1 Поняття та генезис розвитку логістики

 

Поняття “логістика” походить від грецького слова logistike, що означає мистецтво обрахунків, обмірковування.

В Україні термін “логістика” вперше вжив видатний український економіст-математик Є. Слуцький у контексті розгляду праксеології в праці “Етюд до проблеми побудови формально-праксеологічних засад економіки” (1926), підкреслюючи, що логістика стосується логіки такою мірою, як праксеологія формальної економіки (Економічна, 2001).

Отже, ідеї інтеграції постачальних, внутрішньовиробничих і розподільчих систем, у яких би поєдналися функції постачання матеріалами та сировиною, виробництва продукції, її зберігання та процес розподілу, що виникли в ринковій економіці ще на початку та в період економічної кризи 30-х pp. (“дологістичний” період), трансформувалися в самостійний науковий напрям досліджень і форму господарської практики — логістику.

Саме із середини 50-х років ХХ ст. (період “класичної логістики”) поняття логістики ввійшло в економічну термінологію США як логістика підприємства. У 1951 році американський спеціаліст із системного аналізу професор О. Моргенштерн уперше вказав на можливість використання логістичного підходу у сфері економіки. Так, у своїй праці “Note of the Formula­tion of the Study of Logistics” він розглядає логістику як частину вчення про організацію та економіку виробництва, яка охоплює заготівельну, внутрішньовиробничу та збутову логістику (Крикавський, 1996). Зокрема, він писав: “... існує абсолютна подібність між підходом до управління і методами забезпечення військ та проблемами з управління матеріалами, які вирішуються в промисловості” (Окландер, 1996).

Наприкінці 70-х років ХХ ст., у завершальний період “класичної логісти­ки”, відбулися концептуальні зміни в логістичній науці. Якщо раніше акцент робився на компромісах між функціями застосування логісти­ки в межах однієї фірми, то надалі він змістився в бік компромі­сів між фірмами.

На початку 80-х років ХХ ст. зміни в розвитку логістики викликали появу “неологістики”, або логістики другого поколін­ня, яка характеризувалася розширенням сфери дії і виходом за межі традиційних логістичних функцій. Необхідність такого процесу по­яснювалася тим, що жоден із структурних підрозділів фірми тради­ційно не мав достатніх можливостей та ресурсів для того, щоб самостійно належним чином реагувати на зміни зовнішніх умов та ефек­тивно працювати. Необхідна була спільна, злагоджена робота всієї фірми чи підприємства. Тому велика увага стала приділятися міжфункціональним компромісам.

Із середини 80-х pp. ХХ ст. у західних країнах спостерігається новий підхід до розвитку логістики, що отримав назву концепції “загальної відповідальності”, який можна охарактеризувати в цілому як логістичне та природне продовження вищезазначеного комплексного підходу. Його особливість – вихід логістичної системи за межі економічного середовища та врахування соціальних, екологічних і політичних аспектів; критерій – максимальне співвідношення вигод і витрат.

З початку 90-х рр. ХХ ст. логістику визначають як новий напрям у науці – теорію та практику управління матеріальним і відповідним інформаційним потоком, тобто в комплексі питань, пов’язаних із процесами обігу сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, запасних частин, готової продукції, їх доставки від постачальника до заводу-виробника і від заводу-виробника до кінцевого споживача відповідно до його вимог та інтересів.

Примітка

Розвиток теорії логістики в США, Німеччині збагатив її такими категоріями, як фізичний розподіл, фізичне постачання, маркетинг-логістика, бізнес-логістика, промислова логістика, логістичний менеджмент, менеджмент матеріалів, управління ланцюгом поставок. 

У сучасних європейських мовах слово “логістика” вживають у двох значеннях:

математична логіка;

техніка і технологія транспортно-складських робіт у військовій та цивільній сферах (в іспанській, італійській, англійській – лише в другому значенні) (Економічна, 2001).

У російському термінологічному словнику (1995) «логістика» подається як наука про планування, контроль та управління транспортуванням, складуванням та ін. матеріальними і нематеріальними операціями, що здійснюються в процесі доведення сировини та матеріалів до виробничого підприємства, внутрішньозаводської обробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача відповідно до інтересів та вимог останнього, а також передачі, збереження та оброблення відповідної інформації.

Аналізуючи різноманітність трактувань про логістику, неважко помітити низку аспектів, через призму яких розглядається наука. Найбільшого поширення отримали управлінські, економічні, оперативно-фінансові  аспекти.

Так, професор Г. Павеллек та його колеги з Національної ради США з управління матеріальним розподілом, визначаючи сутність логістики, акцентують увагу на управлінському аспекті. Логістика — це планування, управління та контроль потоку матеріальної продукції, яка надходить на підприємство, відповідно до його інформаційного потоку, що обробляється там і залишає його.

Багато спеціалістів досліджуваної галузі, у тому числі французькі, надають перевагу економічній стороні логістики та трактують її так:

Логістика – це сукупність різноманітних видів діяльності з метою отримання з найменшими затратами необхідної кількості продукції у встановлений час та у встановленому місці, де існує конкретна потреба в даній продукції (Гаджинский, 1995).

У довіднику однієї з великих німецьких транспортно-експедиційних фірм, опублікованому компанією “Данзас”, логістика визначається як „деяка система, вироблена для кожного підприємства з метою оптимального з точки зору отримання прибутку прискорення руху матеріальних ресурсів і товарів усередині та за межами підприємства, починаючи із закупівлі сировини та матеріалів, їх проходження через виробництво та закінчуючи постачанням готових виробів споживачам, включаючи забезпечувальну та інформаційну системи”.

У деяких визначеннях логістики підкреслюється її оперативно-фінансовий аспект. Згідно з цим трактування логістики виходить від моменту розрахунку партнерів по справі, що пов’язана з рухом та зберіганням сировини, напівфабрикатів і готових виробів у господарському обороті, оплати грошей постачальнику до моменту отримання грошей за поставку кінцевої продукції споживачу.

Практичний потенціал логістики першими передбачили американські спеціалісти Пол Конверс і Пітер Друкер. Вони визначили її потенційні можливості як “останню межу економічних затрат” і “необізнаний материк економіки” (Гаджинский, 1996).

У подальшому їх точку зору поділяли багато теоретиків логістики. Такі американські науковці, як М. Портер, Д. Сток та ін., вважають, що логістика вийшла за межі її традиційного вузького визначення і має велике значення у стратегічному управлінні та плануванні фірми.

В інших визначеннях логістики знаходять відображення погляди спеціалістів, які акцентують увагу на окремих функціях. Так, із різних позицій логістика розглядається як дефініція, що (Економічна, 2001):

орієнтує на переміщення (дії);

передбачає орієнтацію на цикл споживання;

орієнтує на послуги.

До першого підходу щодо визначення логістики можна віднести таке: логістика – це переміщення або дії, завдяки яким відбувається планування, управління, реалізація та контроль просторово-часової трансформації товарів і пов’язані з цим кількісно-асортиментно-якісні зміни, маніпуляційні зміни та зміни в логістичному сервісі.

Другий підхід подано таким визначенням:

Логістика – допоміжне управління плануванням, контролем і регулюванням, яке в період споживання продукції гарантує ефективне використання засобів і адекватне ефективності логістичних елементів під час усіх фаз періоду споживання (ініціювання, планування, реалізації, експлуатації та ліквідації).

Третій підхід визначає логістику як  процес координації нематеріальних дій, до яких слід удатися для ефективного надання послуг щодо витрат і згідно з вимогами клієнта.

Існує також думка про те що, слід розріз­няти логістику як:

а) господарський процес;

б) функцію управлін­ня;

в) науку.

Таким чином, формування загального визначення логістики відбувалось у взаємозв’язку з теоретичними проблемами, що виникали, з часом інтегруючись у системоохоплюючий механізм, який можна трактувати як досягнення компромісу (узгодження) між виконанням зобов’язань і необхідними для цього витратами у сфері виробництва, транспортно-складського забезпечення, у процесі отримання необхідних товарів або послуг у потрібному місці, у потрібний час, у необхідній кількості з мінімальними загальними витратами та високою якістю обслуговування споживача.