2.1 Організаційно-економічні механізми управління матеріальними і товарними потоками

 

Організація управління матеріальними і товарними потоками здійснюється за допомогою організаційно-економічних механізмів.

Організаційно-економічний механізм – система економічних зв'язків і відносин та відповідних до них організаційно-економічних форм, які забезпечують узгодження економічних інтересів.

Формуючи організаційно-економічний механізм управління товарними потоками (макрорівень), ми фактично маємо на увазі створення організаційно-економічного механізму забезпечення рівноваги виробництва й споживання, тому що саме він забезпечує оптимальний варіант руху товарів.

 

               

Математичний опис загальної рівноваги є таким.

Якщо обсяг виробництва Ра,  Рв, ..., Рк товарів і послуг у національній економіці дорівнює обсягу споживання цих товарів - Са,  Св, ..., Ск , (Ра= Са,  Рв= Св, ..., Рк= Ск), тоді й сума відповідних обсягів буде дорівнювати:

Ра+ Рв... + Рк = Са+ Св, ...+ Ск.                        (2.1)

Тобто між виробництвом і споживанням досягається загальна рівновага.

Привести до рівноваги виробництво та споживання конкретного товару можна шляхом використання одного з двох організаційно-економічних механізмів: механізму раціонування або ринкового механізму.

Механізм раціонування

Суть: авторитарним рішенням обсяг споживання даного товару обмежується певною його кількістю, що забезпечена певним обсягом виробництва.

Труднощі впровадження механізму раціонування:

-              необхідна достовірна інформація про реальні обсяги виробництва з урахуванням величини запасів;

-              необхідна інформація про потреби (включаючи й потенційне споживання).

-              складність установлення реальних норм споживання (вихід - розподіл за заявками );

-              труднощі розподілу - доведення товарів саме до тих, кому вони призначені.

Ринковий механізм

Суть: рівновага між виробництвом і споживанням досягається через дію закону попиту та пропозиції в умовах вільного ринку.

Труднощі впровадження ринкового механізму:

-              необхідне існування досконалого ринку, коли кожний учасник має можливість негайного й повного доступу до інформації про умови всіх укладених на ринку угод;

-              необхідне формування стандартних уявлень про даний товар;

-              необхідна наявність мотивів особистого інтересу, що виникає в учасників обміну;

-              ринкова свобода повинна ґрунтуватися на індивідуалізмі;

-              необхідне чітке впорядкування процедури банкрутства, тобто усунення з ринку неефективних виробників.

Ринковий механізм існує лише за умов досконалої конкуренції й не допускає відхилень від неї.

 

У рамках макрологістичних систем зв'язки встановлюються на базі товарно-грошових відносин. На мікроекономічному рівні основа взаємодії між різними підсистемами - безтоварна. Це відносини між окремими підрозділами фірми, об'єднання або іншої господарської системи, які працюють на єдиний економічний результат.

Управління внутрівиробничими матеріальними потоками (мікрорівень) може здійснюватися за допомогою різних механізмів, з яких виділяються два основні: підштовхуюча системи та тягнуча система.

"Підштовхуюча система" - система організації виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою не замовляються. Матеріальний потік виштовхується одержувачу за командою із центральної системи управління виробництвом (рис. 2.1).

"Підштовхуюча система" характерна для традиційних методів організації виробництва. Можливості її застосування зросли у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва. Це дозволило оперативно узгоджувати й координувати дії всіх підрозділів підприємства. Проте параметри матеріального потоку оптимальні настільки, наскільки центральна система управління здатна врахувати всі фактори, що впливають на виробничу ситуацію.

 

 

 

Сучасні підштовхуючі систем - "Системи матеріального регулювання виробництва" ("Системи МРВ"). Вони дозволяють забезпечити поточне регулювання і контроль виробничих запасів, погоджувати й оперативно коригувати плани та дії різних служб підприємства - постачальницьких, виробничих, збутових.

"Тягнуча система" - це система організації виробництва, в якій предмети праці подаються на наступну технологічну операцію в міру необхідності. Центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, визначаючи завдання тільки кінцевій ланці виробничого ланцюжка (рис. 2.2).

Прикладом сучасної тягнучої системи є система "Канбан". Система не вимагає тотальної комп'ютеризації виробництва, однак потребує високої дисципліни поставок і високої відповідальності персоналу. Система "Канбан" уперше розроблена й реалізована фірмою "Тойота" (Японія).

 

 

"Канбан" - прямокутна картка у пластиковому конверті, куди заносяться дані про тип і кількість виробів. "Канбан" адресується працівникам попередньої виробничої ділянки.

Є два види карток: відбору й виробничого замовлення.

У картці відбору вказується кількість деталей, яка повинна взятися на попередній ділянці обробки, а в картці виробничого замовлення - кількість деталей, яка має бути виготовлена на попередній ділянці виробництва. Картки "Канбан" циркулюють як усередині окремих підприємств "Тойоти", так і між корпорацією та компаніями, що співробітничають із нею.

Важливою умовою застосування системи "Канбан" є вирівнювання виробництва за продуктивністю (реалізація принципу пропорційності). Вона дозволяє: істотно знизити виробничі запаси; прискорити оборотність обігових коштів; поліпшити якість продукції, що випускається.

 

Організаційні форми потокового управління

на макрорівні

Механізм раціонування

Для організації управління потоковими процесами в умовах дії організаційно-економічного механізму раціонування необхідно створити розгалужену систему державних організаційних структур, які забезпечували б оптимальний товарообіг.

Наприклад, для виконання функцій постачання й збуту в СРСР було створено кілька самостійних систем матеріально-технічного постачання та збуту.

Основними з них були (на 01.01.1986 р.):

1 Загальнодержавна система Державного комітету СРСР з матеріально-технічного постачання (Держпостач СРСР).

До системи Держпостачу СРСР входили: апарат Держпостачу СРСР; Головні союзні управління з постачання й збуту окремих видів продукції (Союзголовмаш, Союзголовметал тощо ) - усього 29 управлінь; Головні управління з комплектування підприємств, що споруджуються та реконструюються (Союзголовкомплект, Союзголовмашкомплект та ін.) - 12 управлінь і трестів; Державні комітети союзних республік з матеріально-технічного постачання (Держпостачі республік), підлеглі Держпостачеві СРСР і Раді міністрів союзних республік (в УРСР і КазРСР було створено ще по 9 територіальних управлінь; РРФСР не мала Держпостачу республіки); Управління матеріально-технічного постачання у великих економічних регіонах РРФСР (31 територіальне управління), підлеглі Держпостачу СРСР; науково-дослідні й проектні організації в галузі матеріально-технічного постачання та збуту.

Ця система здійснювала приблизно 60% усього товарообігу засобів виробництва.

2 Союзно-республіканський державний комітет СРСР з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства (Держкомсільгосптехніка).

3 Органи матеріально-технічного постачання загальносоюзних і союзно-республіканських міністерств і відомств (Держпостачі та відділи постачання).

4 Органи матеріально-технічного постачання та збуту союзних республік (органи постачання й збуту підприємств та організацій місцевого підпорядкування й непромислових міністерств, а також органи постачання міністерств і відомств республіканського підпорядкування).

До недоліків такої системи організації управління товарними потоками можна віднести: складність побудови систем постачання; дублювання функцій, наявність великої кількості відомчих контор, баз, складів тощо; нерівномірний розвиток мережі товароруху. В УРСР половина всіх організацій і магазинів оптової торгівлі була зосереджена в 9 обласних центрах (там, де знаходилися головні територіальні управління).

У СРСР механізм раціонування носив тотальний характер й охоплював усі сфери економічного життя країни.

Варто відмітити, що механізми раціонування широко використовуються і в умовах ринкової економіки, однак вони запроваджуються, за необхідності, лише для окремих товарних груп та на визначений термін.

Ринковий механізм

У процесі організації товарообігу в країнах з розвиненими ринковими відносинами існує велика різноманітність фірм, організацій, підприємств та окремих осіб, що виконують посередницькі функції. Основними типами посередницьких підприємств і організацій є: дистриб'ютори, закупівельні центри, промислові й збутові агенти, комісіонери, товарні брокери й маклери, закупівельні контори, аукціони, товарні біржі, консигнатори, франчайзери, дилери, збутові організації промислових компаній та ін.

В умовах ринкової економіки економічно-самостійний, висококваліфікований і активний посередник - основний організатор та координатор господарських зв'язків між постачальниками й споживачами товарів.

Разом з тим, навіть в умовах переважно ринкових систем економічні функції уряду відіграють істотну роль (змішана економіка) - всі реально функціонуючі макроекономічні системи - змішані. У змішаній економіці уряд повністю інтегрований у кругообіг матеріальних і товарних потоків та коштів, які утворюють економічний організм, - рис. 2.3 (за Р. Макконелом та С.Л. Брю).

Організаційні форми потокового управління

на мікрорівні

У промислових фірмах країн із розвиненою ринковою економікою застосовуються дві форми організації потокового управління на принципах логістики - централізована і децентралізована. Кожній із зазначених форм може бути властива згрупована або розкидана служба логістики [11].

 

 

При згрупованій службі логістики всі її підрозділи, що виконують окремі функції (постачання, збут, зберігання запасів, перевезення й т.ін.), перебувають у віданні одного відділу. Для розкиданої служби характерне розосередження підрозділів по двох або більше відділах.

Централізована форма потокового управління застосовується у фірмах, що випускають однорідну продукцію і мають невелику кількість підприємств, розташованих в одному регіоні.

Децентралізована форма потокового управління застосовується у фірмах з підприємствами, розміщеними в різних регіонах, які спеціалізуються на випуску одного або кількох видів продукції (тобто на фірмах з диверсифікованим виробництвом).

Змішана форма (застосовується рідко) зустрічається у фірмах з кількома підприємствами, що споживають різну сировину й матеріали, одержуючи при цьому деякі з них у великому обсязі.

Централізація управління дозволяє скоротити витрати обігу за рахунок: закупівель більших обсягів ресурсів; зменшення матеріальних запасів у кожному конкретному підрозділі; підвищення координації робіт з іншими службами фірми; зниження витрат на проектування й експлуатацію меншої кількості інформаційно-контролюючих систем.

Разом з тим централізація додає певних складнощів пов'язаних із втратою самостійності підрозділів, які несуть повну відповідальність за одержання прибутку.

Практика американських фірм показує, що об'єднання зусиль спеціалізованого апарату управління великою корпорацією неможливе без створення на різних рівнях управління спеціальних управлінських механізмів для координації діяльності окремих функціональних ланок.

У невеликих корпораціях весь обсяг координуючих функцій зосереджений, як правило, у вищому керівництві. Можна виділити два напрямки вдосконалення координації в підсистемі управління матеріальними потоками на підприємстві. Перший напрямок - використання різних координуючих механізмів; другий - організаційні перетворення в структурі підприємства. На практиці згадані напрямки взаємодоповнюють один одного.

Широко використовуються також методи координації за допомогою спеціально розроблених процедур і моделей, що регламентують дії менеджерів. Це посадові інструкції, нормативні документи, певні завдання, повноваження, послідовність дій управлінців різних функціональних підрозділів з управління матеріальними ресурсами.

 

Види організаційних перетворень у структурі підприємства

Перший різновид - формуються спеціальні функціональні ланки, у яких контролюються всі або більша частина планових, контрольних, розпорядчих функцій, що регламентують рух матеріального потоку (рис. 2.4).

Другий - призначається спеціальний керівник або група координації.

Третій - створюються матричні структури з подвійним підпорядкуванням.

При використанні таких систем своєчасність забезпечення матеріалами підвищується до 95-97%  проти 85-90%, рівень запасів готової продукції на складах скорочується на 10-12%, обсяг незавершеного виробництва - на 20-3%, число порушень строків поставок знижується в середньому на 30-35%.