2.1   Дані, інформація й знання: основні категорії та визначення

 

Сучасне суспільство визначають як «інформаційне», у результаті чого виникає питання про тлумачення й співвідношення таких категорій, як «знання» і «інформація» і пов'язаних із ними понять. Незважаючи на зовнішню ясність, названі категорії досить складні й неоднозначні, що знаходить висвітлення в тому, як вони формулюються та вживаються.

Дослідження різних сфер використання категорій «знання» і інформація» має досить довгу історію - з 60-х років минулого століття. Часто в дослідженнях ці поняття вживалися якщо не як тотожні, то, принаймні, досить близькі за своєю суттю.

У роботі [84] пропонується розподіл понять на «дані», «інформація» і «знання», які наведені в такій логічній послідовності:

вихідні дані - інформація (контекст, у якому використані дані) - знання (висновки на основі даних і інформації). Таким чином, основна відмінність знання від інформації - у ступені організованості й свідомості первинних даних.

Ф. Махлуп [49] вважає, що «інформувати - означає передавати знання, що може бути результатом інформації. Інформація провадиться з метою вкласти знання в розум іншого. Будь-яка інформація у звичайному значенні цього слова є знання, хоча не всяке знання можна назвати інформацією».

Приблизно те саме у роботах М. Пора [37]: «Інформація є дані, які були організовані й передані».

У наведених визначеннях акцентується комунікативний аспект. Цієї точки зору дотримується й Т.П. Миколаєва [55]: «Інформація завжди пов'язана з рухом, має «транспортний» відтінок, тобто означає передачу знань по мережах зв'язку».

Дещо інша інтерпретація цих категорій дана Дж. Ходжсоном: «Між поняттями «знання» і «інформація» не можна ставити знак рівності. Доступність інформації не означає широкого поширення знань. Інформація - сукупність даних, які вже інтерпретовані, котрим удалося додати якогось змісту. А знання - продукт використання інформації. Знання не віддільні від соціального або іншого контексту. Застосування й поширення знань істотно залежить не тільки від технології, але й від соціальних інститутів» [77].

Інтерпретація поняття «знання» за К. Вігом [89] досить близька до Д. Ходжсона: «Знання складаються з істин і уявлень, точок зору й концепцій, суджень і пропозицій, методологій і ноу-хау. Ми накопичуємо знання, організуємо їх, інтегруємо й зберігаємо протягом довгого часу для того, щоб застосувати їх до конкретних ситуацій або проблем. Інформація складається з фактів і даних, що описують окрему ситуацію або проблему. Ми послідовно застосовуємо знання для інтерпретації наявної інформації з окремої ситуації й для ухвалення рішення про те, як до неї підходити».

Ще один аспект, на який звертається увага при виявленні природи знання - його зв'язок з людиною, його пізнавальною, інтелектуальною діяльністю.

Ґрунтуючись на викладених підходах, Н.В. Казакова [36] пропонує класифікацію визначення знання й інформації, наведену в табл.1.1.

 

Таблиця 2.1 – Класифікація визначення знання й інформації

 

 

 

Наведені дані показують, що дослідники природи й ролі знання й інформації не дотримуються якогось одного підходу, а використовують кілька, що здається цілком виправданим, тому що тільки комбінуючи різні підходи, можна виявити основні властивості знання й інформації, що впливають на процеси їхнього виробництва, поширення й застосування. Акцент же на одному аспекті обмежує розуміння цих феноменів і звужує можливість управління ними.

Сучасні закордонні економісти сутність знання аналізують із двох різних позицій.

Перша позиція, традиційна для стандартної мікроекономіки, розуміє знання як інформацію, необхідну економічним агентам або менеджерам для здійснення раціонального вибору. Тут знання розглядається через процес перетворення вихідних даних у власне знання, що може бути використане для аналізу реальної ситуації, що за змістом своїм мало відрізняється від інформації.

З іншої позиції, якій у період становлення економіки знань приділяється все більше уваги, знання розглядається як економічний актив, аналогічний іншим, давно відомим видам активів - фінансовим, матеріальним і т.п. У цьому випадку знання є ресурсом (сировина виробництва) і продуктом (інновація).

Слід зазначити, що ролі активу знання виконує порівняно недавно й специфіка цього процесу залишається багато в чому невизначена для економістів. Проте багато фахівців вважають, що за своєю природою й властивостями знання є суспільним товаром і володіє двома основними характеристиками:

- може використовуватися багатьма споживачами одночасно або послідовно, не зменшуючись при цьому в обсязі;

- для виробника вкрай складно й «витратно» враховувати всіх споживачів даного товару й виключити із процесу споживання осіб, що не оплатили його.

Т. Стюарт [84] цілком логічно визначав знання як «суспільне благо», з урахуванням того, що воно не зменшується в міру його використання. Набуття певного обсягу знань не зменшує здатності інших користуватися ним. При цьому мова йде не про тираж книги, а про закладені в неї знання. Це дозволяє продавати те саме знання або інформацію споживачам багаторазово.

Навіть стійкі знання про об'єктивні закони природи достовірні доти, поки в результаті досліджень не отримані нові знання (наприклад, закони І. Ньютона). Таким чином, темпи морального зношування знання набагато вищі, ніж інших видів ресурсів. Те саме можна сказати й про інформацію.

Зростання наукоємних галузей показав, що структура собівартості їхніх продуктів («матеріалізовані знання») помітно відрізняється від структури собівартості традиційних продуктів (матеріальні продукти). Більша частина витрат доводиться на підготовчий період - дослідження, розробки, дослідні зразки. Витрати поточного виробництва можуть бути досить низькими, що й дозволяє транснаціональним корпораціям переносити його в менш розвинені країни.

Таким чином, значущість розходження між знанням і інформацією визначається насамперед тим, що розходження обумовлюють різницю в методах і схемах управління. Управління знаннями й управлінння інформацією - аж ніяк не тотожні поняття. Управління знаннями - більш глибокий і комплексний процес, тісно пов'язаний з особистісними характеристиками людей, з рівнем і характером розвитку людського капіталу.