Питання 2. Різниця між лідером та керівником.

Важливо відзначити, що при розгляді проблеми лідерства в закордонній психології ототожнюються поняття “лідер” і “керівник” (хоча в німецькій мові, на відміну від англійської, існують обидва поняття). Для вітчизняних дослідників характерно виділяти керівництво і лідерство як два різних явища, властивих організованому суспільству.

Основні розбіжності між лідерством і менеджером (керівництвом) зводяться до таких:

зміст понять: менеджмент передбачає організацію всієї діяльності групи, а лідерство характеризує психологічні відносини, що виникають у групі “по вертикалі”, тобто відносини домінування і підпорядкування;

виникнення: менеджмент є закономірним і необхідним атрибутом процесу існування офіційної організації, у той час як лідерство виникає спонтанно, як наслідок взаємодії людей; відповідно – керівник, як правило, або призначається офіційно, або обирається, а лідер висувається стихійно;

функціонування: менеджмент є процесом правової організації і управління спільною діяльністю членів організації, а лідерство — процесом внутрішньої соціально-психологічної організації і управління спілкуванням і діяльністю;

соціальна роль менеджера і лідера: менеджер є посередником соціального контролю і влади, а лідер — суб'єктом групових норм і очікувань, що спонтанно формуються в міжособистісних відносинах;

регламентація діяльності: діяльність менеджера регламентується відповідним правовим забезпеченням, діяльність лідера забезпечується морально-психологічними нормами спільної діяльності;

режим зовнішніх зв'язків: керівник представляє групу в зовнішній організації і вирішує питання, пов'язані з її офіційними відносинами зовні; лідер у своїй активності обмежений внутрішньогруповими відносинами;

стабільність: менеджмент — явище більш стабільне, менше залежить від зміни поглядів і настрою членів організації.

Ці розбіжності підводять нас до наступного визначення понять “керівництво” і “лідерство”.

Керівництво є процесом правового впливу, що здійснюється керівником на основі влади, наданої йому державою чи групою (у випадках, якщо керівник обирається).

У свою чергу, лідерство є процесом психологічного впливу однієї людини на інших під час їх спільної життєдіяльності, що здійснюється на основі сприйняття та наслідування, зараження, навіювання та переконання один одного. Лідерство є чисто психологічною характеристикою поведінки певних членів групи.

Наслідування (копіювання), зараження, навіювання та переконання – це основні чотири елементи структури управлінського впливу.

Під стилем керівництва розуміють стійку систему способів, методів і форм впливу керівника, що створює своєрідний почерк управлінської поведінки.

Виділяють такі стилі керівництва.

Авторитарний (директивний, диктаторський) стиль керівництва.

Демократичний (колективний) стиль керівництва.

Ліберально-анархічний (нейтральний, або стиль потурання) стиль керівництва.

Непослідовний (алогічний) стиль керівництва.

Виділимо ряд важливих зауважень у зв'язку з цим:

у чистому вигляді викладені стилі керівництва зустрічаються дуже рідко;

серед викладених стилів керування немає універсального, придатного на усі випадки життя;

ефективність керівництва залежить у першу чергу від гнучкості у використанні позитивних рис того чи іншого стилю й уміння нейтралізувати їх слабкі сторони.

Серед факторів, що впливають на вибір стилю керівництва, є такі.

Об'єктивні фактори:

тип організації (виробнича, збутова, наукова й ін.);

специфіка основної діяльності організації (виробнича, збутова, навчальна, наукова й ін.);

специфіка розв'язуваних задач (прості й складні; нові і звичні; чергові і термінові; стандартні і нестандартні; поточні й раптові й ін.);

умови виконання задач (сприятливі, несприятливі, екстремальні та ін.);

способи і засоби діяльності організації (індивідуальні, групові й ін.);

рівень розвитку організації;

стиль керівництва, форми і методи роботи вищого керівника;

ступінь управлінської ієрархії, на якій знаходиться керівник. Дослідження психологів показують, що чим вищий цей ступінь, тим більше керівник схильний до авторитарних дій, але і тим більш складні і завуальовані форми здобуває ця авторитарність;

збіг стилю керівництва менеджера з тими очікуваннями, що виявляють підлеглі. Психологи установили, що у групах з високим рівнем розвитку й освіти її членів переважають очікування демократичних дій з боку керівника. І, навпаки, у групах з низьким рівнем розвитку її членів переважно очікують більш твердих і конкретних дій керівника.

Суб'єктивні фактори:

індивідуально-психічні риси особистості керівника (характер, темперамент, здібності, вольові якості й ін.);

наявність у керівника авторитету. Авторитетний керівник, як правило, більш демократичний, тому що авторитет є тією силою, що впливає на підлеглих, крім прямого управлінського впливу. І навпаки, відсутність авторитету керівник намагається компенсувати твердими, директивними діями;

рівень загальної й управлінської культури, освіти (зокрема, знання основ теорії менеджменту);

наявний загальний і управлінський досвід.

Усе вищезазначене надає можливість охарактеризувати керівника-лідера:

здатність сприймати загальні потреби і проблеми керованого колективу і переймати на себе ту частку роботи щодо задоволення цих потреб і вирішення проблем, яку решта членів колективу взяти на себе не можуть;

здатність бути організатором спільної діяльності: він формулює завдання, що хвилює більшість членів колективу, переймає на себе відповідальність за створення нехай не всіх, але обов'язково основних, значущих умов рішення цього завдання; уміє планувати спільну роботу з урахуванням інтересів і можливостей кожного члена колективу; залучає людей до виконання необхідних колективу, але не дуже вигідних для окремих виконавців справ; використовує для ухвалення колективних рішень думки і пропозиції, протилежні власній позиції; володіє здібностями і навичками робити події цікавими і привабливими для інших людей; уміє планувати спільну роботу з урахуванням інтересів і можливостей кожного члена колективу;

чуйність та проникливість, довіра до людей: він знаходить час, щоб вислухати людей, і уміє слухати; з ним легко розмовляти на будь-яку особисту тему, оскільки він уміє зберігати таємниці; лідер знає, в чому полягають інтереси людей, з якими він пов'язаний по роботі, і готовий їх відстоювати; здатний зрозуміти труднощі (проблеми) окремої людини, відчуває її потреби; готовий заступитися за підлеглого, якщо з ним обходяться несправедливо; здатний розуміти те, про що люди вважають за краще замовчувати; здатний до співпереживання;

представницькі схильності: він — виразник загальних для колективу позицій його членів; здатний уловлювати і висловлювати загальну думку членів колективу з будь-яких значущих для них питань; ставить питання про потреби колективу перед керівництвом, не чекаючи наказу “зверху”; готовий жертвувати особистими інтересами заради інтересів колективу; є представником колективу у взаєминах з вищим керівництвом;

емоційно-психологічна дія: лідер здатний залучати людей до діяльності, не віддаючи прямих розпоряджень і команд; він у високому ступені наділений “відчуттям ліктя”, уміє переконувати, здатний заохочувати; він має неформальний авторитет (йому підкорялися б, за ним би йшли, навіть якщо б він не мав ніякої керівної посади);

оптимізм: лідер упевнений, що переважне число проблем, які постають перед людьми, вирішувані; своїм оптимізмом він викликає у людей віру в свої сили.

Як добитися поєднання двох ролей в одній людині? Над цією проблемою вже не один рік працюють психологи і керівники. Багато що залежить від актуалізації тих або інших функцій у діяльності конкретного керівника.