Питання 1. Управлінське рішення. Особливості його прийняття

Управлінське рішення – прерогатива і призначення менеджера. Виходячи з того, що результатом праці менеджера є саме рішення, можна записати таку формулу:

Взаємозв'язок законів і основних розглянутих категорій менеджменту можна відобразити так (рис.3.1):

Рішення - це вибір альтернативи. Відповідальність за прийняття важливих організаційних рішень - тяжкий моральний тягар, чим вищий рівень управління, тим тягар відповідно більший.

Управлінське (організаційне) рішення - це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, обумовлені посадою, яку він обіймає. Мета організаційного рішення - забезпечення руху до поставлених перед організацією задач. Тому найбільш ефективним організаційним рішенням є той вибір, який буде насправді реалізований і зробить найбільший вклад у досягнення кінцевої мети.

Багато вчених займаються розробками в галузі оптимізації й оцінки ефективності управлінських рішень, тому визначень управлінських рішень декілька. Наведемо лише одне з них, автором якого є Р.А. Фатхутдінов: управлінське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту (що ілюструє рис.3.1).

Класифікація управлінських рішень за ознаками:

1 За сферою охоплення:       загальні;

                окремі.

2 За тривалістю дії:               перспективні;

                поточні.

3 За рівнем ухвалення:         на вищому рівні управління;

                на середньому рівні управління;

                на нижньому рівні управління.

4 За характером задач,

що розв'язуються:                організаційні запрограмовані;

                організаційні незапрограмовані;

                компромісні.

5 За способом обґрунтування:            інтуїтивні;

                рішення, що ґрунтуються на судженнях,

                раціональні.

6 За кількістю учасників:     індивідуальні;

                колегіальні;

                колективні.

7 Залежно від ступеня повноти і імовірності інформації:                імовірнісні;

                детерміновані.

8 За характером наслідків:   ризиковані;

                без ризику.

Основним елементом кожного процесу прийняття рішень є проблема, під якою розуміють невідповідність фактичного стану керованого об'єкта бажаному або заданому, тобто меті, результату діяльності. Вирішення проблем – циклічний процес, тому що мова йде про нескінченну послідовність взаємозалежних кроків. Керівництво піклується не стільки про рішення як таке, скільки про все, що пов'язане і випливає з цього рішення. Сутність управлінського рішення – вироблення дій з ліквідації проблеми. Процес вирішення проблеми в ідеалі можна представити як п'ятиетапний (рис.3.2). Процес прийняття управлінських рішень має починається з виявлення невідповідності параметрів плановим завданням і нормативам і закінчується ухваленням і реалізацією рішень, які повинні цю невідповідність ліквідувати.

 

 

 

 

Розглянемо кожний з етапів. На етапі діагностики проблеми відбувається констатація факту виникнення проблеми, при цьому процес діагностування проходить умовно у  дві фази. Перша фаза в діагностуванні складної проблеми – усвідомлення і встановлення симптомів утруднень чи наявних можливостей. Виявлення симптомів допомагає визначити проблему в загальному вигляді. Це сприяє також скороченню кількості факторів, які варто враховувати стосовно до управління. Однак так само, як головний біль може бути симптомом перевтоми чи пухлини мозку, загальний симптом, наприклад, низька рентабельність виробництва, також обумовлений багатьма факторами. Тому, як правило, доцільно уникати негайної дій з усунення симптомів, до чого схильні деякі керівники.

Друга фаза – пошук і аналіз релевантної інформації. Для виявлення причин виникнення проблеми необхідно зібрати і проаналізувати таку інформацію.

Релевантна інформація (від англ. relevant - істотний)– це дані, що стосуються лише конкретної проблеми, людини, мети і періоду часу.

Таку інформацію можна збирати на основі формальних методів, використовуючи, наприклад, поза організацією - аналіз ринку, а всередині її – комп'ютерний аналіз фінансових звітів, інтерв'ювання, запрошення консультантів з управління або опитування працівників. Інформацію можна зібрати і неформально, ведучи бесіди про ситуацію, що склалася, і роблячи особисті спостереження.

Наступний етап - формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішення. Рішення проблем організації будуть реалістичними, поки в керівника, організації буде досить ресурсів для реалізації прийнятих рішень. Обмеження варіюються і залежать від ситуації і конкретних керівників. До деяких загальних обмежень відносять: неадекватність засобів; недостатню кількість працівників, що мають необхідну кваліфікацію і досвід; нездатність закупити ресурси за прийнятними цінами; потреба в технології, ще не розробленої чи занадто дорогої; гостра конкуренція; закони й етичні міркування.

Крім обмежень, визначаються стандарти оцінки вибору, так звані критерії прийняття рішень. Таким критерієм може бути критерій вартості – не дорожче визначеної суми, наприклад, або критерій економічності, естетичності і т.д.

На етапі виявлення альтернатив їх визначення передбачає і їх оцінку. У реальності керівник рідко має можливість оцінити кожну альтернативу, більш того, чим більший вибір, тим важче його здійснити. Таким чином, необхідно звести кількість альтернатив до необхідного мінімуму.

Для оцінки альтернатив необхідно володіти стандартом, згідно з яким можна виміряти ймовірні результати реалізації кожної можливої альтернативи. Подібні стандарти називають критеріями прийняття рішень, які повинні встановлюватися на етапі 2. Усі альтернативи-рішення варто виражати у визначених формах (у порівнюваних одиницях). Бажано, щоб це була форма, у якій виражена мета. У бізнесі прибуток – незмінна потреба і вищий пріоритет, тому рішення можна представити у грошових одиницях і у вигляді оцінки їхніх впливів на прибуток.

Якщо проблема була правильно діагностована, альтернативні рішення ретельно зважені й оцінені, зробити вибір альтернативи, тобто прийняти рішення, відносно просто. Вибір припадає на альтернативу з найбільш сприятливими загальними наслідками. Ідеально оптимального рішення не буває, керівник схиляється швидше до "задовільних", ніж до дій, "що максимізують".

Процес реалізації управлінського рішення передбачає повідомлення про рішення, видачу менеджером необхідних розпоряджень, призначення специфічних задач, процес розподілу ресурсів, а також спостереження за процесом реалізації рішення і розроблення подальших кроків.

До факторів, що впливають на процес прийняття управлінського рішення, відносять: особистісні оцінки менеджера, середовище прийняття рішення, інформаційні обмеження, поведінкові обмеження, негативні наслідки, взаємозалежність рішень.