9.2 Специфіка розвитку вищої освіти в період глобалізації

 

 

Сучасний етап розвитку суспільства на зламі століть можна охарактеризувати протистоянням між “глобалізацією” і “антиглобалізацією” – явищами, які тією або іншою мірою торкаються всіх, без винятку, сфер людської діяльності. Нове видання The Collins English Dictionary (1998) вказує, що глобалізація – “це процес, що дозволяє фінансовим та інвестиційним ринкам працювати на міжнародній арені, значною мірою внаслідок скасування державного контролю і поліпшених комунікацій”, а також “процес, завдяки якому компанія “розширює свою діяльність в міжнародних рамках”. Таке визначення відображає орієнтоване на бізнес неоліберальне розуміння поняття глобалізації, яке найбільш часто вживається в англомовних країнах. Дієслову “глобалізувати” дається більш нейтральне визначення: “здійснювати або розповсюджувати по всьому світу”.

Але деякі дослідники розглядають глобалізацію як загрозу, нищівну силу, що невблаганно розповсюджується та руйнує традиційні соціальні процеси як національні, так і регіональні, місцеві, кардинально змінює природні й національні властивості того або іншого соціального об’єкта.

Глобалізація в соціологічному контексті дуже часто розглядається з точки зору осмислювання специфіки розвитку як міжнародного, так і локального (регіонального) масштабу. Особливий інтерес становлять чотири взаємопов’язаних аспекти прояву глобалізації: економічний, політичний, культурний і технологічний. Усі вони так або інакше впливають на розвиток і реструктуризацію одного з найважливіщих соціальних інститутів суспільства – системи вищої освіти, роль і значення якої зростає в період входження суспільства у постіндустріальний етап свого розвитку. Навколо освіти, особливо вищої, групуються багато ключових питань глобалізації: стратегія інтернаціоналізації; транснаціональна освіта; забезпечення міжнародної якості; підприємницькі підходи до функціонування освіти; регіональна і міжрегіональна співпраця; інформаційна і комунікаційна технології та віртуальні навчальні заклади; поява нових освітніх посередників – провайдерів освіти, проблеми рівноправності та доступності освіти і таке інше. При цьому необхідно зазначити, що система вищої освіти здатна впливати на глобалізацію, формуючи лінію майбутньої політики держави і регіону. Тому для розуміння особливостей взаємовпливу процесів глобалізації та системи вищої освіти необхідно розглянути спеціфику глобальних процесів у рамках нової моделі управління, реформування, реструктуризації та облаштування системи вищої освіти з точки зору нових вимог.

Економічний вимір соціальних процесів часто використовується як ключовий двигун глобалізації. Його прояви – потоки торгівлі та інвестицій, наявність специфічних товарів по всьому світу, багатонаціональне розміщення виробництва і ринків. Крім мобільності товарів, має місце зростання міжнародної торгівлі послугами (включаючи освіту). За оцінкою WTO, світовий ринок освіти становив в 1995 р. $ 27 млрд (дол. США) [57]. Передбачається, що в 2025 р. загальну кількість міжнародних студентів по всьому світу становитиме 4,9 млн [54].

Іншою тенденцією розвитку та одночасно і противагою вищої освіти з точки зору глобалізації стає поняття “економіка знань” як джерело багатства та інтелектуального капіталу. Теоретики, науковці в таких галузях науки, як освіта, соціологія і економіка визначають безліч чинників, що відрізняють економіку знань від економіки традиційних елементів багатства (землеволодіння, фінанси, фізичний труд). Деякі з цих чинників явно належать до освіти, особливо в конкурентному міжнародному навколишньому середовищі, яке на сучасному етапі характеризується насамперед пануванням інформаційних технологій. В економіці знань згідно з науковими дослідженнями наявний швидше достаток, ніж дефіцит ресурсів; знижується значення місцеположення і розмір підприємства; існує орієнтація на людські ресурси: ключовою формою капіталу є інтелектуальний капітал [2]. У рамках освіти економіка знань характеризується глобальним ринком із попитом на кваліфіковану робочу силу, яка підтримується міжнародним документом на відповідність кваліфікацій. Отже, освіта тому використовуватися і як послуга, що продається, і як цінна інтелектуальна власність.

Крім зростаючих темпів створення економічних інновацій, глобалізація характеризується зростанням наднаціональних організацій, які визначають політику держави та окремих соціальних груп, і структур, що діють в рамках, більш широких, ніж рамки окремих націй. Scholte [87] посилається на “транссвітове правління” з боку таких організацій і на “приватизоване управління” для позначення ролі неурядо­вих організацій, зацікавлених груп і консультаційних організацій, які можуть брати участь в формуванні та впровадженні політики і в розвиток регулюючих інструментів політичного впливу. У сфері освіти можна відмітити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО і ОЕСР, таких груп, як Міжнародна мережа органів забезпечення якості у вищій освіті (ММОЗЯВО), профільованих професійних організацій і таких консультаційних організацій, як нещодавно приватизована Міжнародна спілка транснаціональної освіти (МСТО). Саме вони є посередниками, освітніми провайдерами стандартів глобальної, наднаціональної освітянської політики.

Глобалізація у сфері політики тісно пов’язана з піднесенням неолібералізму, який приховано був присутнім у практиці соціального управління більшості урядів англогомовного світу і деяких наднаціональних органів, таких, як Організація з міжнародної торгівлі (ОМТ), Світовий банк і Міжнародний валютний фонд (МВФ). Сучасна філософія соціального управління підтримує вільну торгівлю і дію ринкових механіз­мів, включаючи їх застосування до традиційних державних функцій, таких, як освіта, охорона здоров’я і енергозабезпечення. Така ситуація веде до усіченого державного фінансування суспільного сектора, маркетизації суспільних послуг, приватизації державного сектора та/або їх виставлення на аукціон для приватних посередників-провайдерів і усунення або скорочення регулюючих бар’єрів для вільної торгівлі [85]. Прихильники позиції неолібералізму доводять, що конкуренція приведе до поліпшення послуг, оскільки найбільш успішними виявляться провайдери, які здатні ефективніше працювати і задовольняти клієнтів. Неолібералізм часто супроводжується менеджеризмом – застосуванням таких методик управління бізнесом, як еталонне тестування і забезпечення якості, з тим щоб оцінювати і підвищувати ефективність функціонування і розвитку соціального об’єкта. Суспільні органи, які функціонують за ринковими або квазіринковими принципами, іноді згадуються як “гібридні організації”, які поєднують елементи як державних, так і приватних підприємств [84]. До цієї категорії входять і сучасні вищі заклади освіти.

Хоч неолібералізм стосовно системи вищої освіти найбільш властивий англомовним країнам, останніми роками багато інших країн істотно скоротили пряме фінансування освітніх закладів. Цю тенденцію можно сприйняти як частину послідовних реформ фінансування та управління як всією системою вищої освіти, так і окремими вищими навчальними закладами [89]. Існує декілька причин цієї тенденції, включаючи: фіскальний тиск на урядове фінансування і панування неоліберальної економічної філософії, в якій ринкова орієнтація і підхід “клієнт платить” застосовні до багатьох послуг [89].

Поряд з економічним розвитком глобалізація пов’язана з потоком культурних зразків та інформації про культурні події у всьому світі. Адже багато товарів і послуг, що продаються і розповсюджуються по всьому світу, тісно переплетені з культурним контекстом.

Будь-яка культура напряму пов’язана з вищою освітою. Наприклад, розширення транснаціональної освіти (ТНО) виводить на перший план проблеми взаємозв’язку між культурою, глобалізацією та вищою освітою, включаючи визнання значення глобальної педагогіки і вплив іноземних освітніх посередників-провайдерів на регіональну систему вищої освіти.

Величезне накопичення, обробка і майже миттєва передача інформації завдяки злиттю інформаційної та комунікаційної технологій – ключовий аспект глобалізації. Це життєздатна інфраструктура, яка містить час і простір й полегшує економіко-політико-культурний розвиток суспільства. Стосовно вищої освіти ці технології розглядаються як такі, що дають можливість скорочення витрат на студента завдяки переміщенню курсів і бібліотечних матеріалів в онлайнове середовищє. Ця стратегія також підвищує можливості для отримання транснаціональної освіти і можливості нових посередників надавати освіту, не вдаючись до традиційної інфраструктури із застарілим інструментарієм і до паперових бібліотек.

Інформаційно-комунікаційна технологія, пропонуючи додаткові альтернативи педагогічним стилям “крейда і ганчірка” або “мудрець на кафедрі”, які традиційно пов’язані з освітою, також впливає на споживання та використання новітніх освітніх технологій. Але при використанні та впровадженні подібних інформаційно-комунікаційних технологій залишаються відкритими питання регулювання і забезпечення якості онлайнової освіти.

Існуючий стан справ у системі вищої освіти в Україні

Вітчизняні вищі навчальні заклади зацікавлені як в отриманні прибутку (і, таким чином, у скороченні залежності від урядової підтримки, яка постійно знижується ), так і в затвердженні свого іміджу, специфіки підготовки фахівців свого профілю на міжнародній арені. На сьогоднішній день все частіше використовується термін “внз-підприємство”, який охоплює практично всі характеристики, властиві сьогоднішній вітчизняній вищій освіті. Поняття “підприємство” охоплює як економічні, так і наукові, академічні аспекти освітньої діяльності ВНЗ, виходячи з того, що ВНЗ функціонують, з одного боку, за традиційними законами, але з іншого – вимушені підлягають новим законам конкуренції та необхідності збереження та розвитку престижу, іміджу і прибутку навчального закладу.

Потрібно ясно розуміти, що підприємницький погляд на функціонування й розвиток системи вищої освіти є лише одним із багатьох мотивів, який пробуджує інтереси практично всіх внз до діяльності з урахуванням процесів глобалізації. Диференційовані академічні пошуки інтернаціоналізації навчальних планів, мобільність студентства і професорсько-викладацького складу, яка постійно підвищується, участь у допоміжних, суміжних із освітніми, програмах із надання різноманітних послуг — все це також належить до числа найважливіших проявів процесу глобалізації. Потрібно до того ж зазначити, що гроші, які отримують вищі навчальні заклади від підприємницької діяльності, дають можливість, виходячи з внутрішніх потреб ВНЗ, використовувати їх з метою укріплення і розвитку педагогічної, навчальної, дослідницької та матеріально-технічної інфраструктури закладу освіти.

Показовим прикладом взаємовпливу підприємницького підходу і глобалізації у вищій освіті є розвиток транснаціональної освіти. Саме в рамках такої освіти можна спостерігати особливості сучасного функціонування традиційних вищих навчальних закладів, їх дії на міжнародній арені в просторі ринку, в межах якого вищими закладами освіти реалізуються соціальні ролі приватних провайдерів освіти, про які говорилося вище. У ході впровадження глобальних інновацій у системі вищої освіти країнами-імпортерами освіти розробляється регулююче законодавство, яке охоплює питання захисту споживача освіти, захисту регіональних (місцевих) систем вищої освіти та забезпечення якості освіти, що імпортується. Країни-експортери освіти, як правило, створюють кодекси етичної практики у системі освіти та піклуються насамперед про репутацію своїх закладів освіти, оскільки вони працюють на міжнародній арені. ЮНЕСКО, неурядові та приватні міжнародні організації, такі, як Міжнародна спілка транснаціональної освіти, також дотримуються принципів ефективної практики транснаціональної освіти, які спрямовані на підвищення та збереження необхідного рівня якості освіти. Удосконалення, реформування, збільшення конкурентоспроможності вищих навчальних закладів відповідає парадигмі вищої освіти як підприємства, яке працює в глобальному конкуруючому просторі. Дійсно, вищий навчальний заклад, який надає транснаціональну освіту, стикається з такими ж проблемами управління, як і будь-яка мультинаціональна організація, включаючи врахування різних культурних очікувань, правові вимоги, ринкові можливості, фінансові проблеми і забезпечення якості.

У період глобалізації поняття “якості освіти” набуває особливого значення, тому що саме якість освіти є показником результативності глобальних інновацій. До поняття якості можна внести безліч чинників: це і ступінь задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій у регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов’язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

· конкурентоспроможність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в “утриманні позицій на ринку” шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

· міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних внз можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в інших країнах);

· бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання кваліфікацій (для того, щоб підтримати нашу освітню індустрію і надати можливості працевлаштування нашим випускникам в інших країнах або в іноземних фірмах, що працюють в Україні);

· збільшення кількості вітчизняних та іноземних студентів. Швидке зростання свідчить про необхідність запевнити студентів та інших споживачів освіти у відносно високій якості вищої освіти (цей аспект проблеми стає все більш важливим в Україні, оскільки наши вищі навчальні заклади залучають велику кількість платних вітчизняних і іноземних студентів, для яких вартість і якість диплому, освітньо-кваліфікаційного рівня є важливими інвестиціями).

Існує безліч стратегій подальшого розвитку і трансформації системи вищої освіти як відкритих для співтовариств вищих навчальних закладів, що діють в умовах глобалізації. Одна з них - критичне переусвідомленя ролі, права і відповідальності за прийняття управлінських рішень у ході впровадження реформ системи вищої освіти.