6.1. Стратегія формування інвестиційних ресурсів

 

Одним із напрямків фінансового проектування є розроблення стратегії формування інвестиційних ресурсів підприєм­ства.

Першим етапом є прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів. Він проходить у такій послідов­ності:

По-перше, визначається необхідний обсяг фінансових коштів для реального інвестування. Для цього потрібно розрахувати вартість нового будівництва чи придбання. Вартість будівництва нових об'єктів може бути визначена:

- за фактичними витратами на будівництво аналогічних об'єктів (з урахуванням інфляції);

-  за питомими капітальними вкладеннями.

В останньому випадку вона розраховується за відомою формулою

КВ = П  ПКВ + ВБ,                                                             (6.1)

де КВ — загальна потреба в капітальних вкладеннях для будівництва нового об'єкта;

П — потужність об'єкта, що передбачається, у відповід­них одиницях;

ПКВ — середня сума будівельних витрат на одиницю потужності об'єктів даного профілю (питомі капітальні вкладення);

ВБ — інші витрати, пов'язані з будівництвом об'єкта.

Вартість будівництва складає лише частину потреби в інвестиційних ресурсах, пов'язаних із введенням нових об'єктів. Поряд з вартістю будівництва об'єкта потрібно пе­редбачити фінансування обігових активів нового підприєм­ства. Тоді потребу в інвестиційних ресурсах під час впровад­ження в дію нового підприємства визначають так:

ЗП = КВБУ / ЧОФ  100 ,                                             (6.2)

де ЗП — загальна потреба в інвестиційних ресурсах під час будівництва і впровадження в дію нового об'єкта;

КВБУ —загальна потреба в капітальних вкладеннях для бу­дівництва й устаткування нового об'єкта;

ЧОФ — питома вага (частка) основних фондів у загальній сумі активів аналогічних підприємств даної галузі.

Вартість придбання діючого підприємства визначають на основі його оцінки такими методами:  

1. На основі чистої балансової вартості. Принцип такої оцінки оснований на зменшенні загальної балансової вар­тості активів підприємства на суму його зобов'язань. При оцінці враховуються: індексована вартість основних фондів за винятком їхнього зносу, фактична вартість матеріальних обігових фондів, сума дебіторської та кредиторської забор­гованості й ін. Відповідно до методики оцінки вартості при­ватизованих об'єктів в Україні розрахунок чистої балансо­вої вартості підприємства здійснюється за формулою

ЧБВ  = ОФ + НА + З + ФР + КВ + НБ Кі,                        (6.3)

де ЧБВ — чиста балансова вартість підприємства;

     ОФ — залишкова вартість проіндексованих основних фондів підприємства;

     НА — сума нематеріальних активів;

     З — сума запасів матеріальних, обігових фондів за за­лишковою вартістю;

      ФР — сума усіх форм фінансових ресурсів підприємства без заборгованості;

     КВ — капітальні вкладення;

     НБ — незакінчене будівництво;

     Кі — коефіцієнт індексації основних фондів.   ;

2. На основі прибутку. Принцип такої оцінки базується на визначенні реальної суми середньорічного прибутку за ряд останніх років чи очікуваної суми середньорічного прибутку в майбутньому періоді та середньої норми прибутковості інвестицій (як таку, як правило, використовують ре­альну ставку відсотка при нарощенні або дисконтуванні коштів). Розрахунок здійснюється за формулою (6.4):

            ВП=ССП/СНП,                                              (6.4)

де ВП — вартість підприємства на основі розміру його прибутку;

    ССП — середньорічна сума реального прибутку;

    СНП — середня норма прибутковості інвестицій у кое­фіцієнті.

3. На основі ринкової вартості. Принцип такої оцінки ґрунтується на використанні даних про продаж аналогічних підприємств на аукціонах. До потреби в інвестиційних ре­сурсах для реального інвестування шляхом нового будівництва чи придбання в необхідних випадках додається потреба в цих ресурсах для технічного переозброєння чи реконст­рукції діючих об'єктів підприємства. Загальна потреба в інвестиційних ресурсах для реального інвестування дифе­ренціюється за окремими періодами реалізації інвестицій­ної стратегії.

По-друге, визначається необхідний обсяг інвестиційних ре­сурсів для здійснення фінансових інвестицій. Розрахунок цієї потреби ґрунтується на встановлених раніше співвідношеннях різних форм інвестування в прогнозному періоді. Для кожно­го з періодів потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій визначається за формулою

                  ПІФ=ПІРЧІФ/ЧІР,                                                (6.5)

де ПІФ — потреба в інвестиційних ресурсах для здійс­нення фінансових інвестицій;

ПІР — потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення реальних інвестицій;

ЧІФ —   частка фінансових інвестицій у прогнозному пе­ріоді;

ЧІР — частка реальних інвестицій у прогнозному періоді.

Загальна потреба в інвестиційних ресурсах для здійснен­ня фінансових інвестицій визначається шляхом додавання потреби в них у першому (початковому) періоді та розмірів прирощення цих ресурсів у кожному наступному періоді.

По-третє, визначається загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів. Його розраховують шляхом додавання потреби в інвестиційних ресурсах для реального інвестування, потреби в цих ресурсах для здійснення фінан­сових інвестицій і резерву.

Другим етапом розроблення стратегії є вивчення можливих дже­рел формування інвестиційних ресурсів. Залежно від належності до суб'єкта господарювання джерела фінансування інвес­тицій класифікують таким чином:

- власні фінансові ресурси та внутрішні господарські ре­зерви інвесторів: прибуток, амортизаційні відрахування, інші власні кошти;

запозичені фінансові ресурси інвесторів: банківські та комерційні кредити;

залучені фінансові кошти — кошти, які одержано від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудового колективу;

інвестиційні асигнування з державного бюджету;

іноземні інвестиції (див. рисунок).

 

Наступним етапом розроблення стратегії формування інвестицій­них ресурсів є визначення методів їхнього фінансування. В умо­вах ринкових відносин є багато методів інвестування, що ґрунтуються на використанні як власних грошових коштів, так і запозичених, зокрема такі:

1. Самофінансування інвестиційних витрат.

Сутність даного методу полягає в тому, що після вилучення з прибутку (доходу) податків та інших обов'язкових платежів до бюджету решта грошових накопичень залишається в розпо­рядженні підприємства. За самофінансування за рахунок власних та запозичених джерел забезпечується розширене відтворення, а також вирішення соціальних завдань колек­тиву. Створення системи самофінансування передбачає підвищення ролі власних джерел (прибуток, амортизаційні відрахування) у фінансуванні інвестиційних програм суб'єк­та господарювання. При цьому власні накопичення інвесто­ра доповнюються кредитними джерелами та запозиченими коштами (емісія цінних паперів). У державах з економікою досить високого рівня розвитку рівень самофінансування визначається високим, якщо питома вага власних джерел досягає 60 % та більше від загального обсягу фінансування інвестиційних витрат.

          2. Акціонування — емісія цінних паперів та боргових зобов'язань. Випуск цінних паперів та боргових зобов'язань сприяє мобілізації розосереджених коштів для здійснення інвестицій.

          3. Довгострокове кредитування інвестицій.

          4. Лізинг. Цей метод інвестування являє собою довгост­рокову оренду основних фондів.

          Щодо обраного методу інвестування визначають його джерела. Система фінансування – це метод мобілі­зації фінансових ресурсів інвестора для розширеного відтво­рення основних фондів. Оптимальне співвідно­шення обраних методів фінансування інвестиційних ресурсів та його джерел значною мірою визначає ефективність проце­су інвестування.

                Оптимізацію структури джерел формування інвестиційних ре­сурсів можна здійснити за допомогою фінансового левериджу. Розглянемо застосування ефекту фінансового левериджу на конкретному прикладі.        

          Приклад

          Визначити оптимальну структуру капіталу підприємства (табл. 6.1). Інформацію про річні ставки процентів за кре­дит, які встановлені Укрсоцбанком у 2001 році при різній структурі капіталу, подано у табл. 6. 2.

          За ринкових умов господарювання кожне підприємство повинне визначати таку структуру власних та позичених коштів, яка б сприяла підвищенню ефективності використання капіталу. Таким чином, оптимальну структуру капіта­лу підприємства необхідно визначити за критерієм ефектив­ності його використання.

 

 

Таблиця 6.1 - Основні показники господарсько-фінансової діяльності підприємства

 

                                                                                                                                                            

Таблиця 6.2 - Ставки відсотка за кредит

 

          За основу показника ефективності використання капіта­лу беруть рівень рентабельності власного капіталу. Для вимірювання ефективності використання капіталу при різній структурі джерел його формування використовується «ефект фінансового левериджу» (ЕФЛ). Економічний зміст його по­лягає в тому, що підвищити рентабельність власного капіта­лу можна за рахунок залучення позичених коштів:

 

ЕФЛ = (1-СОП)х(ЕР-СВ)х( ПК/ВК),                ‘                                  (6.6)

 

де СОП — ставка оподаткування прибутку, в частках оди­ниці;

     ЕР — економічна рентабельність;

     СВ — ставка відсотка за кредит, %;

     ПК — питома вага позикового капіталу, %;

     ВК — питома вага власного капіталу, % .

Економічна рентабельність розраховується за форму­лою:

 

ЕР = (П+ФВ)х100/(А-КЗ),                                                                       (6.7)

 

де П — балансовий прибуток;

   ФВ — фінансові витрати;

    А — середньорічна сума активів;

    КЗ — середньорічна кредиторська заборгованість.

         Для цього необхідно розрахувати середньорічну суму активів (А) універмагу та кредиторської заборгованості (КЗ). Зробимо розрахунки за 2001 рік.

А = (1018,2 + 717)/2 = 867,6 тис.грн.

КЗ = (423,25 + 559,1) / 2 = 491,2 тис.грн.

ЕР = (92,9 + 90,2) / (867,6 - 491,2)х100 = 49 %.

                Розрахунки для визначення оптимальної структури ка­піталу за критерієм ефективності його використання (ЕФЛ) зведемо у табл. 6.4. За базовий капітал беремо суму влас­ного капіталу на кінець 2001 року. Змінюючи розмір пози­кового капіталу (кредитів банку) з інтервалом 10 % його ча­стки у загальній сумі капіталу, визначимо значення рен­табельності власного капіталу.

            Розрахунки дозволяють зробити висновок, що опти­мальна структура за розглянутим критерієм досягається при питомій вазі власного капіталу 70 % та позиченого капіталу 30 %. Рентабельність власного капіталу при цій структурі є максимальною — 34,9 %, також максимальним є значення ЕФЛ — 0,6. У випадках коли ЕФЛ має від'ємне значення, наявна досить висока частка ризику. Це негативно впли­ває на рентабельність власного капіталу, яка зменшується (частка прибутку від власного капіталу використовується на оплату позикового капіталу).

Таблиця 6.3 - Варіанти розрахунку фінансової структури капіталу за критерієм ефективності використання капіталу