3 Мета, функціональні сфери та основні завдання внутрішньовиробничої логістики

 

Внутрішньовиробнича логістика охоплює функціональну сферу безпосереднього виробництва як процесу виготовлення та охоплює процеси від початку виробничого процесу до передання готової продукції у підсистему логістичного розподілу (збуту), у тому числі внутрішньовиробниче транспортування сировини, матеріалів, комплектуючих тощо, а також внутрішньовиробниче складування.

Головна мета внутрішньовиробничої логістики — це комплексне планування та управління матеріальним потоком у процесах виробництва, внутрішньовиробничого транспортування й складування та відповідним інформаційним потоком, забезпечуючи витратну та часову оптимізацію характеристик матеріального потоку (Економічна, 2001).

Завданням першого рівня є мінімізація витрат на виробниц­тво, забезпечення безперервного завантаження працівників і робо­чих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Завдання другого рівня полягає у підвищенні організованості проце­сів виробництва, реалізації основних принципів організації вироб­ництва:

спеціалізація – диверсифікація;

стандартизація – універсалізація;

прямотечійність – невизначеність;

безперервність – перервність;

паралельність – послідовність;

пропорційність – резервування;

надійність – гнучкість;

ритмічність – аритмічність.

Завдання третього рівня – це гарантування працездатності внутрішньовиробни­чої системи в заданому діапазоні якісних та кількісних показників, забезпечення повного циклу управління в їх взаємозв’язку, тобто прогнозуванні, нормуванні, плануванні, організації, обліку, контро­лі, аналізі, координації, регулюванні, стимулюванні.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відпо­відно до головної мети, тобто на основі річної виробничої про­грами підприємства, і формує або уточнює його виробничу структуру.

Схематично внутрішньовиробнича логістика як підсистема логістики підприємства подана на рис. 7.1.

Для досягнення стійкого рівня конкурентоспроможності на рин­ку процес перебудови організації має відбуватися як процес набли­ження існуючої моделі організації до її ідеалу (оптимуму). Оптимальний проект підприємства повинен відповідати сучасним рівням технології, тех­ніки та культури (знань) організації і управління підприємством. Тобто оптимальний проект має являти собою гнучку логістичну внутрішньовиробничу систему.

Гнучкість внутрішньовиробничої логістичної системи та можливість її адаптації до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за раху­нок багатьох факторів, основними з яких є еластичність техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, здатність до видозмін в організації та управлінні виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну, кількісну та якісну гнучкість.

Тактична гнучкість визначає час, необхідний підприємству для опанування виробництва нового виробу чи реконструкції окремого виробництва, пов’язаного з нововведенням у техніці чи технології.

Стратегічна гнучкість розкриває значущість мо­жливих капіталовкладень, ефекту, обсягу та часу реконструкції під­приємства.

Якісна гнучкість може забезпечуватися завдяки наявності універсального обслуговуючого персоналу та гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість також має різні способи забезпечення.

Приклад

На деяких підприємствах Японії основний персонал становить не більше ніж 20% максимальної чисельності працюючих. Інші 80% – тимчасові робітники, крім того, до 50% тимчасових робітників становлять жінки та пенсіонери. Таким чином, при чисельності персоналу у 200 чоловік підприємство в будь-який момент може поставити на виконання замовлення до 1000 чоловік, причому резерв робочої сили доповнюється адекватним резервом обладнання (Гаджинский, 1996).

Реалізація основних принципів організації виробництва призводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціо­нування підприємства за умов відносно стабільного впливу середовища, тоді як реалізація основних і протилежних принципів орга­нізації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виробниц­тва, тобто можливість оперативно, з мінімальними витратами адап­туватися до змін у виробничій програмі, умов на ринку товарів і по­слуг, норм державного регулювання. У результаті формується динамічно організована структура підприємства, тобто логістична внутрішньовиробнича система.