Тема 5 Цикли

 

Зародження теорії циклів і криз можна віднести до початку 19-го століття. Ця проблема висвітлювалася у працях К. Родбертуса і Т. Мальтуса.

У наш час виявлено 1380 типів економічного циклу.

Теорії, що вивчають цикли, виходячи із часу їхнього перебігу, можна розділити на три групи і відповідно можна визначити три типи циклу:

“цикл запасів” - триває 2-3 роки;

“цикл будівництва” - триває 15-20 років;

“довгі хвилі” - тривають 40-60 років.

Циклічність як економічну закономірність заперечують багато вчених-економістів, наприклад, лауреати Нобелівської премії П. Самуельсон, автор першого підручника “Економікс”, В. Леонтьєв, багато вітчизняних учених.

 

Теорії циклічності економіки

Довгі хвилі в економіці, або "великі цикли кон'юнктури", почали аналізуватися економістами в середині XIX століття.

У 1847 році англійський учений Х. Кларк відзначив, що між двома світовими "економічними катастрофами" 1793 і 1847 років пройшло 54 роки, і припустив, що такий інтервал не випадковий і повинні існувати якісь "фізичні" причини цього явища.

Англійський учений В. Джевонс помітив повторювані тривалі періоди зростання й падіння в рядах цін, що ним аналізувалися. Однак він не зміг знайти пояснення цьому явищу, причини загальної для всіх випадків.

У 60-х роках того самого століття була розроблена теорія циклічних криз К.Марксом. Ця теорія дала поштовх до вивчення феномену довгих хвиль ученими-марксистами.

У 1901 році російський марксист А. І. Гельфанд уперше сформулював, що капіталістичній економіці властиві тривалі періоди спаду й застою. Він відзначав, що циклічні кризи, що припадають на період підйому, виражені слабше, а в період спаду, навпаки, глибше й триваліше. Причинами підйому ринку на початку ХХ століття цей учений вважав відкриття нових ринків, впровадження електрики й зростання видобутку золота.

Далі за А.І. Гельфандом вивченням довгих хвиль займалися голландські економісти-марксисти Я. Ван Гельдерен і С. Де Вольф. Ван Гельдерен у 1913 році, опираючись на різноманітну статистику, що включала як довгі ряди цін, так і більш короткі ряди виробництва, показники фінансів, дані про міжнародну торгівлю, міграцію, зайнятість, розробив теорію хвилеподібного еволюційного руху при капіталізмі.

Розуміння циклічного характеру розвитку економіки особливо значно поширеним стало наприкінці XIX - початку XX ст., коли вчені багатьох країн звернули увагу на динаміку окремих економічних показників. Це дало підставу для класифікації теорій економічних циклів, що найбільш повно представив у своїй праці «Економічні цикли» У. Мітчелл. Американським економістом виділяються такі теорії економічних циклів:

1. Теорії, що зводять економічні цикли до природно-фізичних процесів. Ці теорії пояснювали циклічність господарського життя циклами сонячної радіації, зміною положення Венери стосовно Землі, метеорологічними умовами.

2. Теорії, що зводять економічні цикли до психологічних причин, які створюють або сприятливе, або несприятливе середовище для господарської діяльності. На думку деяких економістів, коливання в масових настроях людей передує коливанням в оптових цінах, впливають на прийняття рішень в економічній сфері. В основі даних теорій лежить відмічений у суспільному житті факт, що свідчить про періодичність зміни в суспільстві мотиваційних структур, творчої активності населення, соціальних настроїв. Циклічні зміни соціально-психологічної категорії, що охоплює «ступінь активності» населення, його заповзятливість, «оптимістичний погляд у майбутнє» й інші індивідуальні і соціально-психологічні настрої людей, визначають довгострокові цикли економічного розвитку.

3. Теорії, що зводять економічні цикли до інституціональних процесів. Суть циклічності, з позицій даних теорій, полягає в тому, що економічні цикли виникають унаслідок змін господарських інститутів. Найбільше на формування циклічного характеру економічного розвитку впливає функціонування існуючих господарських інститутів.

4. Інші теорії випливають із затвердження, що цикли виникають через порушення рівноваги у процесах загального виробництва і споживання благ. Сприятлива торгово-промислова кон'юнктура веде до швидкого зростання промислового устаткування, пізніше – до зростання випуску продукції; у остаточному підсумку до падіння граничних цін попиту на споживчі товари. Наслідком цього є депресія, впродовж якої зростання кількості промислового устаткування і продукції переривається. Зрештою, граничні ціни попиту на предмети споживання знову піднімаються, і починається новий період пожвавлення.

Найбільш глибоке розроблення концепції економічних циклів пов'язане в першу чергу із працями вітчизняного економіста Н.Д. Кондратьєва. Він висунув гіпотезу про механізм довгих циклів в економіці («великих циклів кон'юнктури» за його термінологією), зв'язавши їх не лише з динамікою цін, але й із процесом нагромадження капіталу, темпами зростання виробництва й динамікою інновацій, з постійним еволюціонуванням народного господарства. Рух тривалих коливань за Кондратьєвим відбувається за наступним принципом. Перед початком великого циклу накопичується достатня кількість вільних коштів - зростання банківських резервів, що дозволяє кредиторам знижувати відсоткову ставку. Відсоток за довгостроковими вкладеннями низький. Упродовж попереднього періоду зниження нагромадилася значна  кількість технічних новинок (винаходів). За наявності цих умов починає зростати інвестування капіталу у великі забудовування, що викликає серйозні зміни в умовах виробництва (створюються технічні можливості для одержання прибутку), при цьому виробництво стає рентабельним, а далі відповідно треба підвищувати хвилю великого циклу економічної кон'юнктури.

Упродовж усього досліджуваного періоду Кондратьєвим також було зроблено 4 важливі спостереження щодо характеру цих циклів - “4 емпіричні правильності”:

на початку фази підвищення відбувається глибока зміна всього життя капіталістичного суспільства. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи й нововведення;

на періоди підвищення хвилі кожного великого циклу припадає найбільше число соціальних потрясінь (війн і революцій);

фази зниження здійснюють особливо гнітючий вплив на сільське господарство. Низькі ціни на товари у період спаду сприяють зростанню відносної вартості золота, що спонукує збільшувати його видобуток. Нагромадження золота сприяє виходу економіки із затяжної кризи;

періодичні кризи (11-літнього циклу) ніби нанизуються на відповідні фази довгої хвилі і змінюють свою динаміку залежно від неї - у періоди тривалого підйому більше часу припадає на "процвітання", а в періоди тривалого спаду збільшується кількість кризових років.

Основні сучасні теорії довгих хвиль:

1. Інноваційна теорія (Й.Шумпетер). Її суть полягає в тім, що існують люди, що бажають дістати підприємницький прибуток. Вони інвестують кошти в нові технології й галузі промисловості, за ними тягнуться послідовники. Це період підйому. Поступово ринок насичується, прибуток знижується, і люди вилучають свої кошти з виробництва - це спад.

2. Теорія перенагромадження в капітальному секторі (Д.Форрестер). Капітальний сектор, що виготовляє засоби виробництва, забезпечує машинами й устаткуванням не лише галузі, що випускають споживчі товари, але й власні потреби. Зростання споживання викликає ще більш швидке зростання засобів виробництва, тобто між двома галузями діє акселератор. Величина цього акселератора в реальному житті набагато більша за той, що необхідний для рівноважного руху. Усі ці фактори сприяють перенагромадженню в капітальному секторі. Замовлення спочатку різко зростають, а потім різко скорочуються. Цього досить для появи тривалих коливань.

3.Теорії, пов'язані з робочою силою (К.Фрімен). Дана група теорій ґрунтується на розгляді теорій довгих хвиль із погляду закономірностей робочої сили. Механізм: введення нових технологій викликає появу нових галузей. На ранніх стадіях застосування піонерських технологій попит на робочу силу має обмежений  характер. Це відбувається через те, що обсяги нового виробництва ще не великі й потрібна не масова, а особливо кваліфікована робоча сила. Поступово збільшуються обсяги виробництва, попит на робочу силу починає збільшуватися. Це зростання триває до насичення попиту як на робочу силу, так і на відповідні товари. Паралельно зростає заробітна плата і збільшуються витрати. Виникає необхідність інновацій, що економлять трудові ресурси. Відбувається відплив робочої сили, зниження заробітної плати і загального попиту, тобто спад в економіці. 

4.Цінові теорії (У. У.Ростоу). У теоріях, що розглядалися, ціни на товари або не розглядалися зовсім, або відігравали роль індикаторів процесів, що відбуваються у сфері виробництва. Однак процес ціноутворення й динаміка цін мають пряме відношення до пояснення довгострокового циклу і його поворотних пунктів. Зміни у попиті та пропозиції сировини й харчових продуктів і відповідно цін на них позначаються на інноваційній активності, що визначає послідовність лідируючих галузей і залежить від них.

 

Природа економічних циклів

Економічний цикл (хвиля) є загальною рисою майже у всіх галузях господарського життя й для всіх країн із ринковою економікою. Економічні цикли (хвилі) - це періодичні коливання ділової активності у суспільстві.

Цикл являє собою інтервал часу в розвитку ринкової економіки, впродовж якого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а потім скорочення, спад, депресія, пожвавлення й, нарешті, знову його зростання.

Кожен з економічних циклів унікальний, але водночас усім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу: піднесення; спад або криза (рецесія); депресія; пожвавлення (рис.5.1). На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази проявляються по-різному.

Головною фазою циклу вважають кризу (спад, рецесію, скорочення ділової активності).

Рецесія (лат. Recessus — відступ) — в економіці (зокрема в макроекономіці) термін, що позначує спад виробництва, характеризується нульовим зростанням валового національного продукту (стагнація) чи його падінням упродовж більше ніж півроку. Рецесія є однією з фаз економічного циклу (кон'юнктура), що відбувається після буму і змінюється депресією.

Стагнація — депресія, застій, традиційна фаза економічного розвитку держав з ринковою економікою, для якої характерні певний спад ділової активності і кон'юнктури, незначне зростання безробіття та зниження цін.

Криза ніби підводить підсумок попередньому циклу і відкриває новий цикл. Головні особливості кожного циклу (його загальна тривалість, співвідношення між окремими фазами) визначаються перш за все характером і глибиною кризи. Без кризи не було б циклу, оскільки саме періодичне повторення кризи надає економічному відтворенню циклічного характеру. Однак, розглядаючи кризу як вирішальний момент циклу, не можна ігнорувати інші фази циклу. В кожній фазі циклу містяться умови її перетворення в іншу фазу, і, отже, увесь розвиток циклу базується на саморусі.

Економічна криза - це більш або менш регулярно повторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають унаслідок порушення економічної рівноваги. Вона характеризується:

порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;

перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;

падінням товарних цін;

зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;

падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;

зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;

крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів;

кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;

нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;

масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;

падінням курсу акцій, біржовою панікою;

масовим банкрутством підприємств;

зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Скорочення виробництва у період кризи триває до того часу, поки не буде встановлена рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції, припинення кризового падіння та розсіювання товарних запасів відбувається унаслідок зниження цін, виробничих потужностей і товарних запасів (у вартісному вираженні), а також шляхом посилення вивозу товарів на зовнішні, в основному колоніальні ринки. Після цього кризове падіння припиняється, а економічна система входить у фазу депресії.

Економічна криза виявляє не тільки межу, але й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулювальну функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва, збільшення прибутку, поновлення капіталу на новій технічній основі. Із кризою закінчується попередній період розвитку й починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової системи господарства.

Депресію, застій, або дно економічної активності, справедливо порівнюють із післяшоковою ситуацією.

Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

Рух капіталу в'ялий і нечіткий, він ніби набирається сил перед новим штурмом. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш перспективні сфери застосування, а головне - масове оновлення основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку.

Іншими ознаками депресії є:

стабілізація виробництва на найнижчому рівні; призупинення інфляційних процесів;

збереження високого рівня безробіття;

норма позикового відсотка висока;

починають відновлюватися господарські зв'язки;

стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.

Внаслідок цього - поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу (який під час кризи був зруйнований фізично), але вже на новому, більш високому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає більш високої точки піднесення.

Депресія переходить у наступну фазу циклу - пожвавлення (розширення ділової активності), яка характеризується тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу; оновлюється основний капітал; починається модернізації виробництва; відновлюється економічне зростання; зростають прибуток, заробітна плата, позиковий відсоток; скорочується безробіття. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, розширюється бізнесова активність. У ході пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення. Відновлюється докризовий стан економіки (точка на рисунку 5.1, яка відповідає піку розвитку попереднього економічного циклу).

Піднесення, або пік ділової активності, характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує усі попередні рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможність попиту. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки, стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей, найбільш сприятливий для економіки період у її надрах зріють передумови майбутнього падіння. До певного часу розвиток цих передумов приховується багатоланковою та розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів у результаті спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового падіння виявляється дійсний стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки.

Коливальна економічна динаміка спостерігається вже впродовж більше 170 років, з того часу як капіталізм став “дорослим”. Зовсім новим і специфічним за формами прояву є сучасна криза країн із перехідною економікою, які здійснюють реформи з перетворення централізованої системи господарства в ринкову.

У другій половині XX ст. виявляється тенденція до відносного ослаблення циклічних коливань. Поряд із цим спостерігається їхнє частішання (наприклад, у США падіння виробництва мало місце у 1973-1975 рр., в 1981-1982 рр., у 1990 - 1991 рр.), явне порушення класичного циклу, випадання деяких фаз. Сучасні кризи відбуваються на тлі інфляції в результаті падіння цін.

Не слід робити висновок, що всі коливання ділової активності пояснюються економічними циклами. З одного боку, існують сезонні коливання ділової активності. Наприклад, купівельний "бум" перед Різдвом і Великоднем веде до значних щорічних коливань у темпах економічної активності, особливо в роздрібній торгівлі. Сільське господарство, автомобільна промисловість, будівництво в певному ступені також піддані сезонним коливанням.

Ділова активність залежить і від довгострокової тенденції в економіці, тобто від підвищення або зниження економічної активності впродовж тривалого періоду, наприклад, 25, 50 або 100 років. У цей час для економічного циклу розвинених країн характерні коливання ділової активності при довгостроковій тенденції до економічного зростання.

Економічний цикл проникає всюди, він відчувається практично в усіх затишних куточках економіки. Взаємозв'язок елементів економіки майже нікому не дає можливості уникнути депресії або інфляції. Однак ми повинні мати на увазі, що економічний цикл різними шляхами й у різному ступені впливає на окремих індивідів і на окремі сектори економіки.

Що стосується виробництва і зайнятості, то, як правило, від спаду найбільше страждають ті галузі промисловості, які випускають засоби виробництва й споживчі товари тривалого користування. Особливо уразлива будівельна промисловість. Виробництво й зайнятість у галузях промисловості, що випускають споживчі товари короткочасного користування, як правило, менше реагують на цикл. Галузі промисловості й робітники, пов'язані з будівництвом житлових будинків і промислових будинків, з важким машинобудуванням, з виробництвом сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, газової апаратури й подібних товарів, зазнають тяжкого удару. І навпаки, галузі промисловості, які виготовляють товари тривалого користування, у фазі підйому одержують максимальні стимули для розвитку.

Покупку товарів тривалого користування можна на якийсь строк відкласти. Коли економіка починає зазнавати труднощів, виробники часто перестають закуповувати сучасне устаткування й будувати нові заводи. При такій кон'юнктурі просто немає сенсу збільшувати запаси інвестиційних товарів. У всіх випадках фірма ще може використовувати наявні потужності й будинки. У сприятливі періоди засоби виробництва, як правило, заміняються до їхнього повного зношування. Однак коли настає спад, фірми ремонтують своє застаріле обладнання й використовують його. Тому інвестиції в засоби виробництва різко скорочуються. Можливо, що деякі фірми, що мають надлишкові виробничі потужності, навіть не прагнуть до відшкодування всього капіталу, що вони в даний момент споживають. У такому випадку їхні чисті капіталовкладення можуть мати негативні наслідки.

Ці твердження справедливі й стосовно товарів тривалого користування. Коли настає спад і сімейний бюджет доводиться скорочувати, насамперед руйнувати плани на придбання товарів тривалого користування, таких, як побутова техніка й автомобілі. Люди не купують нові моделі. Дещо інша справа з харчовими продуктами й одягом, тобто споживчими товарами короткочасного користування. Родина повинна одягатися. Ці покупки не можна надовго відкладати. Хоча кількість цих покупок буде зменшуватися й, звичайно, погіршуватися їхня якість, але не в тій мірі, як із товарами тривалого користування.

Більшість галузей промисловості, що виробляють інвестиційні товари й товари тривалого користування, відрізняються високою концентрацією, коли на ринку панує порівняно невелика кількість великих фірм. Унаслідок цього такі фірми мають достатню монопольну владу, щоб упродовж певного періоду протидіяти зниженню цін, обмежуючи випуск продукції через падіння попиту. Тому зменшення попиту робить вплив головним чином на виробництво й зайнятість. Зворотну картину ми спостерігаємо у галузях промисловості, що випускають товари короткочасного користування ("м'які" товари). Ці галузі здебільшого досить конкурентоспроможні й характеризуються низькою концентрацією. Вони не можуть протидіяти підвищенню цін, і падіння попиту більше відображається на цінах, ніж на рівні виробництва.

 

Концепція життєвого циклу (ЖЦ) підприємства та її використання при побудові системи управління

 

У розвитку будь-якої соціально-економічної системи існує декілька циклів, які взаємодіють один з одним, накладаються, ідуть паралельно. Кожний із цих циклів проходить певні фази та етапи. Кожному з етапів відповідає певний стан та особливості соціально-економічної системи. Такі особливості і характеризують тип організації.

У життєвому циклі будь-якої реальної системи розрізняють ідеальний і реальний цикл. Ідеальний цикл охоплює такі етапи, які відрізняють його від реального циклу: виникнення ідеї, її обговорення та проектування, тобто оформлення ідеї у вигляді, придатному для реалізації (впровадження у практичну діяльність). Реальний цикл бере початок із точки, де відбувається «матеріалізація» ідеї, починається впровадження заходів розробленого проекту. У свою чергу, залежно від типу об’єкта розрізняють, як правило, такі етапи реального циклу, як зростання, зрілість, занепад.

Життєвий цикл підприємства формується під впливом співвідношення етапів життєвих циклів таких складових, як попит на продукцію, окремі продукти, персонал, конкурентна перевага, організаційна форма, технології, галузь.

Вироблена продукція визначає корисність підприємства для суспільства, а також можливість існування його в перспективі за незмінного асортименту. Однак жодному підприємству ще не вдалося випускати певний тип продукту, не вносячи жодних змін. Кожний продукт має власний життєвий цикл. При цьому розрізняють: повний «життєвий цикл» продукції, життєвий цикл продукції у сфері виробництва, життєвий цикл у сфері споживання.

Життєвий цикл організації — це період її існування, починаючи з розроблення концепції бізнес-системи та закінчуючи моральним або фізичним старінням, що завершується ліквідацією або перетворенням на нову систему з іншими цільовими орієнтирами.

Кожний автор залежно від тих характеристик, яких набуває організація за певний проміжок часу, певний період свого «життя», подає свій поділ її життєвого циклу на певну кількість етапів (стадій, фаз). Кількість фаз життєвого циклу організації, що її пропонують різні автори, коливається від 3 до 9, але найпоширеніші такі: проект, будівництво, освоєння, нарощування виробництва, стабільне функціонування, старіння організації (підприємства).

П’ять фаз ЖЦ підприємства розрізняє професор Е. М. Коротков: «експлерент», «пацієнт», «віолент», «комутант», «патент». Такий поділ особливо цікавий, оскільки розвиває класифікацію підприємств за Фрізенвінкелем. За Грейнером основними фазами розвитку компанії є створення бізнесу, управління, делегування, координація , співпраця.

Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства — часовий інтервал, упродовж якого підприємство продуктивно використовує матеріальний або нематеріальний ресурс (сукупність ресурсів), чим забезпечують собі ефективну конкуренцію на ринку.

Життєвий цикл продукції у сфері виробництва — певний проміжок часу, обмежений моментом початку виробництва і моментом зняття продукції з виробництва.

Життєвий цикл продукції у сфері споживання — певний проміжок часу, що охоплює період виготовлення та період експлуатації виробу у споживача.

Життєвий цикл попиту — часовий інтервал, що містить кілька стадій, кожна з яких характеризується особливостями процесу змін у часі попиту на певний вид продукції

Життєвий цикл продукції, а також значною мірою і самого підприємства, залежить від життєвого циклу попиту, тобто часового інтервалу, який охоплює кілька стадій, кожна з яких характеризується певними змінами в часі попиту на той чи інший вид продукції. Початок життєвого циклу попиту визначається моментом, коли суспільна потреба, що раніше не задовольнялася (наприклад, потреба в індивідуальному будинку), почала задовольнятися товарами або послугами. Життєвий цикл попиту складається з таких фаз: зародження, прискорення зростання, сповільнення зростання, зрілість та спад.

Концепцію життєвого циклу попиту було створено на основі «кривої зростання» за Гомпартом. Зміст цієї концепції полягає в тому, що коли організація прагне підтримувати своє зростання, то її керівництво та власники мають опікуватися дослідженням попиту, що постійно змінюється. Це означає, що їм потрібно забезпечувати вчасну реакцію на попит, доповнюючи наявні напрямки діяльності новими, а також «відсікаючи» ті, що заважають фірмі досягти необхідних темпів зростання.

Життєвий цикл технології — часовий інтервал, що містить кілька стадій, кожна з яких характеризується особливостями процесу зміни у часі обсягів використання тієї чи іншої технології, зорієнтованої на виробництво певної продукції.

Технології ще частіше змінюються в часі, ніж попит. Упродовж одного життєвого циклу попиту може змінитися кілька технологій. Зміна технологій має більший вплив на підприємство, ніж поява нової продукції. Так, зміна рівня конкурентоспроможності технологій загрожує моральним старінням інвестицій, які раніше було вкладено в НДПКР, персонал, виробничий потенціал. Отже, життєвий цикл технологій, що їх використовує підприємство, суттєво впливає на тривалість та конфігурацію життєвого циклу підприємства.

Важливим є визначення життєвого циклу конкурентної переваги підприємства. Унаслідок різноманітності джерел формування конкурентних переваг підприємства (економічні, технологічні, структурні, управлінські, людські, інформаційні тощо) ЖЦ кожної конкурентної переваги має свій механізм формування та підтримки. Однак студенти мають насамперед звернути увагу на те, що конкурентоспроможність підприємства, яка базується на одній конкурентній перевазі, може бути ненадійною. Водночас втрата кожної з наявних конкурентних переваг підприємства може відбуватися через зниження фактичних параметрів конкурентної переваги підприємства (моральне та фізичне старіння),унаслідок технологічних змін у галузі, змін у попиті, змін цілей та стратегій підприємства або підприємств-конкурентів, послаблення внутрішньої конкуренції, помилок в управлінні тощо. ЖЦ конкурентної переваги підприємства складається з таких етапів: зародження, прискорення зростання, уповільнення зростання, зрілість, спад (втрата). ЖЦ конкурентної переваги підприємства базується на ЖЦ нововведень різного типу.

Концепція життєвого циклу застосована як до окремих підприємств, так і до галузей у цілому. Підприємства та галузі перебувають у певній взаємодії. Наприклад, якщо життєвий цикл галузі проходить фазу зростання, окреме підприємство може увійти в таку галузь без підвищення рівня конкуренції, виборовши частку ринку, причому галузеві темпи зростання необов’язково однаково впливатимуть на окремих суб’єктів галузі. «Зрілість» галузі спричиняє підвищення впливу окремих підприємств, які розгортають своє виробництво та збільшують темпи продажу. Через це відбувається перерозподіл ринку, решта підприємств зазнає втрат.

Галузь — сукупність підприємств, які випускають однорідну продукцію, використовують однотипну сировину та матеріали, характеризуються спільністю виробничо-господарської діяльності (технологічних процесів, обладнання, складом та кваліфікацією кадрів).

У межах курсу «Антикризове управління підприємством» слід звернути увагу на проблеми галузей, що занепадають. Галузі, що занепадають, — це такі галузі, що виробляють продукцію, що не користується попитом та не має перспектив для подальшого розвитку. Серед причини такого занепаду — втрата попиту або тимчасові труднощі.

Галузь, що занепадає, — галузь, яка не приносить прибутків, а завдає збитків, оскільки продукція, що її вона виробляє не має попиту. За таких умов дедалі скорочуються сумарні обсяги виробництва, а підприємства, що входять до складу галузі, залишають її внаслідок перепрофілювання або повної ліквідації.

«Зріла» галузь — галузь, у якій сповільнилися темпи зростання виробництва.

Життєвий цикл галузі — часовий інтервал, протягом якого сукупність підприємств, що виготовляють однорідну продукцію або надають послуги, мають змогу досягати своїх соціально-економічних цілей, задовольняючи інтереси власників завдяки виготовленню та реалізації кінцевого продукту.

Стратегія консолідації — спрямованість на консолідацію галузі за рахунок дрібних конкурентів і/або поглинання невеликих підприємств у галузях, що занепадають.

Стратегія «кінця гри» — стратегія компанії в галузі, що занепадає, особливо в ситуації, коли в ній майже не залишилося конкурентів.

Економіка зі знижуваною діловою активністю — економіка, в якій чистий обсяг приватних внутрішніх інвестицій менший від нуля (валовий обсяг приватних внутрішніх інвестицій менший, ніж загальна сума амортизаційних відрахувань).

Економічний цикл — піднесення та спади в діловій активності, повторювані впродовж кількох років.

Криза (циклічна) — загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги.

Сезонні коливання — підвищення або зниження в межах одного року рівня економічної активності внаслідок зміни сезонів.

Стагфляція — інфляція, яка супроводжується стагнацією виробництва та високим рівнем безробіття; загальні показники наявності стагфляції — одночасне підвищення рівня цін та рівня безробіття.