ТЕМА 1 МІСЦЕ, РОЛЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У РЕАЛЬНИХ СИСТЕМАХ

 

З поняттям «кризове явище» асоціюються такі категорії: збій, конфлікт, кризова ситуація, криза, лихо або втрата, екстремальна ситуація, катастрофа, загроза, несподіванка тощо.

Криза (krisis — рішення, поворотний пункт, вихід):

різкий, крутий перелом у чому-небудь (Ожегов С.І.);

важкий перехідний стан;

загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги;

гостре затруднення з будь-чим, тяжке становище (Экономическая энциклопедия, Румянцева);

форма поступального руху, розвитку системи (Р. Попов, К. Кірганов, Л. Грінер);

нестандартна ситуація, переломний момент, переломний етап функціонування будь-якої системи, на якому вона зазнає впливу ззовні чи зсередини, що потребує від неї якісно нового реагування (Дж. Вебстер, А. Градов, Е. Вінер, Дж. Каан, А.Д. Чернявський);

погіршення параметрів функціонування, реальність банкрутства (Дж. Кейнс, В. Крутько, Е. Коротков, Е. Нікбахт, А. Гроппелі);

розбіжність між бажаним і реальним станом об’єкта управління (Л. Планкетт, Г. Дейл);

пошкодження внутрішніх механізмів підтримки адаптивності, гнучкості та сталості, які забезпечують підтримку рівноважного стану підприємства (Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюк, О.О. Хіленко);

крайнє загострення суперечностей у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її стійкості у навколишньому середовищі (В.О. Василенко);

наслідок зриву досягнення окремої цілі чи випадання одного елемента із системи управління (втрата постачальника, джерела сировини, зміна транспортної схеми, звільнення провідного спеціаліста) (А.Д. Чернявський).

Залежно від характеру економічних спадів, охоплення ними різних сфер або галузей народного господарства розрізняють такі види економічних криз (Т. Фролова, Таганрог, 2006):

 Циклічні кризи - це періодично повторювані спади суспільного виробництва, що викликають паралізацію ділової активності в усіх сферах народного господарства та дають початок новому циклу господарської діяльності.

 Проміжні кризи - це періодичні спади суспільного виробництва, що виникають, які на час переривають стадії пожвавлення й підйому національної економіки. Вони не дають початок новому циклу, мають локальний характер, нетривалі.

 Структурні кризи пов'язані з поступовим і тривалим наростанням міжгалузевих диспропорцій у суспільному виробництві й характеризуються невідповідністю сформованої структури суспільного виробництва умовам, що змінилися, ефективного використання ресурсів. Вони викликають довгострокові потрясіння й потребують для свого вирішення тривалого періоду адаптації до нових умов (енергетична криза 70-х рр. XX ст. підвищила ціни в 4-5 разів і змусила перейти до енергозберігаючих технологій).

Часткові кризи сполучені з падінням економічної активності у рамках великих сфер діяльності. Мова йде про грошовий обіг і кредити, банківську систему, фондовий і валютний ринки (світова валютна криза 70-х рр. XX ст. і перехід до системи плаваючих курсів).

 Галузеві кризи характеризуються спадом виробництва й згортанням діяльності в одній із галузей (наприклад, у вугільній, сталеливарній, текстильній промисловості).

 Сезонні кризи обумовлені впливом природно-кліматичних факторів, які порушують прийнятий ритм господарської діяльності (пізня весна для сільського і комунального господарства).

 Світові кризи визначаються охопленням як окремих галузей у світовому масштабі, так і всього світового господарства.

Спільним для усіх цих різнопланових явищ є те, що в разі їх настання керівники організацій мають підстави очікувати таких негативних наслідків: збитків; звільнення з посади через втрату керованості підприємства; заміни власника або втрати власності; підвищення рівня конфліктності у колективі; руйнації виробничої системи, втрати налагоджених зв’язків тощо.

Крім негативних наслідків кризи, які характеризуються симптомами руйнівного характеру для мікро- та макро- систем, слід виділити і деякі позитивні, які мають беззаперечно важливе значення для подальшого розвитку організації у післякризових умовах:

криза виконує «оздоровчі» функції для господарської системи і надає імпульс та задає напрям розвитку;

після кризи організація може перейти на якісно новий рівень функціонування за умови своєчасного реагування на позитивні наслідки та їх використання у власних цілях;

циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання;

криза передбачає активізацію творчого процесу та генерацію ідей;

криза водночас прискорює «відмирання» застарілих та недієздатних економічних об’єктів (елементів), що позитивно впливає на технічне й технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки, форму їх розв’язання.

криза виконує стимулювальну функцію;

під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва, збільшення прибутку, поновлення капіталу на новій технічній основі тощо.

Перш ніж вивчати роль та особливості кризових явищ різних типів, необхідно усвідомити, що вони мають певну типологію. З’ясувавши різноманітність кризових явищ на підприємстві, перейдемо до найбільш небезпечних із них — кризових ситуацій та криз різних типів. Спочатку потрібно визначити такі категорії, як «нормальна ситуація», «нормальний стан підприємства», «кризова ситуація», «криза», а також ідентифікувати (виокремити) причини, фактори та механізми розвитку кризових явищ на підприємстві.

Визначення «нормальної ситуації» на підприємстві є вихідним пунктом у виявленні симптомів кризи. Саме на тлі характеристик нормальної ситуації будь-які відхилення від неї можна розглядати як появу особливої, надзвичайної чи нестандартної ситуації. Будь-яку нормальну ситуацію можна розглядати як рівновагу шансів і загроз (що об’єктивно існують у середовищі та суб’єктивно оцінені керівниками підприємства), які до певного моменту перебувають у прихованій (латентній) формі.

Нормальна ситуація — це:

ситуація, в якій у збалансованому стані перебувають негативні явища та заходи з їх пом’якшення чи подолання.

рівновага шансів і загроз, збалансованих заходами, що враховують сильні і слабкі сторони діяльності підприємства на певному відрізку часу.

Під «нормальним станом» підприємства потрібно розуміти таке його функціонування, яке забезпечує досягнення основних цілей підприємства (організації). Такими цілями насамперед є: випуск продукції (надання послуг) належної якості для задоволення потреб цільової групи споживачів, що забезпечує підприємству необхідний рівень конкурентоспроможності та стійку (міцну) позицію на ринку і, отже, — достатній рівень прибутковості та рентабельності. Досягнення «нормального стану» на підприємстві можливе за рахунок балансування кризових явищ (ситуацій) та заходів щодо їх попередження або пом’якшення.

Будь-яка кризова ситуація характеризується такими параметрами:

наявністю загроз найбільш важливим цілям організації;

дефіцитом часу (особи, що приймають рішення, мають у розпорядженні замало часу, щоб урегулювати кризу);

ефектом несподіванки для осіб, що є відповідальними за подолання кризи;

зовнішнім тиском на осіб, що приймають рішення.

Кризова ситуація —  не тільки збіг несприятливих факторів, а й загальна тенденція, притаманна суб’єктам, що функціонують у ринковій економіці.

«Кризові точки» — визначені в організації «слабкі місця», на які ще й негативно впливають фактори зовнішнього середовища («загрози»). Для забезпечення своєчасної реакції для них встановлюються відповідні нормативні параметри, що постійно відстежуються.

Наслідки кризових явищ — результати впливу таких явищ на діяльність організації, що знаходять вираженння у втратах, збитках, моральних травмах, навіть у ліквідації підприємства в цілому або його частини.

Симптоми кризи — зміни у «кризових точках» діяльності підприємства, які характеризуються відхиленням показників від встановлених нормативів у напрямі зменшення (погіршення).

Причина кризових явищ — взаємодія об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх факторів, які здебільшого негативно впливають на діяльність підприємства, завдають шкоди окремим його елементам або системі в цілому та в разі несвоєчасної реакції на ці чинники відповідними заходами можуть призвести до загибелі системи, на яку вони впливають.

Кризову ситуацію можна розглядати і як загальну тенденцію, що притаманна економічній системі, і є наслідком її нерівномірного розвитку в цілому та окремих її частин, коливань обсягів виробництва та збуту, виникнення загальних спадів кон’юнктури тощо. Кризову ситуацію доцільно розглядати як таку, при якій порушується баланс загроз і можливостей, що об’єктивно існують у середовищі та суб’єктивно оцінені керівниками підприємства; постає загроза основним цінностям та цілям; спостерігається ефект несподіванки для осіб, що приймають рішення, та є гостра нестача часу для прийняття відповідних рішень та дій. Кризові ситуації можуть розгортатися на різних рівнях, охоплюючи окрему особистість, групу людей, організацію (підприємство, фірму), галузі (регіони), нації (держави) і т. ін.

Кризова ситуація, яку не було заздалегідь виявлено (ідентифіковано) та до якої не було вжито певних профілактичних заходів, може призвести до розбалансування організаційно-економічного механізму підприємства, виникнення низки локальних криз, що можуть потягти за собою системну та стратегічну кризу. Це, у свою чергу, виявляється у неможливості та нездатності здійснювати подальше фінансове забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство.

Головною метою антикризового менеджменту є розробленя та реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію факторів, які найбільш негативно впливають на діяльність підприємства і можуть призвести до його кризи. У такому контексті управління ризиками та антикризовий менеджмент збігаються. Однак це справедливо лише для «планового підходу» до антикризового менеджменту, спрямованого на запобігання кризам.

У реальному житті найчастіше не вдається розробити надійні антикризові заходи, які б зі 100 % імовірністю запобігли кризі. Це пояснюється наявністю таких чинників, як динамічність, складність, невизначеність середовища, брак методичних розробок щодо ідентифікації кризових явищ та кваліфікованих кадрів та обмеженістю методів впливу на кризи (нестача коштів та інформації, недоліки в системі страхування тощо), які не дають змоги передбачати варіанти розвитку подій. При цьому відсутність цілеспрямованого впливу на кризові явища загрожує підприємству руйнуванням та ліквідацією.

Сучасна практика до антикризового управління, зумовлена загальним кризовим станом економіки України в цілому та окремих галузей, регіонів і підприємств, показує обмежену можливість використання зазначеного «планового підходу». Нині основна увага має приділятися обґрунтуванню заходів на таких етапах антикризового менеджменту, як подолання кризи (різними способами), стабілізація діяльності організації та прийняття рішень щодо подальшої долі підприємства:

а) у разі подолання системної кризи — ліквідація її наслідків, створення умов для розвитку на новій основі, розроблення стратегій такого розвитку;

б) у разі, коли підприємство є стратегічно мертвим, — прийняття рішень про форму, темпи та методи ліквідації підприємства.

Ефективне управління ризиками не зменшує ролі антикризового менеджменту в сучасних умовах, а навпаки, вони є невід’ємними частинами один одного. Із поліпшенням ситуації у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємств України роль інструментів запобігання кризам буде тільки зростати.

Економічний ризик — втрати, імовірність яких пов’язана з невизначеністю, а також можливі вигоди та прибутки, які можна отримати лише в разі виконання дій, пов’язаних із ризиком (Є.М.Короткова).

Збій — порушення запланованого перебігу подій локального рівня, який усувається на основі самоорганізаційних процесів або підпадає під стандартні процедури координації та коригування.

Катастрофа — процес, при якому взаємовплив зовнішніх і внутрішніх чинників призводить до втрати керованості в організації, не дає змоги вийти з кризи та веде до руйнування системи.

Для визначення адекватних заходів впливу на кризові явища різного типу та глибини потрібно пам’ятати, що вони найчастіше переходять один в одного, підсилюючи негативну дію на організацію. Необхідно відстежувати джерела кризових явищ та процес їх формування, щоб не лише визначити відповідні наслідки (а вони найчастіше негативні, хоча іноді й дають поштовх до позитивних зрушень), а й своєчасно попередити перехід менш загрозливих явищ у більш загрозливі.

Існує періодизація кризових явищ:

«передкриза», що характеризується факторами ризику та збоями (симптоми кризи); кризові ситуації різного типу;

«криза» — для усіх видів криз, зокрема як результат взаємодії локальних криз — системна, стратегічна криза,

«посткриза» — стан системи, що подолав (тим або іншим чином, у тому числі — за допомогою ліквідації) кризу.

Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи з позиції фінансового менеджменту структурно поділяється на три фази:

1) прихована криза (або криза ефективності);

2) криза платоспроможності;

3) криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможність).

Перша фаза — криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та інше. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім — в окремі часові періоди і поступово — в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки покриваються за рахунок внутрішніх резервів; поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що зумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

Друга фаза — криза платоспроможності. У другій фазі починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові результати.

Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямі.

Однак особливу тривогу повинні викликати:

- різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі,

збільшення грошових коштів може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень);

- збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також свідчить про труднощі зі збутом, якщо супроводжується зростанням запасів готової продукції);

- прострочення дебіторських заборгованостей;

- розбалансованість дебіторської та кредиторської заборгованостей;

- збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження за наявності коштів на рахунках також свідчить про падіння обсягів діяльності);

- зниження обсягів продаж (незадовільним може бути і різке збільшення обсягів продаж, оскільки у цьому випадку банкрутство може настати в результаті подальшого              розбалансування боргів, якщо за ним буде йти непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат, крім того, зростання обсягів продаж може свідчити про збут усієї продукції перед ліквідацією підприємства).

Третя фаза — криза розрахунків за боргами (загроза бан­крутства, фінансова неспроможність). Підприємство не в змозі своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків. Підприємство може стати банкрутом як в умовах галузевого підйому, так і в умовах галузевого спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах спаду — падають темпи зростання. Таким чином, кожному підприємству доводиться боротися за темпи свого зростання. У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка керівниками підприємства очікуваних темпів зростання їхнього підприємства, під які заздалегідь знаходяться додаткові джерела фінансування, як правило, кредитного.

Будь-яке управління певною мірою повинно бути антикризовим і тим більше оформлюватися як антикризове в міру розгортання кризової ситуації на підприємстві.

Кризові явища є об’єктом антикризового управління, тому необхідно ретельно вивчати їхню природу. У свідомості підприємців укоренилася думка про «зовнішній характер» формування кризових явищ на підприємстві. Справді, зовнішнє середовище відіграє істотну роль у формуванні криз. Існують біржові, валютні, грошово-кредитні, економічні, екологічні, енергетичні, технологічні та інші кризи з позиції макроекономіки (на макрорівні).

Аграрна криза — перевиробництво в сільському господарстві, що виявляється у зростанні нереалізованих запасів сільськогосподарської продукції, падінні цін, скороченні обсягів виробництва, підвищенні безробіття (А.М. Румянцева).

Біржова криза — різке падіння курсів акцій, значне скорочення їх емісії, розпродаж (А.М. Румянцева).

Валютна криза — глибокий, хронічний розлад у грошово-кредитній системі, що виявляється в падінні курсів валют, інфляції тощо (А.М. Румянцева).

Грошово-кредитна криза — загострення суперечностей у грошово-кредитній сфері внаслідок циклічних криз в економіці, докорінної перебудови грошово-кредитних відносин, нераціональної грошової політики держави, війн та інших факторів (Економічна енциклопедія, ред. С.В.Мочерний).

Екологічна криза — процес переростання суперечностей між людиною та природою (господарством і природою) у конфлікт, унаслідок чого відбувається деградація людини як біосоціальної істоти, поглиблюються суперечності суспільного відтворення (Економічна енциклопедія, ред. С.В.Мочерний).

Економічна криза — глибокий розлад економічної системи, спосіб тимчасового розв’язання її суперечностей (Економічна енциклопедія, ред. С.В.Мочерний).

Економічна криза — фаза циклу, впродовж якої відбувається поновлення порушених у ході розвитку економіки пропорцій і яка виявляється у зниженні обсягів виробництва, зменшенні завантаження виробничих потужностей, збільшенні рівня безробіття, порушенні у грошово-кредитних та валютних сферах (А.М. Румянцева).

Криза енергетична — значне загострення суперечностей у процесі відтворення сукупного капіталу внаслідок підвищення цін на нафту на світовому ринку, переважання енергозатратного технологічного способу виробництва, панування монополії в енергетичній сфері, поступового вичерпання енергоресурсів на планеті тощо (Економічна енциклопедія, ред. С.В.Мочерний).

Криза платіжного балансу — криза, під час якої від’ємне сальдо поточного рахунку перевищує надходження фінансових активів з операцій рахунку капіталу платіжного балансу (зовнішні зобов’язання країни перевищують суму надходжень від експорту товарів та послуг, а також трансферних платежів, прямих і портфельних іноземних інвестицій, банківських кредитів тощо) (Економічна енциклопедія, ред. С.В.Мочерний).

Сировинна криза — структурна (галузева) економічна криза, що відбиває диспропорції між зростанням споживання сировини та обсягами її виробництва (А. М. Румянцева).

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи країни, що супроводжується зростанням темпів інфляції, кризою платежів, різким (знижувальним) коливанням валютних курсів та курсів цінних паперів, зменшенням розмірів іноземних інвестицій тощо (Економічна енциклопедія, ред. С.В.Мочерний).