9.1   Роль освіти у системі економіки знань

 

Система освіти є важливим фактором розвитку економіки. Вплив результатів освіти на рівень ефективності праці та економічний потенціал має винятковий характер у зв’язку з переходом до інформаційного суспільства.

Формування інформаційного суспільства, його вплив на розвиток освіти в Україні залишається, з одного боку, доволі значним, а з іншого – недостатньо ефективним. Результати наукових розробок і практичних дій у цій царині не завжди збігаються з засадами реформування національного освітнього процесу, не досягнуто системної цілісності у формуванні якісного освітнього простору.

Останнім часом зросли компетентність і науково-теоретичний рівень досліджень з тематики, яка присвячена проблемам освіти в інформаційному суспільстві як місцю створення інтелектуального потенціалу, необхідного для створення знань. Свідченням цього є наукові публікації Вартанової Є, Винарика Л.С., Згуровського М.З., Колодюк А.В. та ін. Разом із тим із розширенням тематики досліджень виникає необхідність визначення адекватного рівня системи освіти рівню економічного розвитку в умовах формування інформаційного суспільства.

Зміни, які почалися в ХХ столітті і були викликані зростанням ролі інформації в суспільно-економічному житті – це не просто зміна форми, а трансформація, в результаті якої народжується зовсім нова цивілізація. Вона розрізняється власним уявленням про час, логікою, причинно-наслідковими зв’язками [62].

Згідно з А.Тоффлер і Х.Тоффлер аналіз людської історії дозволяє виділити три хвилі, які сформували сучасний світ. Сьогодні він розділений на три співіснуючі цивілізації: символом першої залишається плуг, другої - виробничий конвеєр, атрибутом третьої став комп’ютер. Перша цивілізація функціонує за рахунок використання навколишнього середовища й людської праці, друга базується на енергії і ресурсах капіталу. Основою третьої цивілізації є пошук і використання інформації [71].

Окремі фази змін принесли також зміни сприйняття процесу господарювання. Традиційне господарювання розумілося як формування відносин між капіталом, працею й землею або ж у сучасній версії - між капіталом, працею й середовищем перебування. Нова парадигма економіки зв’язана зі значно ширшою дефініцією, що охоплює капітал, працю, інформацію й середовище перебування, з акцентом на зниженні ролі грошово-речового капіталу, фізичної праці й природних ресурсів на користь знань і інформації.

Перехід від побудованої на силі промислової цивілізації другої хвилі до цивілізації третьої хвилі, що базується на інтелектуальних ресурсах економіки, поки що не завершено навіть у найбільш розвинених країнах світу.

Хвиля промислової революції, яку А. і X. Тоффлери називають другою хвилею, сформувала суспільство з масовим великомасштабним виробництвом. Виробництво ж, яке несе хвиля інформації й знань, переходить від одноманітних масових дій до стратегії сегментування ринку й коротких серій продукції. У цивілізації третьої хвилі інформація й знання стають універсальним субститутом сировини, праці й інших ресурсів. В остаточному підсумку багато завдань, які виконуються сьогодні в країнах з дешевою робочою силою, перейдуть до технологій, що використовують значний інформаційний і інтелектуальний капітал, і будуть виконуватися краще, швидше й дешевше. Зміни в такому форматі можуть, однак, призвести до розриву економічних зв’язків між багатими й бідними країнами.

Найбільш виразними ознаками створення інформаційної цивілізації або ширше – цивілізації знань – є:

зростання ролі науки та освіти; науку починають трактувати як надзвичайно ефективну виробничу діяльність, що полягає в генеруванні знань. Одночасно надається велике значення системі освіти як місцю створення інтелектуального потенціалу, необхідного для використання знань;

перетворення знань у виробничий ресурс: вони стають основним показником економічного розвитку й суспільного добробуту. Уміння відповідного використання цього ресурсу стає все більш істотним фактором конкурентної переваги в міжнародному масштабі;

розвиток інформаційних технологій (у тому числі інформаційних і телекомунікаційних), які стають необхідною складовою всіх інших технологій;

зміни у виробничій діяльності всіх секторів економіки. Традиційні сектори все ширше використовують робототехніку, автоматизацію й інформаційні технології у виробничих процесах та інших сферах діяльності, діаметрально змінюючи методи функціонування й структуру економіки.

Людський капітал стає найбільш значимим і ціноутворюючим фактором виробництва, починає виконувати роль головного ресурсу сучасної економіки, що, у свою чергу, підвищує його вартість. Знання є невичерпним багатством і можуть одночасно використатися багатьма споживачами без шкоди для їхньої кількості та якості. Навпаки, споживачі, що використовують знання, можуть одночасно збільшувати їх. Інформація й знання одночасно є й сировиною, і результатом праці.

Ускладнення структури економіки потребує більш розгалуженої структури освіти, змін технологій використання знань. Інноваційна діяльність, яка відіграє значну роль в становленні інформаційного суспільства, можлива тільки тоді, коли люди з освітою володіють особливими знаннями про особливі способи використання цих знань. За таких умов система освіти повинна бути адекватною рівню економічного розвитку.

Модернізація освіти стає джерелом перетворювальної енергії в усіх сферах суспільства. Скільки існує навчальний процес, стільки існують і технології в одержанні знань. Технологія навчання - системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставлять своїм завданням оптимізацію форм освіти. Поняття «технології у навчанні» виникло давно й стосується на сучасному етапі розвитку освіти всіх дисциплін у школі й вищих навчальних закладах.

Технології навчання:

1. Сучасні: технологія прямого викладання; технологія кооперативного навчання; технологія проблемного навчання.

2. Інноваційні: технологія особистісно-зорієнтованого навчання; технологія розвиваючого навчання; технологія інтерактивного навчання; технологія розвитку критичного мислення; інформаційні технологи навчання; технологія модульного навчання.

На сьогодні якість надання освітніх послуг розглядається як одна з найвагоміших цілей процесу модернізації системи освіти, як чинник, що визначає могутність і процвітання України. «Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту. На забезпечення якості освіти спрямовуються матеріальні, фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави», — наголошується у «Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті» (2002 р.) [54].

Віднедавна якість освіти почали розглядати як один із найважливіших стратегічних ресурсів, у зв’язку з чим розгорнулася специфічна геополітична конкуренція за досягнення національними системами освіти найвищої якості. Формування інформаційного глобального простору пов’язано з необхідністю забезпечення державами високої якості освіти, без чого розвиток економіки в принципі неможливий. Акценти переносяться на підвищення освітнього рівня молоді, підготовки досвідчених, функціонально грамотних спеціалістів, здатних забезпечити конкурентоспроможність держави, її сталий економічний розвиток та політичну незалежність.

У поліпшенні якості освіти глибокої модернізації потребує організація навчального процесу. Результати досліджень вітчизняних учених свідчать, що впровадження інноваційних технологій навчання, насамперед особистісно-орієнтованого, диференційованого, розвивального, є підґрунтям до впровадження компетентнісного підходу.

Учені та практики одностайні у тому, що знаннєво-просвітницька парадигма освіти вже неефективна. По-перше, в умовах інформаційного суспільства знаннєве навчання поступово втрачає сенс. Величезний потік інформації, яка старіє швидше, ніж учень закінчує школу, вже неможливо вмістити до шкільної програми. По-друге, втрачає сенс необхідність перевантажувати пам’ять учнів додатковими знаннями. Потрібно вчити школярів знаходити їх і користуватися ними.

У 2006 році результатом плідної співпраці європейських країн стало запровадження Європейської довідкової системи ключових компетентностей, затвердженої Європейським парламентом як офіційний документ ЄС. Цим документом визначено сутність поняття «компетентність» та виокремлено найактуальніші для життя та професійної діяльності ключові компетентності.

Компетентнісний підхід на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Щоб навчитися цього, необхідно змінити технологію навчального процесу. Метод «запам’ятай і повтори» з готовою формулою варто замінити на метод пошуку, проектування, розв’язання життєвих ситуацій. Специфіка компетентнісного навчання полягає у тому, щоб готові знання не засвоювалися, а здобувалися; учень сам формулює поняття, необхідні для розв’язання завдання. Зрозуміло, що простою сумою знань і вмінь «скласти компетентну» людину не можна. Для цього у зміст освіти й організацію навчальної діяльності необхідно інтегрувати способи і досвід людської діяльності, власний досвід. Тому активнішою стає роль викладача, який виробляє власний інструментарій для розвитку і розкриття здібностей учнів. Прогресивна освітня спільнота ставить перед собою нове завдання — сформувати у молоді вміння вчитися.

У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті зазначається, що «освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені, а якість освіти визначена пріоритетним напрямом державної політики в галузі освіти і є передумовою національної безпеки» [54]. Освіта відіграє визначальну роль у розв’язанні соціальних та економічних проблем України та побудові інформаційного суспільства, зокрема завдяки:

•   необхідності забезпечення високої якості освіти, яка визначається високим фактором та необхідною умовою успішного існування країни;

•   формуванню життєво важливих компетентностей, що забезпечує учню можливість орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, подальшому здобуванні освіти. Компетентнісно-орієнтований підхід до формування змісту освіти є новим концептуальним орієнтиром сучасної освіти;

•   формуванню у молоді навичок навчатись упродовж життя, тобто самостійно оволодівати інформацією, знанням. Освіта впродовж життя є унікальним механізмом виживання людини і людства в інформаційну епоху.

Таким чином, рівень загальної освіченості населення та якість підготовки вчителів прямо та опосередковано впливають на економічні показники країни. Якісна освіта розглядається сьогодні як один із індикаторів високого рівня життя та економічного зростання. Освітяни, які розуміють переваги сучасної економіки, використовують її досягнення, сьогодні створюють майбутнє нашої держави [39].