2 Розподіл та кооперація праці

 

Найважливішими складовими організації трудової діяльності є розподіл і кооперація праці.

Розподіл праці – це розмежування діяльності людей у процесі їхньої спільної праці.

Розподіл праці на підприємстві означає уособлення окремих частин трудових процесів з метою скорочення виробничого циклу завдяки одночасному виконанню різних робіт і підвищенню продуктивності праці. Остання мета досягається внаслідок формування виробничих навиків робітниками завдяки спеціалізації робіт.

Високий рівень спеціалізації свідчить про культуру виробництва.

Найпоширенішими формами розподілу праці на підприємстві є операційна, професійно-кваліфікаційна, постадійна і функціональна.

Операційний розподіл праці зумовлюється поділом виробничого процесу на складові частини з додержанням певних технічних та економічних вимог (висока точність оброблення, раціональне використання обладнання, оснащення тощо).

Професійно-кваліфікаційний розподіл праці здійснюється з урахуванням спеціальності робітників і складності виконуваної ними роботи. Це потрібно, щоб відокремити кваліфіковану працю від менш кваліфікованої.

Постадійний розподіл праці здійснюється між робітниками, що зайняті на різних стадіях виробництва продукції. Його мета – досягти однаково високої продуктивності при виконанні кожного виду робіт (заготівельних, складальних, зварювальних і т.д.), а також оптимізувати чисельність робітників за професіями та спеціальностями у виробничому процесі.

Функціональний розподіл праці передбачає розподіл усього комплексу робіт між різними категоріями працівників (робітників тощо) залежно від характеру участі їх у виробничому процесі та виконуваних функцій (закріплення робіт, технологічних процесів, технічної підготовки виробництва, технічного обслуговування й управління за конкретними виконавцями).

Розподіл праці неможливий без її кооперації, завданням якої є забезпечення взаємоузгодженості дій окремих робітників або груп робітників у процесі виконання різних трудових функцій. Розподіл і кооперація праці становлять дві взаємопов’язані та доповнюючі одна одну функції трудової діяльності.

Однією з найважливіших форм кооперації є бригада (або ланка) – первинний виробничий та соціальний осередок колективу працівників (робітників), які разом виконують планові завдання і несуть колективну й індивідуальну відповідальність за результати своєї праці.

Залежно від характеру виконуваних технологічних робіт і професійного складу робітників бригади поділяються на:

спеціалізовані. Як правило, це робітники однієї професії, які виконують однорідну технологічну операцію в одну зміну (бригади різників, штампувальників та інші, які найчастіше використовуються при технологічній спеціалізації виробництва);

комплексні, що складаються з робітників різних професій, які виконують технологічно неоднорідні, однак взаємопов’язані операції.

Комплексні бригади доречно використовувати на дільницях із предметною спеціалізацією, а також у цехах машинобудівних підприємств із комплексно-механізованим і автоматизованим виробництвами при організації предметно-замкнутих дільниць (заготівельні, обробні, складальні, зварювальні та малярні процеси).

Залежно від часу (періоду) роботи виконавців спеціалізовані та комплексні бригади можуть бути змінними або добовими (наскрізними).

Крім перерахованих форм кооперації робітників у бригади для забезпечення ефективності трудових процесів важливе значення мають принципи організації цехів і дільниць (технологічний, предметний, змішаний), допоміжних служб (централізований або децентралізований), ступінь неперервності технологічних процесів, трудомісткість виготовлення продукції. Наукова організація трудової діяльності потребує реалізації таких заходів: розроблення плану впровадження; визначення матриці відповідальності; створення системи навчання й атестації персоналу; створення системи матеріального та морального стимулювання робіт.