1.6 Доведення завдань з розвідки

 

По готовності до роботи командир взводу управління доводить завдання з розвідки методом віддання усного бойового наказу.

Перед доведенням завдання командир взводу управління вказує умовні найменування місцевих предметів і орієнтири. Умовні найменування місцевим предметам призначаються з метою полегшення цілевказівки і підтримання більш тісної взаємодії між механізованими (танковими) та артилерійськими підрозділами. Вони повинні відповідати зовнішньому вигляду і розміщенню предметів.

За орієнтири вибирають окремі, добре спостережні місцеві предмети, які противник не може знищити і стосовно яких легко можна передати цілевказівки. Всі орієнтири старшого начальника, спостережувані з даного СП, є для цього спостережного пункту обов’язковими. Загальна кількість орієнтирів не повинна бути більшою 10.

Орієнтирам присвоюються номери: у батареї – 40-49, у дивізіоні – 30-39.

Орієнтири вибирають справа наліво за рубежами від себе до противника.

У ході наступу, у міру просування вперед, вибирають нові орієнтири. В обороні орієнтири вибирають як перед переднім краєм, так і в ближній глибині оборони своїх військ.

У бойовому наказі командир взводу управління вказує:

1 Відомості про противника.

2 Завдання загальновійськового підрозділу.

3 Завдання батареї і взводу, місце КСП, ВП, маршрут і порядок переміщення, основний напрямок стрільби, час готовності до відкриття вогню.

4 Після слова „НАКАЗУЮ”:

- завдання з розвідки і зв’язку.

5 Сигнали і порядок дій за ними.

6 Час готовності.

7 Своє місце і заступника.

8 Об’єкти, позначені знаками Червоного Хреста і Півмісяця, цивільної оборони; культурні цінності, устаткування, споруди, які не мають небезпечних сил; порядок супроводження військовополонених на пункти їх збору, вказані старшим начальником.

Варіант бойового наказу командир взводу управління в наступі наведено в додатку А.

Під час перевірки готовності до ведення розвідки командир взводу управління повинен перевірити:

– орієнтування приладів;

– знання розвідниками умовних найменувань місцевих предметів та орієнтирів;

– положення противника і своїх підрозділів;

– знання завдань розвідки;

– готовність документів розвідки.