2.4 Персонал як об’єкт менеджменту організацій
Відомий японський підприємець і менеджер Коноске Мацусіта так охарактеризував роль персоналу: «ціна будь-якого підприємства дорівнює ціні його людського капіталу».
Персонал – це особовий склад організації, що включає всіх найманих працівників, а також працюючих акціонерів і власників.
У великих організаціях структура персоналу може бути дуже складною за кількістю різних професій, посад, рівнів кваліфікації тощо. А це дуже ускладнює систему і процеси управління такими колективами.
В організаціях промислового виробництва виділяють персонал основної діяльності (промислово-виробничий) і неосновної (непромисловий).
В Україні назви категорій персоналу стандартизовані, отже всі організації повинні дотримуватися стандартизованих назв.
Класифікатор професій ДК 003-95 містить такі стандартизовані назви категорій персоналу: законодавці, вищі державні службовці, керівники; професіонали; фахівці; технічні службовці; робітники сфери торгівлі та побутових послуг; кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства; кваліфіковані робітники з інструментом; оператори та складальники устаткування і машин; найпростіші професії.
У складі персоналу організації можуть бути постійні працівники, сезонні, тимчасові. Є такі, що зайняті повний робочий день, інші працюють у режимі неповного робочого дня або тижня. Одна людина може працювати у двох організаціях на засадах сумісництва. При цьому основним місцем роботи вважається та організація, де зберігається трудова книжка працівника.
Організація може приймати для навчання, підвищення кваліфікації, на стажування тощо учнів, студентів-практикантів, стажистів з інших організацій, але ці люди до складу персоналу не належать, хоча клопотів, пов’язаних з їхнім перебуванням в організації, може бути багато.
Структурою персоналу називають співвідношення чисельності різних категорій працівників, наприклад, керівників і рядових виконавців; робітників, зайнятих ручною і механізованою працею тощо.
Структуру персоналу неможливо стандартизувати, адже вона складається щоразу індивідуально під впливом багатьох чинників. Адміністрація кожної організації повинна постійно аналізувати структуру персоналу та оптимізувати її з урахуванням динамічних зовнішніх і внутрішніх змін.
Багатьом організаціям не лише в Україні, а й у світі, бракує висококваліфікованих, ініціативних, з творчим потенціалом працівників незалежно від посадових рівнів, але у першу чергу – менеджерів зі стратегічним мисленням і вмінням ефективно вирішувати тактичні завдання.
В теорії менеджменту використовується значна кількість термінів відносно людей, зайнятих у виробництві, які є важливим елементом продуктивних сил: трудові ресурси, людський фактор, кадри, персонал.
Ознаками персоналу як самостійної категорії є:
трудові взаємовідносини з роботодавцем, як правило, оформляються трудовими договорами;
володіння певними якісними характеристиками, поєднання особистих та організаційних цілей.
Персонал - основний, постійний штатний склад кваліфікованих працівників, який формується і змінюється під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.
Персонал організації характеризується: кількістю, структурою, професійною придатністю та компетентністю.
Кількість персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, рівнем їх механізації, автоматизації та комп'ютеризації.
Підходи до кваліфікації персоналу.
Залежно від виконуваних функцій: управлінський та виробничий.
Управлінський персонал - це працівники, трудова діяльність яких спрямована на виконання конкретних управлінських функцій. До них відносяться лінійні і функціональні керівники і спеціалісти.
Керівники і головні спеціалісти в сукупності створюють адміністрацію.
Спеціалісти (інженери, економісти, техніки, технологи, психологи), зайняті створенням і впровадженням у виробництво нових знань, технологій та розробленням варіантів рішень окремих виробничих і управлінських проблем.
Технічні спеціалісти (службовці), які надають технічну та інформаційну допомогу апарату управління (збір, обробка, збереження і передача інформації). Специфіка їх діяльності полягає у виконанні стандартних процедур і операцій, які переважно піддаються нормуванню.
Управлінський персонал зайнятий переважно розумовою і інтелектуальною працею. За рівнем управління керівники розподіляються на керівників нижчої (майстер, начальник дільниці, бюро груп), середньої (керівники цехів, відділів, їх заступники) і вищої ланки (керівники підприємств, їх заступники).
Виробничий персонал - це виконавці, які запроваджують у життя рішення керівників, безпосередньо реалізують плани організації, зайняті створенням матеріальних цінностей або наданням виробничих послуг і переміщенням вантажів. Сюди ще відносять прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників. В аналітичних цілях виробничий потенціал ділять на:
основних робітників, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі зі створенням матеріальних цінностей;
допоміжних, які виконують функції обслуговування основного виробництва.
Розподіл за професіями та спеціальностями.
Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.
У межах кожної професії внаслідок поділу праці виділяються спеціальності, пов'язані з виконанням більш вузького кола обов'язків.
Кваліфікація працівників — сукупністю набутих людиною професійних якостей. Кваліфікація працівника визначається системою факторів, а саме рівнем загальних і професійних знань, стажем роботи на цій чи аналогічній посаді, що сприяє освоєнню професії.
За рівнем кваліфікації працівників прийнято поділяти на такі групи:
• висококваліфіковані працівники, які закінчили ПТУ і середні спеціальні навчальні заклади з терміном навчання 2-4 роки;
кваліфіковані працівники, які закінчили середнє ПТУ, технічні училища або на виробництві навчались 6—24 місяці;
низькокваліфіковані працівники, які пройшли підготовку на виробництві протягом 2—5 місяців;
некваліфіковані працівники, які пройшли практичне навчання або інструктаж на робочих місцях протягом кількох тижнів.
Рівень кваліфікації працівника, який дозволяє успішно вирішувати поставлені завдання, називається компетенцією.
Розрізняють такі види компетенції:
функціональна компетенція характеризується професійними знаннями і уміннями їх застосовувати;
інтелектуальна компетенція виражається в здібностях до аналітичного мислення і комплексного підходу до виконання своїх обов'язків;
ситуаційна компетенція вбачає уміння діяти в певних ситуаціях;
соціальна компетенція-це комунікаційні та інтеграційні здібності, уміння підтримувати зв'язки, впливати, досягати своєї цілі, правильно сприймати і передавати чужі погляди, вести розмову тощо.
Якісний склад персоналу характеризується професійною віковою структурою та стажем роботи. Структуру персоналу за стажем можна розглядати як в плані загального стажу, так і стажу роботи в даній організації.
Персонал організації знаходиться в постійному русі внаслідок найму одних працівників і звільнення інших. Процес оновлення колективу за рахунок вибуття одних і найму інших називається змінністю персоналу.
Показники закріплення й використання персоналу:
середньорічною кількість працівників:
, (2.1)
де ч — середня чисельність персоналу за рік (період);
ч1, ч2, чn - чисельність персоналу на початок кожного підперіоду (місяць, квартал);
п — кількість періодів, із яких складається період (12 місяців).
Управління персоналом - це специфічна функція управлінської діяльності, головним об'єктом якої є люди, що входять в певні соціальні групи, трудові колективи; це системний, планомірно організований вплив через систему взаємозв'язаних, організаційно економічних і соціальних заходів, спрямованих на створення умов нормального розвитку й використання потенціалу робочої сили на рівні підприємства.
Планування, формування, перерозподіл і раціональне використання людських ресурсів є основним змістом управління персоналом.
Концепція управління персоналом - система теоретично методологічних поглядів на розуміння та визначення суті, змісту, цілей, завдань, критеріїв, принципів і методів управління персоналом і розроблення механізмів їх реалізації в умовах конкретної організації. Загальна концепція конкретизується через кадрову політику та кадрову роботу. Основна ціль управління персоналом:
Управління персоналом як цілісна система виконує такі функції:
організаційну — планування потреб і джерел комплектування персоналу;
соціально-економічну - забезпечення комплексу умов і факторів, спрямованих на раціональне закріплення й використання персоналу;
відтворювальну — забезпечення розвитку персоналу.
Таким чином, управління персоналом - це і наука, і мистецтво ефективного управління людьми в умовах їх професійної діяльності. Це система принципів, методів і механізмів оптимального комплектування, розвитку й мотивації та раціонального використання персоналу. Управління персоналом повинно відповідати концепції розвитку підприємства, захищати інтереси працівників і забезпечувати дотримання законодавства про працю при формуванні, закріпленні (стабілізації) і використанні персоналу.
Управління персоналом як система включає два блоки: організаційний і функціональний.
До організаційного відносять:
формування персоналу - це прогнозування структури, визначення потреб, залучення, підбір та розміщення персоналу й укладання договорів та контрактів;
стабілізація персоналу - це формування банку даних з питань рівня кваліфікації, персональних умінь, бажань, результатів оцінки праці з метою визначення потенціалу кожного працівника для організації навчання, підвищення кваліфікації і закріплення чи звільнення працівників.
Управління персоналом повинно орієнтуватися на тенденції та плани розвитку організації, досягненні основних її цілей, що вимагає врахування таких аспектів:
довгостроковий розвиток організації;
забезпечення ринкової незалежності;
одержання відповідних дивідендів;
самофінансування розвитку підприємства;
збереження фінансової рівноваги;
закріплення досягнутого.
Управління персоналом є складним і складовим компонентом управління організацією. Специфіка людських ресурсів виражається в тому, що, по-перше, люди наділені інтелектом, їх реакція на управління є емоційною, продуманою, а не механічною, а це означає, що процес взаємовідносин є двосторонній; по-друге, люди постійно удосконалюються і розвиваються; по-третє, відносини ґрунтуються на довготерміновій основі, оскільки трудове життя людини може продовжуватися протягом 30-50 років; і останнє, люди приходять в організацію усвідомлено, з певними цілями і мотивами.
Управління персоналом у даний час повинно акцентувати увагу на таких позиціях:
людина - джерело доходу;
вся діяльність організації спрямована на досягнення економічних результатів і одержання прибутку;
успішна робота можлива тільки при забезпеченні організації високо професійним штатом працівників, фірма цінна своїми людьми.
На думку багатьох зарубіжних економістів, головним у роботі з людськими ресурсами є:
використання індивідуальних здібностей працівників відповідно до стратегічних цілей організації, в першу чергу, для оволодіння новою технікою й технологіями;
інтеграція бажань, потреб і мотивів працівників з інтересами фірми.
Суть управління людськими ресурсами полягає в забезпеченні досягнень цілей організації за рахунок комплектування її виробничим персоналом відповідної компетенції. Стратегія управління людськими ресурсами —визначення шляхів розвитку необхідної компетенції всього персоналу і кожного її співробітника зокрема. Іншими словами, управління персоналом — це плани, що використовують можливості зовнішнього середовища для зміцнення і збереження конкурентоспроможності організації за допомогою своїх працівників. Управління людьми є основою управління організації.
Управління персоналом - багатогранний і виключно складний процес, який характеризується своїми специфічними особливостями і закономірностями. Система управління людськими ресурсами постійно розвивається й удосконалюється. На кожному етапі розвитку суспільства вона повинна приводитись відповідно до вимог розвитку продуктивних сил, вносячи корективи в окремі її елементи.
Управління персоналом являє собою комплексну систему, елементами якої є напрямки, етапи, принципи, види і форми кадрової роботи. Основними напрямками є наміри збереження персоналу, його професійне навчання і розвиток, оцінка діяльності кожного працівника з точки зору реалізації цілей організації, що дає можливість скорегувати його поведінку.
Люди виконують спеціальну роль в організації. З одного боку, вони є творцями організації, визначають її цілі і вибирають методи досягнення цих цілей, а з другого — люди є важливим ресурсом, який використовують всі організації для реалізації власних цілей. В цій якості персоналу необхідне управління. Управління персоналом являє собою особливу сферу управління у зв'язку зі специфікою його об'єкта — людини.
Основна література: [2,53-70; 3, 20-24, 99-123; 5, 59-73].
Додаткова література: [7, 11, 13, 17].