботи студента, чіткі рекомендації, наявність методичних розробок, сприяючи кращому засвоєнню матеріалу, можуть деякою мірою знизити творчу ініціативу студентів.

Щоб запобігти цьому, для активізації набутих знань використовуються й деякі інші шляхи в організації самостійної роботи, а саме:

- створення проблемних ситуацій як у практичній роботі, так і на лекціях, вихід з яких знаходять самі студенти. Це стимулює та спрямовує розумову діяльність студентів;

- до практикуму введені елементи наукових досліджень у вигляді навчально-дослідницької роботи студентів.

Отже, самостійна робота студентів є обов’язковою складовою частиною навчального процесу. Найбільш вагомим результатом цього виду діяльності є підвищення рівня знань студентів, поліпшення їх професійної підготовки, вміння самостійно мислити та приймати рішення.

Наш погляд на організацію системи контролю якості

навчання в навчальному закладі

І. Визначення форм контролю знань студентів

Корінне поліпшення якості підготовки спеціалістів може бути забезпечене не тільки суттєвим удосконаленням методів навчання, але й надійним зворотним зв’язком, який реалізується через навчальну, творчу та практичну діяльність студентів. Контроль цієї діяльності, тобто контроль якості результатів навчання, – одна з важливих проблем методичного характеру. Саме тому посилення уваги до проблеми контролю занять викликане не тільки бажанням визначити ступінь підготовленості студентів, рівень якості викладання, але й потребою вдосконалити всю систему навчання.

За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі навчального закладу, розрізняємо попередній (вхідний), поточний, рубіжний і підсумковий контроль.

Попередній контроль (діагностика вихідного рівня знань студентів) застосовуємо як передумову для успішного планування і керування навчальним процесом. Він дає змогу визначити наявний рівень знань дня використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу. Фор­мою попереднього контролю є вхідний контроль знань. Він проводиться на 1-му курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах із певного предмета. Попередній контроль у вигляді перевірки і оцінки за­лишкових знань проводимо також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і з метою визначення рівня знань із забезпечуючих предметів для визначення можливості сприйняття нових навчальних дисциплін.

Поточний контроль знань є органічною частиною всього педа­гогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на підставі даних поточного контролю. Завдання поточного контролю зводяться до того, щоб:

1) виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається;

2) визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;

3) виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;

4) виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку;

5) стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.

Головне завдання поточного контролю - допомогти студентам ор­ганізувати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематич­но вивчати всі навчальні предмети. Поточний контроль - це продовження навчальної діяльності педагога і педагогічного колективу, він пов’язаний з усіма видами навчальної роботи і має навчити студентів готуватись до пе­ревірки з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або навчального року. Разом із тим поточний контроль є показником роботи і педагогічного колективу. Звісно, що студенти у семестрі вивчають одно­часно до десяти предметів, і не всі викладачі ставлять до них однакові ви­моги. Нерідко деякі викладачі ставлять дещо підвищені вимоги, і студенти змушені весь семестр займатись тільки одним предметом за рахунок інших. У цьому разі показники поточної успішності можуть бути сигналом про серйозні порушення навчального процесу.

Зазначені завдання поточного контролю вимагають від викладачів і адміністрації відпрацювати певну систему і методику його прове­дення з урахуванням рівномірного і узгодженого розподілення контроль­них знань відповідно до бюджету часу студентів.

Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних із цим пізнавальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання – сигналізувати про стан процесу навчання студентів для вживання педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання. Якщо поточний контроль проводимо лише з метою діагностики першого рівня засвоєння, тобто рівня загального орієнтування у предметі, то рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через більш довгочасний період і охоплює більш значні за обсягом розділи кур­су. Відповідно змінюється методика контролю, від студентів можна вима­гати самостійної конструктивної діяльності, а також виявити взаємозв'язки з іншими розділами курсу.

Рубіжний контроль може проводитись усно й письмово, у вигляді контрольної роботи, індивідуально або у групі.

Підсумковий контроль являє собою іспит студентів із метою оцінки їх знань і навиків відповідно до моделі молодшого спеціаліста.

До підсумкового контролю належать семестрові, перевідні і державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів - установлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності.

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позааудиторний час, на консуль­таціях, заліках і іспитах.

1. Контроль на лекції ми проводимо як вибіркове усне опитуван­ня студентів або з застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для зрозуміння теми лекції, що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочитаної лекції (проводиться, як правило, у кінці першої або на початку другої години лекції).

Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до си­стематичного опрацювання пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найбільш складні для сприйняття студентів розділи з подальшим їх роз'ясненням. Контроль на лекції не повинен займати багато часу.

Поточний контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводиться з метою з’ясування готовності студентів до занять у таких формах:

1. Вибіркове усне опитування перед початком занять.

2. Фронтальне стандартизоване опитування за карточками, тестами протягом 5-10 хв.

3. Фронтальна перевірка виконання домашніх завдань.

4. Виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання, дані на ла­бораторному занятті.

5. Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх відпо­відей і т. ін.

6. Письмова (до 45 хв.) контрольна робота.

Контроль у позааудиторний час.

1.Перевірка ходу виконання домашніх завдань, науково-дослідних і контрольних робіт. Оцінюються якість і акуратність виконання, точність і оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі відповідно до заданих строків.

2.Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури.

3.Перевірка і оцінка рефератів з частиною лекційного курсу, який самостійно опрацьовується.

4.Індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях.

5.Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета зі спеціальності, краще виконання лабораторних, особ­ливо навчально-дослідних робіт.

Консультації

Дослівно термін "навчальна консультація" означає відповідь, роз'яснення викладача студентам з будь-якого навчального пи­тання. Це одна з форм, яка виправдала себе щодо надання студентам до­помоги у їх самостійній роботі, допомоги, яка особливо необхідна при підготовці до іспитів.

Мета більшості консультацій - допомогти студентам розібратись у складних питаннях, вирішити ті з них, у яких студенти самостійно розібратись не можуть. Одночасно консультації надають можливість проконтро­лювати знання студентів, скласти правильне уявлення про хід і резуль­тати навчальної роботи.

Не можна обмежуватись формою консультації “питання-відповідь" вона має переходити у бесіду зі студентами з найбільш важких і важливих проблем курсу, що вивчається.

Заліки

Із деяких предметів (теоретичні курси, виробнича практика) застосовуємо диференційований залік із виставленням оцінок за п’ятибальною шкалою.

Заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються після виконання кожного завдання. При цьому студент подає записи, розрахунки, схеми, плани. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а після завершення програми може виставити залік після захисту звіту і повторного перегляду результатів виконання всіх завдань.

Семінарські заняття не можна вважати заліковою процедурою. Але активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять, дисциплінованість можуть слугувати основою для оформлення заліку без опитування.

Заліки з виробничої практики проставляються на основі поданого звіту і характеристики керівника. Залік - диференційований, а оцінка скла­дається з середніх оцінок з усіх розділів практики.

Іспити

Іспити є підсумковим етапом вивчення всієї дисципліни або її частини і мають на меті перевірку знань студентів з теорії і виявлен­ня навичок застосування отриманих знань при вирішенні практичних зав­дань, а також навиків самостійної роботи з навчальною і науковою літера­турою.

Іспит дає можливість кожному студенту у порівняно короткий про­міжок часу осмислити весь пройдений курс у цілому, сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, закріпити у пам'яті його основний зміст.

Відомі два основних види іспитів: без іспитових білетів - вид найбільш високого рівня, методика проведення якого в нашому навчальному закладі лише опрацьовується, і за іспито­вими білетами. Перший вид іспитів – іспит-бесіда – проводиться приблизно так: студенту, який складає іспит, пропонується для початку бесіди одне за­питання і дається деякий час для його обдумування. Бажано, щоб це запи­тання було не другорядним і не ізольованим від основних понять курсу. У ході відповіді залежно від її якості той, хто екзаменує, поступово може розширити поставлене перед студентом завдання. Бесіда дає змогу з’ясувати не тільки формальні знання з даного питання, але й поняття його ролі у всьому курсі, його зв'язку з іншими питаннями. При цьому з'ясовується: чи користувався студент при вивченні всього курсу додатко­вою літературою.

Основна перевага іспиту-бесіди полягає у тому, що у даному випадку надається можливість отримати достатньо повне уявлення про якість підготовки студента з даного курсу і з'ясувати його потенційні можливості у вивченні науки. Випадковість оцінки при такій формі іспиту, як правило, неможлива. Але такий іспит потребує високої кваліфікації екзаменатора і повної довіри до нього студентів. Іспит-бесіда потребує від екзаменатора достатньо великої напруженості сил і великих затрат часу. Ця форма не застосо­вується у тих випадках, коли мають на меті перевірку засвоєння практичної частини курсу, і тому, хто складає іспит, необхідно запропонувати для вирішення визначену кількість завдань. Екзамени у формі бесіди краще проводити на старших курсах, причому з деяких спеціально відібраних для цієї мети дисциплін.

Другий основний тип іспиту - за іспитовими білетами - є загальновідомим. У цьому разі особливої уваги потребує складання іспитових білетів. Рівномірне розподілення матеріалу в білетах, різноманітність запи­тань, повнота охоплення прочитаного курсу, вдалий підбір завдань - усе це значною мірою полегшує хід іспиту і сприяє об’єктивності оцінки. Іспит за білетами ніяк не містить бесіди з тим, хто складає іспит. Мета її полягає у послабленні випадкового фактора, який проявляється при такій формі іспи­ту. Додаткові запитання при цьому, як правило, задаються з того матеріа­лу, який висвітлює або якого побічно торкається у своїй відповіді студент. Але можливі випадки, коли для уточнення оцінки знань доводиться розглядати й інші розділи курсу.

Відома загальноприйнята рекомендація: не перебивати студента до тих пір, поки він не закінчить відповіді. Але якщо студент відповідає явно не по суті запитання або неправильно, то тут потрібне втручання екзаменатора.

При будь-якій формі іспиту (без білетів або з білетами) екзаменатору, який веде бесіду зі студентом, необхідно керуватись деякими правилами, пору­шення яких може призвести до небажаних наслідків:

1. Не можна допускати, щоб запитання до студента, який екзаме­нується, ставились одне за одним. Це позбавляє студента можливості зосе­редитись, а іноді й можливості міркувати.

2. Не можна надто відверто висловлювати своє обурення з приводу неправильної відповіді. Це може передчасно збентежити студента, що знач­но знизить якість відповідей на інші запитання.

3. Не можна виявляти перед студентом свої вагання з приводу оцінки його відповіді і змінювати вже прийняте рішення.

Потрібно заздалегідь психологічно готувати студентів до екзаменів, навівати їм, що відповідь потрібно шукати, мобілізувати всі свої внутрішні сили, взяти себе в руки і змусити інтенсивно працювати свій мо­зок. Необхідно мотивувати оцінку, щоб студент був переконаний у її спра­ведливості і йшов з іспиту без образи на екзаменатора [56].