2 Стратегії агрегатного плану

 

У практиці управління частіше застосовують змішані стратегії, які використовують комбінацію змінних, що дозволяють знайти більш економічний агрегатний план, та прості.

Аналіз стратегій, наведених у табл.2.1, дозволяє визначити, що одним із основних елементів побудови агрегатного плану є планування трудового процесу і нормування праці. Планування трудового процесу можна визначити як функцію, що конкретизує трудову діяльність окремого робітника або групи робітників у певних виробничих умовах з метою отримання найбільш досконалої виробничої структури.

 

Таблиця 2.1 – Активні і пасивні стратегії агрегатного планування

 

 

 

Продовження таблиці 2.1

 

При плануванні праці необхідно враховувати як загальні чинники, що впливають на структуру трудового процесу, так і додаткові:

контроль якості як частина обов’язків робітника;

багатопрофільне навчання робітників для виконання робіт, що потребують високої кваліфікації;

бригадна організація та залучення робітників до планування й організації робіт;

інформування робітників за допомогою телекомунікаційних мереж і систем комп’ютерного забезпечення з метою розширення робочих функцій та забезпечення можливості їх виконання;

використання тимчасових робітників;

автоматизація важкої ручної праці.

У процесі планування трудового процесу слід ураховувати вплив окремих специфічних факторів:

фактори поведінки, що виявляються:

на різних ступенях спеціалізації праці;

у разі розширення трудових обов’язків;

у соціотехнічній системі праці;

фізіологічні фактори:

фізіологія праці;

психофізичний стан робітника та оточуючих (колективу);

ергономіка, яка розглядає питання оптимального компонування робочого простору в сукупності з інструментами і обладнанням, що використовується для виконання операцій чи робіт (завдань);

фактори впливу різних методів організації праці.

Вибір найбільш раціонального методу організації праці (виконання робіт) - це одне з головних завдань в організації виробничої діяльності на підприємстві. Цей вибір здійснюється на стадії проектування технологічного та виробничого процесів, а також удосконалюється (змінюється) у процесі освоєння і раціоналізації виробництва.

Щоб отримати повну характеристику того чи іншого методу організації праці, виконується його дослідження. Для цього використовуються такі методи агрегатного плану, як інтуїтивні, математичні та графічні. Розглянемо їх.

Інтуїтивні передбачають коригування планів минулого року з аналізом і впровадженням перспективних планів і підходів. До математичних належать:

симплекс-метод;

лінійні правила ухвалення рішень;

модель коефіцієнтів, що управляють (зводиться до того, що на основі досвіду і уявлень менеджера складаються моделі регресійного аналізу);

комп’ютерне моделювання.

Графічний метод ґрунтується на використанні графічної і табличної техніки Excel (в основі покладено метод проб і помилок, що дозволяє розглядати декілька змінних одночасно і порівнювати плановану потужність з тією, що існує).

Методи організації праці в основному вивчаються за допомогою побудови діаграм і карт (наприклад, операційних карт; діаграм "робітник – машина"; діаграм зміщення рухів; інших форм відображення результатів спостережень у сукупності з виконанням хронометражу та дослідженням норм часу). Вибір форм спостереження й відображення результатів залежить від виду діяльності, тобто від того, на що зроблений акцент (виробничий процес; робітника, який перебуває на постійному (стаціонарному) робочому місці; робітника, що взаємодіє з обладнанням; робітника, який взаємодіє з іншими робітниками).

Виконання значної кількості операцій (чи робіт) потребує постійної присутності робітника на конкретному робочому місці (наприклад, у разі сортування, контролю за якістю, виконання операцій на потоковій лінії, тобто там, де є певні витрати ручної праці). У цьому випадку під час планування трудового процесу увага зосереджується на спрощенні способу виконання роботи і розробленні послідовності мінімально потрібної кількості економічних рухів.

Це досягається шляхом:

раціональної організації та планування розміщення всього, що необхідне для трудового і виробничого процесів;

дослідження та складання відповідних схем (графіків) рухів тих робітників, які найкраще виконують дану операцію. При цьому використовуються різні методи відео- , фотозйомки і покадрового аналізу рухів цих робітників.

За результатами досліджень можна створити операційну карту, де наводяться всі елементарні рухи, їх послідовність і час виконання, а також інші необхідні параметри.

Якщо робітник та обладнання одночасно зайняті й доповнюють один одного у виробничому процесі, то увага концентрується на ефективному використанні робочого часу як людини, так і обладнання. У цьому випадку розробляється карта "робітник - машина" (або декілька машин, якщо їх обслуговує один робітник-оператор). Ця карта в масштабі часу відображає трудовий та виробничий процеси послідовного виконання робіт чи операцій (їх елементів тощо) відповідно до технології виконання процесів.

Для синхронізації роботи окремих робітників і обладнання використовуються різні технологічні карти, календарні графіки та будь-яка документація, що регламентує виконання окремих операцій, робіт, процесів, які мають бути узгоджені в просторі й за часом, а також за іншими критеріями, тобто здійснюється технологічне та організаційне планування всього виробничого процесу і його окремих стадій.

Вимірювання праці є основою для розрахунків норм виконання робіт. Ці норми потрібні для:

складання графіків робіт і розподілу потужностей. Усі методи складання графіків вимагають оцінювання часу виконання запланованої роботи;

забезпечення об’єктивної бази для мотивації робочої сили й вимірювання обсягів виконаної роботи;

складання нових трудових угод та забезпечення виконання вже існуючих;

визначення уразливих місць у нормах з метою їх подальшого усунення (чи поліпшення).

Існує чотири основних методи нормування праці:

хронометраж (за допомогою секундоміра та аналізу мікрорухів, що зняті на відео- чи фотоплівку);

метод елементних нормативів часу;

метод, який ґрунтується на використанні мікроелементного нормування;

метод вибіркових спостережень.

Хронометраж знімають за допомогою секундоміра безпосередньо на робочому місці чи шляхом аналізу відеозапису трудового процесу. При цьому трудовий процес або операція, що досліджується, попередньо розчленовується на окремі частини (елементи), які вимірюються, щоб кожен елемент можна було хронометрувати окремо. Після багаторазових вимірювань за допомогою відповідних методів математичної статистики визначають середній час виконання кожного елемента операції та інші необхідні параметри. На основі цих розрахунків установлюються відповідні нормативи часу.

Елементні нормативи отримують за результатами хронометражу, що вже виконаний, потім їх класифікують і наводять у вигляді таблиць, які розміщують у нормативних документах, довідниках або в комп’ютерних базах даних. Такі нормативи використовуються при розробленні норм часу для нових робіт або для уточнення та внесення змін до відповідних норм існуючих робіт.

Мікроелементні норми використовуються для нормування тривалості виконання базових елементних мікрорухів, а не конкретних елементів роботи (чи операцій), тобто таких мікрорухів, з яких складаються ці елементи і тривалість яких значно менша, ніж тривалість даного елемента (частини) роботи. Використання мікроелементних норм, де одиниці виміру оцінюються з точністю до 0,0001 хвилини або навіть секунди, відбувається для розроблення різних видів автоматичних ліній і модулів, де потрібна досить велика точність синхронізації мікрорухів.

Метод вибіркових спостережень застосовується для:

визначення коефіцієнта простою, який потрібен для розрахунків ефективного часу роботи працівників чи обладнання;

вимірювання продуктивності, що необхідна для розроблення норм виробітку робітників;

визначення нормативів часу, які потрібні для розрахунків норм часу виконання операцій.