1.1 Сутність та еволюція стратегічного управління

 

Стратегія — це визначення перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього середовища.

                Для командно-адміністративної економіки характерні системи планування, що діють у повністю передбачуваному середовищі (події мають 100-відсоткову визначеність). Системи планування в таких умовах називали детермінованими, а підприємство характеризувалось як "закрита" система.

В умовах становлення повноцінного ринку в Україні підприємства отримали самостійність, права у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання. Нині підприємство є "відкритою" системою, яка повинна швидко та ефективно реагувати на зміни в ринковому середовищі.

У господарській практиці вітчизняних підприємств механізм стратегічного управління перебуває на етапі становлення. Впровадження в практику діяльності підприємств механізмів стратегічного управління доцільно розглянути в історичному аспекті планування.

Поточне планування та бюджетування є характерною ознакою управління, що базується на контролі та управлінні "за відхиленнями". Поточне планування та бюджетування має короткостроковий характер і внутрішню спрямованість (тобто підприємство вважається "закритою" системою). При використанні лише бюджетно-фінансових методів основними питаннями для керівників підприємств були поточна прибутковість та структура витрат, що, у свою чергу, створювало загрозу для довгострокових перспектив розвитку підприємства.

Екстраполяційне планування (від досягнутого). У 50-х — на початку 60-х років XX ст. для американських фірм були характерні високі темпи зростання товарних ринків та висока передбачуваність розвитку подій на ринках. Ці фактори зумовили необхідність розширення меж планування та створення умов для розвитку довгострокового планування. Основою довгострокового планування були екстраполяційні прогнози, що враховували фактори, які сприяли зростанню підприємства або обмежували його можливості.

Стратегічне планування. Наприкінці 60-х років XX ст. у більшості промислово розвинених країн почався "бум стратегічного планування", який базувався на домінуванні концепції підприємства як "відкритої" системи. В умовах стратегічного планування відходять від твердження про те, що майбутнє має бути краще, ніж минуле; розробляються більш реальні плани розвитку підприємств з урахуванням ситуації у зовнішньому середовищі та визначаються альтернативні перспективи розвитку.

Стратегічне планування — це систематизоване визначення взаємоузгоджених довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства.

Основною метою стратегічного планування є підвищення реагування підприємства на зміну умов ринку, поведінку конкурентів, розвиток науково-технічного прогресу.

Стратегічне управління передбачає встановлення цілей підприємства, підтримання взаємовідносин із зовнішнім середовищем, що уможливлює досягнення накреслених цілей, відповідає потенціалу та можливостям підприємства і дає змогу чутливо реагувати на зовнішні зміни.