ВИСНОВКИ.

 

 Аналіз літературних джерел і результатів досліджень українських і закордонних вчених, а також проведений у дисертації аналіз статистичних даних, дозволили визначити характер і оцінити ступінь негативного впливу автомобільного транспорту на навколишнє середовище й людину. При цьому виділено та структурно представлено у взаємозв’язку два види джерел забруднення - стаціонарні й пересувні.

 Функціонування транспорту супроводжується потужним негативним впливом на довкілля, що виражається в забрудненні атмосфери, водних об'єктів і земель, зміні хімічного складу грунтів і мікрофлори, у використанні природних ресурсів, у виділенні тепла в довкілля, створенні високих рівнів шуму і вібрації, не говорячи вже про людські жертви в результаті ДТП. При цьому забруднення атмосфери автомобільним транспортом є пріоритетною проблемою.

                Вплив автомобільного транспорту на повітряний басейн і його забруднення відбувається в результаті спалювання палива. Хімічний склад викидів залежить від виду і якості палива, технології виробництва, способу спалювання в двигуні і технічного стану двигуна. Всі компоненти, які входять до складу відпрацьованих газів, розділяють на вісім груп, які  розрізняються по своїй інтенсивності впливу на довкілля. Серед цих компонентів виділяють свинець і його сполуки, що входять до складу неетильованих бензинів, давно заборонених у всіх розвинених країнах світу, окрім України.

 Досягнення задекларованих Україною принципів сталого розвитку та перспектива отримання асоційованого членства в Європейському Союзі зумовили необхідність розробки Транспортної Стратегії до 2020 року. Її реалізація передбачає створення умов для економічного зростання та задоволення соціальних і природоохоронних потреб суспільства завдяки впровадження комплексу організаційно-економічних та природоохоронних заходів, спрямованих на підвищення ефективності та екологізації АТК на основі пріоритетних вимог екологічної безпеки.

Аналіз принципів, функцій та особливостей управлінської діяльності у сфері транспорту взагалі і автомобільного транспорту зокрема свідчать, що серед основних принципів управління на автотранспорті повинні бути: пріоритетність вимог екологічної безпеки та обов’язковість додержання екологічних стандартів і нормативів; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього середовища; незалежність контролю за станом природоохоронної діяльності складових автотранспортного комплексу; комплексне застосування правових, адміністративних та економічних методів управління природоохоронною діяльністю.

 Дослідження існуючої структури управління природоохоронною діяльністю свідчить про те, що на даний час на автомобільному транспорті відсутня єдина ефективна система управління охороною навколишнього середовища. Окремі питання охорони навколишнього середовища вирішуються у територіальних підрозділах транспортної інспекції та в органах ДАІ. Однак можливості впливу цих організацій на автотранспортні підприємства є обмеженими як економічно, так і функціонально. У зв’язку із цим, у дисертації обґрунтовано необхідність створення спеціальних підрозділів служби УТІ, яка б здійснювала разом з ДАІ контроль за природоохоронною діяльністю автотранспортних підприємств і підприємців у галузі автомобільних перевезень. Визначено функції служби, джерела її фінансування та уточнено об’єкти контролю.

Важливу роль в управлінні природоохоронною діяльністю відіграють економічні методи та інструменти. Використання економічних методів прямо, або опосередковано припускає оцінку еколого-економічного збитку, який завдається народному господарству внаслідок екодеструктивного впливу автомобільного транспорту на довкілля. На основі аналізу неоднозначного трактування категорії "екологічний збиток" у дисертації уточнено його визначення у співвідношенні з поняттями "екологічні витрати", "відтворювальні витрати", "попереджуючі витрати" і "еколого-економічний збиток". Запропоновано схему формування еколого-економічного збитку від антропогенного впливу автомобільного транспорту на довкілля.

На основі аналізу сучасних методичних підходів до оцінки економічної ефективності природоохоронних заходів обґрунтовано, що еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів на автотранспорті доцільно здійснювати на основі величини відверненого еколого-економічного збитку в результаті впровадження відповідних заходів.

Дослідження показали, що на сьогодні найбільшого поширення в управлінні природоохоронною діяльністю на автомобільному транспорті одержали нормативно-правові методи. Разом з тим, ці методи мають обмежену сферу використання і не виконують компенсаційну й відтворювальну функції. У зв’язку з цим, найбільш перспективними виглядають економічні методи. У дисертації обґрунтовується доцільність створення регіональних екологічних фондів автотранспортного комплексу, сформованих за рахунок стягнення екологічного податку, нарахування штрафів за понаднормативні викиди шкідливих речовин, амортизаційних відрахувань по природоохоронних об’єктах та інших цільових внесків. Визначений склад платників екологічного податку, а також обґрунтована можливість включення цього податку в ціну палива, що розробляється, з подальшим цільовим спрямуванням у регіональний екологічний фонд.

 Проведене в автотранспортних підприємствах дослідження змісту природоохоронної діяльності дозволяє дійти висновку про необхідність групування заходів природоохоронного характеру. Подібне групування виконано у дисертації з описом інформаційної бази оцінки ефективності цих заходів щодо кожної групи.

Аналіз методичних підходів до оцінки економічної ефективності природоохоронних заходів дозволив запропонувати групування методів оцінки й вибрати методи безпосередньої оцінки, що дозволяють найбільш адекватно визначити ефективність природоохоронних заходів на автомобільному транспорті.

                Проведені у дисертації розрахунки ефективності використання пристроїв для зниження токсичності відпрацьованих газів, а також ефективності використання нових видів дорожнього покриття, показали достатню універсальність і простоту оцінки на основі запропонованих у дисертації методів.