Тема 8 Міжнародні стратегічні альянси

 

1 Суть МСА.

2 Мотиви створення МСА.

3 МСА як засіб глобальної конкуренції.

4 Організаційний аспект створення МСА.

 

Міжнародні стратегічні альянси (МСА) — це відносно тривале за часом існування міжорганізаційні угоди ізспівпраці, які передбачають сумісне використання ресурсів і/або структур управління два або самостійніших організацій, розташованих в двох або більше країнах, для сумісного виконання завдань, пов’язаних з корпоративною місією кожної з них.

 Під терміном стратегічний альянс на відміну від звичайного альянсу (союзу) безпосередньо направленого на досягнення загальних тактичних цілей партнерів, розуміються міжорганізаційні угоди, які:

компенсують слабкі сторони або створюють конкурентні переваги учасників;

відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

мають цілеспрямовані раціональні цілі для зв’язків однієї фірми з іншою.

У минулому часто союзи фірм були обмеженими, а як мета ставилося досягнення певних обсягів продажів на окремих ринках. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. альянси ставлять перед собою цілі, що далеко йдуть. Американські дослідники виділяють чотири типа стратегічної  мети фірм-партнерів:

будь-яка фірма повинна отримати більше цінності, вартість (value) від співпраці, чим при дії поодинці;

фірма повинна підсилити свої стратегічні позиції через отримання знань від іншої сторони;

фірма-партнер повинна зберігати гнучкість, яка особливо важлива в міжорганізаційних відносинах;

фірма повинна охороняти свої основні стратегічні переваги (основні компетенції), які можуть бути привласнені партнерами.

У широкому сенсі до МСА відносять функціональні угоди. Наприклад, по спільних науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, розвитку виробництва, вдосконаленні продукції, консорціуми та ін. Це можуть бути угоди про участь в активах із створенням нової організації, наприклад, спільні підприємства. Це може бути обмін акціями, придбання частки участі. Міжорганізаційні зв’язки і місце МСА показані на рис. 8.1.

Залежно від цілей компаній, що беруть участь, є можливість вибору з широкого спектру організаційних форм — від повного злиття до незалежних трансакцій відкритого ринку.

 

Угоди про участь в активах з утворенням нової організації є спільними підприємствами (СП). СП забезпечує сумісну, але не обов’язково рівну, власність і контроль над використанням активів. СП — найбільш складна в організаційному відношенні форма МСА.

 У зарубіжній практиці термін «спільне підприємство» (СП) трактують досить широко як узгоджену діяльність партнерів, направлених на досягнення загальної мети, як із створенням, так і без створення нової організації. В деяких випадках партнери обмежують свою співпрацю виконанням певних функцій. Загальна межа сучасних СП полягає в тому, що партнери співробітничають по виробництву одного певного продукту або в одній країні. При цьому вони можуть виступати як конкуренти на інших ринках.

До МСА відносять також довгострокові контрактні функціональні і неформальні угоди.

Функціональні угоди є формальні угоди без пайової участі партнерів або створення СП.

Неформальні угоди включають асоціації по співпраці між двома або більш організаціями, що передбачають, наприклад, негласну взаємну. домовленість між конкурентами в умовах олігополії (картелі).

З початку 80-х рр. ХХ ст. абсолютна більшість міжфірмових асоціацій були менш формальними структурою.

Взаємозв’язки між материнською і дочірньою компанією не утворюють стратегічного альянсу, оскільки тут відсутні незалежні фірми, що мають свої власні окремі цілі. Дочірні компанії, будучи інтегровані в систему транснаціональних корпорацій (ТНК), разом з материнськими компаніями, як правило, проявляють повну згоду і взаєморозуміння по всіх основних питаннях.

Беззастережне включення/виключення з поняття МСА ліцензійних угод і франчайзингу  не безперечно. Ліцензійні угоди не є стратегічними альянсами, якщо вони не передбачають довгострокової передачі технології, продукції або досвіду між партнерами. Організації часто повинні робити вибір між самостійним створенням нової технології/продукції і покупкою ліцензії. Ці угоди можуть не вести до відносин довгострокової взаємозалежності, взаємного управлінського контролю і безперервного внеску технологій.

Комплексна форма ділового франчайзингу (business format franchising) припускає довгостроковий характер фінансових і майнових відносин між франчайзором і франчайзіатом.

З вищевикладеного витікає необхідність визначення МСА, виходячи не тільки із ступеня вертикальної інтеграції, але і із ступеня взаємозалежності партнерів і методу компенсації кожному з них.

З таблиці 8.1 можна бачити, як збільшується міжфірмова залежність у міру просування від простих угод по співпраці до СП і участі в акціонерному капіталі. Із збільшенням взаємозалежності партнерів зростає їх потенційна уразливість, оскільки партнери часто є конкурентами.

Вибір форми МСА залежить і від поставленої перед ним мети діяльності (табл. 8.2).

 

Таблиця 8.1 — Відмінності стратегічних альянсів[23]

Таблиця 8.2 — Вживані варіанти МСА[23]

 

Стратегічні альянси можуть бути двох видів: міжнародні і національні.

Національні стратегічні альянси (НСА) означають приналежність всіх організацій-партнерів до однієї і тієї самої країни.

Міжнародні стратегічні альянси (МСА) означають приналежність організацій-партнерів до двох або більш країнах. МСА історично передували НСА.

Країн ЄС створили гібрид МСА і НСА. Провідні національні фірми з Європи вступили в консорціуми і об’єднуючі організації країн ЄС, щоб спільно реагувати на виклики конкурентів із США і Японії. Прикладом внутрішньоєвропейської міжфірмової співпраці з’явилася реалізація сумісних проектів по науково-технічних програмах. Найбільш відомими є ESPRIT (інформаційні технології), BRITE (впровадження нових технологій і композиційних матеріалів в оброблювальну промисловість), RACE (розвиток телекомунікацій).

Різні форми МСА служать досягненню не менше семи взаємопов’язаних цілей:

зниження ризиків;

економія на розширенні масштабів виробництва і/або раціоналізація виробництва;

обмін технологіями;

усунення або пом’якшення конкуренції на користь партнерів;

подолання державних торгових і інвестиційних бар’єрів;

сприяння первинній міжнародній експансії фірм, що не володіють достатнім досвідом;

використання переваг вертикальної квазіінтеграції в об’єднанні доповнюючих один одного внесків партнерів.

Аналіз цілей створення МСА дозволили класифікувати потреби в створенні МСА таким чином:

потреби проникнення на ринки;

потреби у фінансових ресурсах, сировині, комплектуючих, виробничих потужностях, будівлях, спорудах;

потреби в знаннях;

потреби в персоналі;

потребі в задоволенні вимог державного регулювання, зниженні політичної риски, отриманні пільг.

Аналіз вищеназваних потреб у встановленні міжнародних міжорганізаційних зв’язків дозволяє виділити найбільш важливі мотиви створення альянсів:

доступ на зарубіжні ринки;

доступ до ресурсів і зростання ефективності їх використання;

зростання компетенції.

Важливим чинником мотивації створення альянсів є дорожчання чотирьох головних елементів системи бізнесу компанії: інноваційних НДДКР, сучасних засобів виробництва, могутньої мережі продажів і володіння торговою маркою. Високі постійні витрати вимагають розширення обсягів виробництва для того, щоб дати можливість фірмам окупити свої інвестиції і максимізувати прибули. В результаті створюються так звані зв’язуючі альянси (link alliances), особливість яких полягає в тому, що кожна з фірм виконує взаимодоповнюючі функції.

Мінімальний масштаб розмірів ефективного виробництва в ланцюжку цінностей значно виріс в більшості галузей. Масштабні альянси, (scale alliances) створюються у тому випадку, коли дві або більше фірм об’єднуються разом, щоб виконати один і той самий вид діяльності, наприклад, НДДКР. Організації вважають за краще для проведення масштабних НДДКР створювати СП, а не функціональні угоди. СП як організаційній формі віддається перевага, оскільки вона полегшує обмін інформацією і забезпечує повсякденну координацію.

Зростання компетенції, яка лежить в основі конкурентної переваги організації, багато в чому залежить від її здатності сприймати нові навики і знання у сфері виробництва і організації. Організації вступають в МСА, часто з конкурентами, щоб розділити знання і створити нові форми знань. У 90-і рр. ХХ ст. важливим елементом досягнення успіху на світовому ринку стало організаційне знання у вигляді уявлення про зміну поведінки організації в результаті отримання інформації і досвіду. Розглянемо процес, який має місце, коли одна організація отримує знання від іншої і створює нове знання (рис. 8.2).

Першим етапом створення нового знання є інтерналізація організацією Б знання організації А. Інтерналізація — це результат осмислених, систематичних спроб знайти знання, яке є новим для даної організації.

На другому етапі отримане знання з’єднується із знанням, що вже існує в організації.

Інтерналізація і розпоширення знання ведуть до його еволюції. В даному випадку еволюція означає підвищення адаптивності і розвиненішу організаційну структуру організації в порівнянні з тією, що раніше існувала. Організації не просто отримують знання ззовні, але і розвивають його в своїх організаційних рамках.

На останньому етапі знанню додається матеріальна форма, і вона повертається до партнера, що надав первинне знання. Партнер, у свою чергу, обробляє збагачене знання і передає його назад. Цей процес циклічно продовжується. Знання стає взаємно плідним.

Для будь-якого стратегічного вибору характерні переваги і недоліки. Необхідно враховувати, що само міжорганізаційна співпраця має як вигоди, так і витрати. Інакше кажучи, перш ніж починати координацію діяльності з іншою організацією, фірма повинна переконатися в тому, що вигоди від співпраці перевищать витрати. Вигоди і втрати від співпраці наведені в таблиці 8.3.

Створення МСА обумовлене дією сил зовнішнього і внутрішнього середовища. До перших відносять посилення конкуренції та її глобалізація, прогрес техніки і технологій. До других — ресурси, здібності і основні компетенції самих організацій.

Глобальна конкуренція виникає тоді, коли фірма має глобальний погляд на конкуренцію і вирішує максимізувати прибуток, використовуючи джерела її створення по всьому світу. Глобалі-

зація конкуренції в галузі усвідомлюється і визначається стратегічним підходом менеджерів організацій.

Таблиця 8.3 — Можливі витрати і вигоди від співпраці

Оскільки вони визнають можливість конкурувати по всьому світу, вони перебудовують свої стратегії. Інакше кажучи, глобалізація конкуренції супроводжується глобалізацією стратегій організацій.

Конкурентні стратегії, які є в основі звичайних стратегій організацій, переважно статичні. Глобалізація ж робить конкурентне середовище високорухомим. При глобальній конкуренції фірми, проникаючи на нові міжнародні ринки, впливають на тих, що закріпилися там раніше організації тим, що приносять з собою на полі конкуренції різні конкурентні переваги.

МСА — важливий засіб глобальної конкуренції і проведення глобальних стратегій. МСА дозволяють організації з вузькою сферою отримати вигоди від ширшої сфери діяльності, не вступаючи безпосередньо в нові сегменти галузі, географічні райони або споріднені галузі. Альянси є способом для національної організації розосередити свою діяльність по всьому світу, щоб досягти необхідних переваг у витратах і диференціації.

На підставі вищесказаного можна зробити висновок, що порівняльні переваги, що втілюються у фірмах певної національної приналежності, є могутнім чинником мотивації створення МСА.

За наявності мотивації і готовності організації до міжнародної співпраці ухвалюється рішення про створення МСА. Для побудови моделі МСА використовуємо розроблення економіста Р. Мекль. Процес підготовки рішень щодо створенню МСА можна подати у вигляді таких етапів:

Етап 1 Готовність організації до співпраці.

Етап 2 Обговорення проблем створення МСА.

Етап 3 Дослідження і обговорення з партнером.

Етап 4 Впровадження результатів дослідження при підготовці рекомендацій щодо удосконалення організації і управління МСА.

Двосторонні зв’язки переважають в безлічі альянсів, але однією з тенденцій стало формування організаціями альянсових мереж. Їх називають також «групами», «багатофірмовими альянсами», «кластерами».

В результаті суб’єктами світового ринку можуть бути альянсові мережі, що складаються з трьох і більш за партнерів (рис. 8.3).

Альянсова мережа — це об’єднання трьох і більше за організації, пов’язані між собою формальними і неформальними угодами про співпрацю.

Групи фірм, що складаються з павутини пов’язаних відносин між партнерами двох і більше за країни, виступають як міжнародні альянсові мережі (MAМ). MAМ, які сполучають окремі компанії в єдине ціле з обширними зв’язками для досягнення мети, поступово з’явилися в багатьох галузях промисловості.

Такі союзи звичайні для сфер з високою технологією, враховуючи авіабудування, виробництво комп’ютерів і розроблення програмного забезпечення, телекомунікації, фармацевтику.