2 Основний критерій діяльності операційної системи

 

Критерієм ефективності, який показує відношення готової продукції до вхідних компонентів у виробничому процесі, а також характеризує використання ресурсів для отримання кінцевих продуктів, є продуктивність.

Розраховується продуктивність за формулою

 

                                                               (1.4)

 

де  П – продуктивність операційної системи;

В – виготовлені товари або послуги (продукція);

Рm – трудові ресурси;

Рм – матеріальні ресурси,

Рк – капітальні ресурси,

Ре – енергетичні ресурси,

Рі.т – інформаційно-технологічні ресурси.

Продуктивність підприємства (організації) – це баланс між усіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпечує найвищий ефект за найменших витрат.

Продуктивність може вимірюватися різними показниками:

частковою продуктивністю;

багатофакторною продуктивністю;

загальною продуктивністю.

Регулювання продуктивності операційної системи складається з таких елементів:

забезпечення основи для регулювання;

розроблення стратегічних планів обґрунтування програми продуктивності;

розроблення підходів до стратегій і методів вимірювання та оцінки продуктивності.

Продуктивність – це узагальнений критерій ефективності використання державою, галуззю промисловості або підприємством своїх ресурсів. У найпоширенішому розумінні вона визначається відношенням сумарного вихіду до сумарного входу, тобто чисельник дробу характеризує сумарний вихід, а знаменник – сумарний вхід:

 

                                                                                              (1.5)

 

де  П – продуктивність;

т – вироблені товари;

п – надані послуги;

Р – витрачені ресурси на виробництво товарів та послуг.

Для підвищення продуктивності підприємства (або будь-якої іншої виробничої системи чи її складових) необхідно дбати про максимальне збільшення цього відношення.

Продуктивність є відносним показником (тобто, щоб він мав певний зміст, цей показник необхідно порівняти з будь-яким іншим).

1 Якщо визначається коефіцієнт відношення "виходу" до будь-якого ресурсу на "вході", отримуємо частинний показник продуктивності:

 

                                                                                              (1.6)

 

де Рm – трудові ресурси;

 

                                                                                              (1.7)

 

де Рк – капітальні ресурси;

 

                                                                               (1.8)

 

де Рм – матеріальні ресурси.

2 Щоб визначити співвідношення "виходу" і певної групи ресурсів на "вході", використовують багатофакторний показник продуктивності:

 

                                                                               (1.9)

 

                                                                                               (1.10)

 

де Рі.т – інформаційно-технологічні ресурси

3 Загальний показник продуктивності дорівнює відношенню сумарного "виходу" до суми "входів.

Загальний показник продуктивності можна використовувати для характеристики продуктивності всього підприємства, окремої галузі промисловості або всієї держави.

Проте, слід зауважити, в країнах із перехідною економікою, при використанні вартісних параметрів для визначення продуктивності необхідно виключати вплив інфляції, ставки банківського відсотка, динаміки цін та інших факторів, тобто необхідно виконувати процедуру дисконтування.

Для оцінювання ефективності організації трудового процесу на підприємстві або в його підрозділах використовують поняття продуктивності праці та виробітку.

Під продуктивністю праці слід розуміти ефективність (плідність) трудових затрат, здатність конкретного робітника створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ (продукції, виробів тощо) визначеного рівня якості, номенклатури та асортименту за умови найбільш раціонального використання обладнання, ресурсів, сучасних технологій і передових форм організації праці й виробничих процесів (виробництва).

Рівень продуктивності праці визначається показником виробітку або показником трудомісткості. При цьому показник виробітку характеризується обсягом продукції (робіт чи послуг), що виробляє один робітник (працівник) за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), а показник трудомісткості – кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Тобто виробіток є прямим критерієм вимірювання продуктивності, а трудомісткість – оберненим. При цьому показники виробітку мають більш-менш універсальний характер, а показники трудомісткості треба розраховувати за окремими видами продукції (робіт, послуг, операцій, переходів і т.д.). Слід зазначити, що останні широко використовуються для розрахунків необхідної кількості робітників, виявлення резервів підвищення продуктивності праці, при різних видах та формах планування виробничої діяльності й оцінки результатів. Ці показники потребують злагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці на робочих місцях і дільницях, де випускають переважно однорідну продукцію.

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку змін продуктивності праці, але застосовуються на підприємствах, які випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, коли продукція приводиться до базового виробу — умовна банка "консервів", одиниця залізобетонних конструкцій, тонна металоконструкцій тощо) дозволяє розширити можливості застосування цих показників.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими є вартісні показники виробітку. Вони використовуються для визначення рівня й динаміки зміни продуктивності праці на підприємствах, які виготовляють різноманітну продукцію або надають різні види послуг. Однак їх застосування може суттєво ускладнюватися через інфляцію або нестабільну динаміку цін. Під час розрахунків ці фактори слід брати до уваги.

Усі фактори, що впливають на рівень і динаміку зміни (зростання) продуктивності праці, умовно поділяють на дві узагальнюючі групи: зовнішні та внутрішні.

1 До групи зовнішніх факторів належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем (і прямим впливом) окремого підприємства, тобто це чинники загальнодержавного та загальноекономічного характеру – законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві, природні ресурси, динаміка цін.

2 До групи внутрішніх факторів належать такі, на які підприємство може безпосередньо впливати: характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія, персонал, організація праці та виробництва, система мотивації продуктивності й результатів праці та ін.

Крім наведеної узагальнюючої (системної) класифікації для різних видів оцінювання і планування рівня і динаміки зростання продуктивності праці, розрахунків виробничого потенціалу підприємства та його підрозділів, обладнання лінії та інших цілей, можна використовувати інші інтегральні групування показників, що впливають на рівень продуктивності праці, такі як:

матеріально-технічні (удосконалення техніки, технології, застосування нових видів матеріалів, сировини, напівфабрикатів);

організаційні й організаційно-виробничі (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення організації виробництва й системи управління, організації праці та ін.);

економічні (удосконалення способів і методів планування, систем і форм оплати праці, участі робітників і прибутку тощо);

соціальні (створення трудового колективу, належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поглиблення системи підготовки та підвищення кваліфікації тощо);

екологічні та природні умови, географічне розміщення підприємства, розвиток транспортних мереж і регіональної інфраструктури тощо.

При прогнозуванні й плануванні динаміки зростання та зміни рівня продуктивності праці необхідно враховувати дію різних факторів, які сприяють зростанню продуктивності праці на підприємстві. До них належать:

структурні зміни у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництва);

підвищення технологічного рівня виробництва шляхом:

заміни діючих технічних засобів більш прогресивними;

модернізації обладнання;

упровадження машин і механізмів;

механізації, автоматизації і комп’ютеризації виробництва;

застосування прогресивних технологій;

використання нових, більш економічних видів сировини, матеріалів, енергії;

удосконалення організації виробництва та праці, управління виробничими процесами;

збільшення обсягів виробництва;

введення та освоєння нових виробничих об’єктів;

галузеві фактори:

збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах;

зміна умов видобування й використання сировини.

Планування розвитку підприємства, створення та освоєння нових виробів (продукції), підвищення якості та конкурентоспроможності неможливо здійснювати без відповідного і взаємоузгодженого планування зростання продуктивності праці, матеріального й морального стимулювання всіх цих процесів.

Управління операційною системою за критерієм продуктивності – це процес, який передбачає стратегічне, тактичне й оперативне планування, постійний контроль за реалізацією прийнятих оптимальних рішень відповідно до конкретної ситуації.