3 Форми логістичних утворень за кордоном

 

 При розгляді досвіду зару­біжних країн слід зазначити, що в країнах з розвинутою економікою існують неабиякі досягнення у галузі логістики, але ці досягнення мають різний рівень досконалості. Обстеження 500 західноєвропей­ських компаній (26% – компанії Германії, 20% – Голландії, 17% – Великобританії, 16% – Франції, 11% – Бельгії, 10% – Іспанії), які представляють 30 різних галузей економіки, виявило чотири стадії розвитку логістики. На першій стадії, якій притаманне нерегулярне добове логістичне планування, перебувають 57% обстежених фірм; на другій стадії – 20% компаній, які нерегулярно займаються питаннями застосування логістики, але вживають заходів щодо її ви­користання вже на тижневий строк, пов’язуючи свої дії з бюджетом і зниженням витрат виробництва. Третя і четверта стадії розвитку логістики характеризуються впровадженням її інтегрованої системи, що охоплює доставку товарів від постачальника матеріалів до кін­цевих споживачів готової продукції. На цих стадіях розвитку пере­бувають лише 23% компаній. Вони розробляють довгострокові плани функціонування забезпечення (на місяць і більш тривалий термін), одночасно приділяючи велику увагу вивченню попиту.

З метою прискорення впровадження логістики в господарську практику фірм за кордоном почали створювати консультативні ради.

Приклад

На підприємствах Франції в середині 80-х років ХХ ст. налічувалося близько 50 рад, які займалися логістикою (Кальченко, 2000).

Як правило, такі ради зосереджують свою діяльність на одній з ланок логістичного ланцюга (наприклад, транспорті) чи двох-трьох ланках, але в су­купності інших її елементів. Консультації також надаються різним зовнішнім фірмам. Адміністрація фірм використовує консультативні ради для діагностування стану логістики на підприємстві. На консультантів при цьому покладаються такі функції (Кальченко, 2000):

визначення стратегічних аспектів логістики, у яких виникає необхідність;

розгляд оперативних аспектів логістики (наприклад, аналіз ви­трат з логістики, оптимізація існуючих систем управління, стандартизація пакувань тощо);

оперативне планування, пов'язане, зокрема, з упровадженням методу «точно у строк», нових автоматизованих систем скла­дування і транспортування;

планування перевезень (наприклад, оптимізація парку транс­портних засобів, методів перевезення небезпечних вантажів з урахуванням вимог охорони довкілля).

При виборі послуг зовнішніх консультантів, що надаються фахі­вцями бюро (наприклад, у Швейцарії їх налічувалося близько 30) та окремими особами, рекомендується оцінювати їх діяльність, ви­ходячи насамперед з таких критеріїв (Кальченко, 2000), як:

правильність запропонованих консультантами рекомендацій;

рівень реалізації пропозицій, висловлених у ході консультації; 

досвід розв’язання питань;    

кваліфікація консультанта;

ціна, умови, строки надання консультативних послуг;   

ступінь деталізації документації на окремих етапах планування логістики;  

досвід спільної роботи консультанта із замовником.

Від замовника при цьому вимагається дотримання таких умов: чітке формулювання мети дослідження та обсягу робіт, розбиття складного завдання на окремі етапи, спільна робота консультанта зі спеціалістом фірми, чітке визначення очікуваного результату кон­сультації.

Крім консультативних рад, у транспортних фірмах деяких країн почали використовувати логістичні організації у вигляді спеціаль­них центрів чи інших структур. У Франції, наприклад, такі центри існують як на регіональному, так і національному рівнях.

На залізницях розвинутих країн існують й інші транспортні ор­ганізації, які надають логістичні послуги, наприклад, організації з експедиторської діяльності, що несуть відповідальність за доставку вантажу, у тому числі за його перевезення у змішаних сполученнях.

Генерацією ідей, обміном досвідом, визначенням наукових і прак­тичних підходів до стратегії і тактики логістики в розвинутих країнах займаються національні та міжнародні спеціалізовані товариства та асоціації, які об’єднують промислові фірми і наукові організації. Такі об’єднання мають свої дослідницькі центри з добре поставле­ною методикою аналізу ситуації в промисловості, консультативні відділи, банки інформації, навчальні центри (Кальченко, 2000).

Для реалізації логістичного підходу в управлінні фірми створюють спеціальні підрозділи. Так, в одній із західнонімецьких компаній сферу логістики курирують два спеціально створених органи: комітет правління “Адміністрація та матеріально-технічне забезпечення” і “Центральна комісія з логістики” (Гончаров, 1997).

У деяких країнах існують національні асоціації. Так, тільки в Європі їх налічується понад 20, і вони є членами Європейської асоціації логістики (ELA), штаб-квартира якої знаходиться у Швейцарії у м. Берн. Ця асоціація ви­конує приблизно такі самі функції, як і національні асоціації, але вже в межах усього регіону країн – членів цієї асоціації. З метою обміну досвідом з проблем логістики за кордоном проводяться міжнародні конгреси, симпозіуми, конференції. Навчальні заклади готують спеціалістів з логістики, великими тиражами видають спеціальні книги. Серед найбільш авторитетних джерел слід виділити такі журнали: “Logistics” (Великобританія), “Logistiques Magazine” (Франція), “Logistik Spertrum” (Німеччина), “Production and Inventory Management” (США)     та ін. (Окландер, 1996).

Аналіз стану розвитку логістики в розвинутих країнах на сучасному етапі, різноманітність форм логістичних утворень у динамічних та ринкових умовах дає можливість дійти висновку про високу ефективність застосу­вання цієї економічної концепції.

У США концепція логістики розглядається у вищих ешелонах управління корпорації як ефективний мотивований підхід до управління з метою зниження витрат виробництва. Ця концепція лежить в основі економічної стратегії фірм, коли логістика використовується як знаряддя в кон­курентній боротьбі і розглядається як управління процесами плану­вання, розміщення і контролю за фінансовими й людськими ресур­сами. Подібний підхід дає можливість забезпечити тісну координацію логістичного забезпечення ринку та виробничої стратегії.

Важливою складовою ланкою успішного функціонування логістики є ефективне використання трудових ресурсів. Застосування принципів логістики сприяє істотному підвищенню продуктивності праці. Так, у США, починаючи з 80-х років ХХ ст., вона щороку стабільно зростає на 3% (Кальченко, 2000).

Для зменшення ризику, пов’язаного зі труднощами у реалізації продукції, фірми дедалі ширше застосовують сегментну маркетин­гову стратегію, що потребує добре відрегульованого розподілу. Си­стема доставки чи замовлення в одному сегменті може зовсім не відповідати вимогам іншого. Провідні фірми США пильно стежать за високим рівнем обслуговування основних споживачів. Сталі стан­дарти широко рекламуються, доводяться до відома споживачів, чиї потреби детально вивчаються. Як свідчать статистичні дані, одна з п’яти фірм установлює жорсткі стандарти обслуговування і гнучко їх регулює, підтримуючи тісний зворотний зв’язок з покупцями. Але тільки 20% американських фірм застосовують логістичну концеп­цію на такому рівні, який дає можливість одержувати конкурентні перева­ги.