Тема 1 Міжнародний бізнес в контекстіглобалізації та інтернаціоналізації

 

1 Суть міжнародного бізнесу.

2 Періодизація розвитку міжнародного бізнесу.

3 Інтернаціоналізація бізнесу як передумова глобалізації.

4 Глобалізація як вища стадія інтернаціоналізація бізнесу.

 

На перетині ХХ і ХХІ ст. міжнародний бізнес став настільки всеосяжним і яскравим феноменом сучасної цивілізації, що дати цьому складному явищу світової економіки однозначне визначення неможливо. Конструктивне визначення «міжнародний бізнес»:

1) міжнародний бізнес, як і національний, має головною своєю метою отримання прибутку;

2) все більш характерним слід рахувати або міжфірмові операції такого роду, або внутрішньофірмові, коли різні підрозділи фірми розташовані у ряді країн і ці підрозділи взаємодіють між собою — мультинаціональні корпорації (МНК). Міжнародний бізнес — це ділова взаємодія приватних фірм або їх підрозділів, що знаходяться в різних країнах;

3) міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод з переваг міждержавних ділових операцій.

Рішення про початок міжнародних операцій призводить до перетворення фірмового менеджменту з національного в міжнародний.

Міжнародний бізнес у сучасних умовах визначається такими характерними рисами:

доступність і загальність;

ступінчатість розвитку;

технологічна глобалізація;

«фінансиаризація»;

складна взаємодія національного та інтернаціонального.

З одного боку, глобалізація веде до конвергентних процесів: починаючи від джинсів, телевізорів і гамбургерів до формування певної багатонаціональної ділової культури, певні принципи і правила якої поділяються практично більшістю серйозних бізнесменів світу. З іншого боку, наростає національна і культурна диференціація, яка в крайніх формах націоналізму і/або релігійної нетерпимості виявляється в конфліктних формах.

Сьогодні складно відповісти на питання про те, чого більше в сучасному міжнародному бізнесі — конвергентного або дивергентного. Проте у практиків і теоретиків не викликає сумніву головне: ефективна стратегія будь-якої фірми в епоху глобалізації повинна поєднувати в собі максимальне використання національного скрізь, де це можна. Не випадково, що у всіх найбільших центрах бізнес-підготовки велика увага приділяється дисциплінам країнознавчого і національно-культурного циклів. Ці знання вимагаються сьогодні передовою практикою міжнародного бізнесу.

Аналіз міжнародного бізнесу був би явно неповним, якщо не визначити значення знань і компетентності для його ефективності.

Доступність і загальність міжнародного бізнесу у відомому сенсі — провокуючий чинник, оскільки зовні робить входження в нього достатньо легким. Але пам’ятайте відоме гасло «Не вступайте в міжнародний бізнес, доки не досягнете успіху у себе вдома».

Технологічна глобалізація і фінансиаризація — це вищий пілотаж у сенсі рівня знань, якими володіє персонал фірми. Знання і уміння їх використовувати вводять фірму в еліту міжнародного бізнесу. До цього примикає сфера знання культурно-національних особливостей зарубіжного бізнесу і уміння використовувати ці знання не тільки для зростання ефективності зарубіжних операцій фірми.

Р. Робінсон поділив історичний розвиток міжнародного бізнесу за п’ять останніх століть на чотири ери.

1 Комерційна ера (1500–1850 рр.). Починається з часу великих географічних відкриттів і закінчується серединою XIX ст. Р. Робінсон справедливо відзначає, що саме пошук величезних особистих вигод, пов’язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був тією щонайпотужнішою рушійною силою, яка більше трьохсот років зумовлювала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ера комерції вперше висвітила і поставила перед підприємцями розвинених європейських держав ключові питання міжнародного менеджменту:

2 Ера експансії (1850–1914 рр.). У цей період йде остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на підґрунті бурхливого індустріального розвитку європейських країн, а пізніше США. Це було викликано промисловою революцією початку XIX ст. і подальшими досягненнями технологічного розвитку.

Ці досягнення і масове індустріальне виробництво повернули розвинені країни від вивезення екзотичних заморських товарів до видобування сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як до вигідніших і економічно перспективніших сфер зарубіжного бізнесу.

Все це дозволяє констатувати, що власне міжнародний бізнес вже в другій ері свого розвитку знайшов всі головні мотиви свого існування і розвитку, що збереглися і до наших днів.

3 Ера концесій (1914–1945 рр.). Найважливіша особливість цього історичного періоду між двома війнами полягала в якісній зміні ролі найбільших компаній, що оперували на колоніальних ринках. Компанії-концесіонери перетворюються на своєрідні економічно автономні держави, що здійснюють виробничі, торговельні, освітні, медичні, транспортні, а нерідко і поліцейські функції не тільки для своїх працівників, але часто і для всіх жителів прилеглих районів.

Найбільш могутні американські корпорації, використовуючи всі переваги домінуючого положення США в післявоєнному світі, здійснили прорив до мультинаціонального бізнесу як до якісно нового ступеня розвитку міжнародного бізнесу фірми, коли увесь світ стає по суті ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів.     Подальший розвиток мультинаціональності в міжнародному бізнесі йшов по шляху зростання числа МНК. Це і підготувало перехід міжнародного бізнесу до найбільш високої точки його розвитку — глобалізації.

5 Ера глобалізації (починаючи з 70-х рр. XX ст.). Цей період розвитку цивілізації взагалі і міжнародного бізнесу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, услід за якими йдуть економічні, соціальні і політичні зміни.

Реальна глобалізація зрештою характеризується тим, що міжнародні економічні зв’язки охопили практично всі країни планети і кожна з них в тій чи іншій мірі залежить від міжнародного бізнесу.

У результаті міжнародної кооперації виробництва, розвитку міжнародного розподілу праці, зовнішньої торгівлі і міжнародних економічних відносин в цілому відбувається посилення взаємозв’язку і взаємозалежності національних економік, нормальний розвиток яких неможливий без урахування зовнішнього чинника. Дане явище прийнято називати інтернаціоналізацією господарської діяльності. Інтернаціоналізація господарської діяльності — це посилення взаємозв’язку і взаємозалежності економік окремих країн, вплив міжнародних економічних відносин на національні економіки, участь країн у світовому господарстві.

У своєму розвитку інтернаціоналізація економіки пройшла ряд етапів. Спочатку вона була міжнародним економічним співробітництвом: зачіпала, перш за все, сферу обігу і була пов’язана з виникненням міжнародної торгівлі (кінець XVIII — початок XX ст.). У кінці XIX ст. набирає силу міжнародний рух капіталу.

Наступним етапом з’явилася міжнародна економічна інтеграція, об’єктивно обумовлена поглибленням міжнародного розподілу праці, інтернаціоналізацією капіталу, глобальним характером науково-технічного прогресу і підвищенням ступеня відкритості національних економік і свободи торгівлі. Інтеграція в перекладі з латинського (integratio) означає з’єднання окремих частин в загальне, ціле, єдине.

Міжнародна економічна інтеграція — зближення і взаємне пристосування національних економік, включення їх в єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах.

Міжнародну економічну інтеграцію можна охарактеризувати як процес господарського об’єднання країн на основі розподілу праці між окремими національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях і в різних формах шляхом розвитку глибоких стійких взаємозв’язків.

Міжнародна економічна інтеграція — це достатньо високий, ефективний і перспективний ступінь розвитку світової економіки, якісно новий і складніший етап інтернаціоналізації господарських зв’язків. На цьому ступені відбувається не тільки зближення національних економік, але і забезпечується сумісне рішення економічних завдань. Отже, економічну інтеграцію можна представити як процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, набирає форму міждержавних угод і погоджено регульований міждержавними органами.

Економічна інтеграція, зокрема, виражається:

у співпраці між національними господарствами різних країн і повної або часткової їх уніфікації;

у ліквідації бар’єрів у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили між цими країнами;

у зближенні ринків кожній з окремих країн з метою утворення одного – єдиного загального ринку;

у стиранні відмінностей між економічними суб’єктами, що належатьдо різних держав;

у відсутності тієї або іншої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній з національних економік і т.п.

Процеси економічної інтеграції йдуть як на двосторонній, так і на регіональній або на глобальній основі. Характерною особливості інтеграційних об’єднань в даний час можна назвати їх розвиток на регіональному рівні: створюються цілісні регіональні господарські комплекси із загальними наднаціональними і міждержавними органами управління.

 

На сучасному етапі відбуваються глибокі зміни у всій системі міжнародних відносин. Істотною їх межею стає глобалізація. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції і глобалізації, можна виразити взаємозв’язаним ланцюжком, поданим на рис. 1.1.

Одним з ключових процесів розвитку світової економіки на межі ХХ–ХХI ст. є прогресуюча глобалізація, тобто якісно новий етап у розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

Сучасна глобалізація світової економіки складається з таких компонентів (рис. 1.2).

Відношення до глобалізації як фахівців, так і всіх жителів нашої планети дуже неоднозначно, а деколи і діаметрально протилежно. Це пов’язано з різними точками зору на наслідки глобалізаційних процесів, в яких одні убачають серйозну загрозу світовій економічній системі, а інші бачать засіб подальшого прогресу економіки. Поза сумнівом, наслідки глобалізації можуть мати як позитивний, так і негативний характер, проте альтернативи їй немає, у зв’язку з чим основна увага повинна бути приділена дослідженню небезпек (погроз), які несуть ці процеси, і можливостей і вигод, що виникають в процесі глобалізації.

Перш за все найважливішим методологічним і практичним питанням є визначення співвідношення між поняттями «глобалізація», «інтернаціоналізація господарського життя», «міжнародне економічне співробітництво», «міжнародна економічна інтеграція».

Можна виділити основні передумови (рушійні сили), що обумовлюють процес глобалізації:

різке зростання масштабів виробництва;

перехід до нового технологічного способу виробництва — до високих, наукомістких технологій; швидке і широке розповсюдження нових технологій, що ліквідовують бар’єри на шляху переміщення товарів, послуг, капіталів;

1 Виробничі, науково-технічні і технологічні:

якісно нове покоління засобів транспорту і зв’язку, їх уніфікація, що забезпечує швидке розповсюдження товарів і послуг, ресурсів і ідей з додаванному їх  найбільш сприятливих умовах;

швидке розповсюдження знань в результаті наукового або інших видів інтелектуального взаємного обміну;

різке скорочення завдяки передовим технологіям транспортних, телекомунікаційних витрат, значне зниження витрат на обробку, зберігання і використання інформації, що полегшує глобальну інтеграцію національних ринків.

2 Організаційні:

міжнародні форми здійснення виробничо-господарської діяльності у вигляді транснаціональних корпорацій (ТНК): організаційні форми, рамки діяльності яких виходять за національні межі, набувають міжнародного характеру, сприяючи формуванню єдиного ринкового простору;

вихід неурядових організацій на багатонаціональний або світовий рівень. Нову глобальну роль стали відігравати такі міжнародні організації, як ООН, МВФ, Всесвітній банк, СОТ і т.п.;

перетворення багатонаціональних компаній та інших організацій як приватних, так і державних, в основних дійових осіб глобальної економіки.

3 Економічні:

лібералізація торгівлі товарами і послугами, ринків капіталу та інші форми економічної лібералізації, що викликали обмеження політики протекціонізму і що зробили світову торгівлю вільнішою;

небувала концентрація і централізація капіталу, вибухоподібне зростання похідних фінансово-економічних інструментів, різке скорочення часу виконання міжвалютних операцій;

впровадження міжнародними економічними організаціями єдиних критеріїв макроекономічної політики, уніфікація вимог до податкової, регіональної, аграрної, антимонопольної політики, до політики у сфері зайнятості та ін.;

посилення тенденції до уніфікації і стандартизації, все ширше застосовуються єдині для всіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність, стандарти розповсюджуються на освіту і культуру.

4 Інформаційні:

радикальна зміна засобів ділового спілкування, обміну виробничою, науково-технічною, економічною, фінансовою інформацією; поява і розвиток принципово нових систем отримання, передачі і обробки інформації дозволили створити глобальні мережі, об’єднуючі фінансові і товарні ринки, раховуючи ринки ноу-хау і професійних послуг;

формування систем, що дозволяють з одного центру управляти розташованим в різних країнах виробництвом, створюють можливості оперативного, своєчасного і ефективного рішення виробничих, науково-технічних, комерційних завдань не гірше, ніж усередині окремих країн.

5 Політичних:

ослаблення жорсткості державних кордонів, полегшення свободи пересування громадян, товарів і послуг, капіталів;

закінчення «холодної» війни, подолання політичних розбіжностей між Сходом і Заходом.

6 Соціальних і культурних:

ослаблення ролі звичок і традицій, соціальних зв’язків і звичаїв, подолання національної обмеженості, що підвищує мобільність людей в територіальних, духовних і психологічних відносинах, сприяє міжнародній міграції;

виникнення глобальної однодумності в оцінці ринкової економіки і системи вільної торгівлі, на зміну нещодавних суперечностей між ринковою економікою Заходу і соціалістичною економікою Сходу прийшла практично повна єдність поглядів на ринкову систему господарства;

прояв тенденції формування «однорідних» засобів масової інформації, що глобалізуються, мистецтва, поп-культур. Англійська мова стає міжнародною мовою спілкування, полегшуючи міжкультурне спілкування, навчання і взаєморозуміння;

подолання меж в освіті завдяки розвитку дистанційного навчання;

лібералізація підготовки трудових ресурсів, що веде до ослаблення контролю національних держав за відтворенням «людського капіталу».