3.2 Планування потреби в персоналі

 

Планування персоналу як одна із важливих функцій управління персоналом полягає в кількісному, якісному, часовому і просторовому визначенні потреби в персоналі, необхідному для досягнення цілей організації. Планування персоналу ґрунтується на стратегії розвитку організації, її кадрової політики.

Первісним етапом планування персоналу є планування потреби в ньому, тобто визначення якісної і кількісної потреби в персоналі, що обумовлена економічним станом підприємства.

Планування потреби проводиться за категоріями персоналу: робітники, професіонали, фахівці та технічні службовці. Потреба в робітниках планується окремо для основного і допоміжного виробництв, за професіями, а також виходячи зі складності робіт — за кваліфікацією.

Обґрунтування чисельності працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт здійснюється на підприємстві, як правило, на основі планової трудоміст­кості виробничої програми. Планова трудомісткість ви­робничої програми визначається за плановим нормати­вом трудових затрат на одиницю продукції, помноженому на плановий випуск продукції.

Інший спосіб визначення трудомісткості виробничої програми — звітну трудомісткість коректують за допомо­гою коефіцієнтів, в яких враховані заходи плану підви­щення ефективності виробництва, які зменшують тру­дові затрати на виготовлення продукції.

Планову чисельність працівників визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефектив­ний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу:

 

 ,                                         (3.1)

 

де Рпл — планова чисельність робітників-відрядників;

tпл - планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;

Фпл - плановий ефективний фонд часу одного працівника, год;   

Квн — плановий коефіцієнт виконання норм.

 

Планова чисельність працівників-відрядників розра­ховується, як правило, на основі технологічної тру­домісткості. На багатьох підприємствах широко викорис­товується показник виробничої трудомісткості, яка включає затрати праці робітників усіх підрозділів підпри­ємства і визначається за формулою

 

Тв = Тт + Тобс.т   ,                                                                 (3.2)

 

Де Тв — виробнича трудомісткість;

Тт — технологічна трудомісткість (включає затрати праці працівників, що беруть участь у технологічному процесі);

Тобс.т — трудомісткість обслуговування технологічно­го процесу (включає затрати праці працівників, які за­безпечують проходження предметів праці через різні стадії технологічного процесу, починаючи з надходження сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів і закінчуючи відвантаженням готової продукції).

Чисельність працівників на основі планової виробничої трудомісткості можна визначати за формулою

 

,                                               (3.3)

 

де tпл — планова виробнича трудомісткість, людино-го­дин.

Чисельність працівників необхідних для виконання зада­ного обсягу робіт у натуральному вираженні, як правило, визначають за нормами виробітку.

Для цього спочатку визначається необхідний фонд ресурсів праці, виходячи з норм виробітку

 

 ,                                             (3.4)

 

де Тв — робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

Q — обсяг і-тих робіт в прийнятих одиницях виміру;

q — планова норма виробітку і-тої продукції за одини­цю часу (в прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого часу, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за формулою

 

 ,                                    (3.5)

де Р — чисельність працівників.

Чисельність працівників необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за відпо­відними нормативами за формулою

 ,                                  (3.6)

де А — число робочих агрегатів;

Р — число робітників, необхідне для обслуговування одного агрегата протягом  зміни (норма обслуговування);

S — число змін на добу;

Te — число діб роботи агрегату в плановому періоді;

Фдн— число днів роботи за плановим балансом робо­чого часу.

В умовах дрібносерійного і індивідуального вироб­ництва, коли протягом планового періоду (місяця, квар­талу, року) змінюються номенклатура і календарний роз­поділ виробів, що випускаються необхідно визначити змінне явочне число робітників. У таких випадках явоч­не число робітників у зміні розраховують за плановим обсягом робіт і фондом робочого часу за плановий період за формулою

 

,                                                (3.7)

 

де ∑Qt — сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг робіт на плановий період, нормо-годин;

С — число діб роботи виробництва за плановий період.

Для розрахунку необхідної кількості працівників застосовують два основних методи: за коефіцієнтом серед­ньоспискового складу і за запланованим відсотком неви­ходів на роботу.

Планування чисельності працівників, які виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визна­чається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслу­говування:

,                                         (3.8)

де Q — кількість об'єктів обслуговування;

Нобс — норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, роз­мір виробничих площ, тощо, що обслуговуються одним, або групою працівників.

Розрахунок кількості робочих місць застосовується під час планування чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслу­говування.

Розрахунок чисельності працівників за кількістю ро­бочих місць полягає в складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них, що можна розрахувати за формулою

 

Рсп = М х S х Ксп   ,                                                              (3.9)

 

Для визначення кількості адміністративно-управлінського персоналу може застосовуватися формула Розенкранца. Її суть полягає в тому, що під час визначення чисельності необхідні дані про робочий час спеціалістів, трудомісткість одиниці роботи,  коефіцієнти  розподілу часу і т. ін. Формула Розенкранца слугує для перевірки відповідності фактичної чисельності необхідній, яка за­планована для цього підрозділу або підприємства в цілому.

Формула Розенкранца має вигляд

 ,                          (3.10)

де  Ч  —  чисельність    адміністративно-управлінського  пер­соналу   певної  професії і т. ін.;

п — кількість видів організаційно-управлінських робіт, які визначають завантаження цієї категорії спеціа­лістів;

mi — середня кількість дій (розрахунків, обробки за­мовлень, переговорів тощо) в межах i-го виду робіт за встановлений проміжок часу (наприклад, за рік);

ti —  час необхідний для виконання одиниці в межах i-го виду робіт;

Т — робочий час спеціаліста згідно з трудовим дого­вором (контрактом) за відповідний проміжок календарного часу, прийнятий у розрахунках;

Кнрв — коефіцієнт необхідного розподілу часу;

Кфрв — коефіцієнт фактичного розподілу часу;    

tР — час на різні роботи, і які неможливо врахувати в попередніх планових розрахунках.

Коефіцієнт необхідного розподілу часу (Кнрв) розра­ховують за формулою

 

Кнрв = Кдр х Ко х Кп   ,                                                   (3.11)

 

де Кдр — коефіцієнт, який враховує затрати на додаткові роботи, заздалегідь не враховані у часі, необхідному для визначення процесу; як правило, знаходиться в межах 1,2—1,4;

Kо — коефіцієнт, який враховує затрати часу на відпо­чинок співробітників протягом робочого дня; як правило, дорівнює 1,12;

Kп — коефіцієнт перерахунку явочної чисельності в списку.

Коефіцієнт фактичного розподілу часу (Кфрв) визна­чається відношенням загального фонду робочого часу підрозділу до часу, розрахованому як

 

                                         (3.12)

 

Планування потреби в персоналі – один із найважливіших напрямів кадрового планування, який дозволяє встановити необхідний якісний і кількісний склад персоналу на певний період часу.

Як було показано раніше, основні методи розрахунку потреби в персоналі:

-              метод, заснований на використанні даних про час трудового процесу (трудомісткість процесу), нормування праці;

-              метод розрахунку за нормами обслуговування – чисельність розраховується залежно від кількості обслуговуваних машин, агрегатів і та ін.;

-              статистичні методи:

1)            стохастичні методи – ґрунтуються на аналізі взаємозв'язку між потребою в персоналі та іншими змінними величинами (наприклад, об'ємом виробництва) в динаміці за попередні періоди;

2)            метод експертних оцінок – використовується досвід фахівців і керівників.

Отже, підбиваючи висновок усьому сказаному вище, слід зазначити, що у ринкових умовах господарювання надзвичайно важ­ливим є визначення оптимальної чисельності працівни­ків необхідних для виконання виробничої програми.