8.2 Компанії з управління операціями факторингу

Факторинг (від англійського factor – агент, посередник) – це придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду.

Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:

придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 - 90% вартості відфактурованих поставок;

оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.

В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачальника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможності іноземних клієнтів, тривалішими строками документа та товарообігу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.

Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що під час роботи з експортером факторингова компанія, як правило, укладає угоду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з дорученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.

Наприкінці 50-х років ХХ сторіччя виник новий тип фінансово-кредитних відносин – форфейтинг (від французького a` forfeit – відмова від прав). Ця операція одержала поширення у зовнішній торгівлі, де вона була важливим стимулюючим фактором розвитку. Відмітимо, що немає жодних вагомих причин, що заважають її застосуванню й у внутрішньодержавній торгівлі.

До форфейтингу долучаються при продажу якого-небудь великого об’єкта (комплект обладнання, судно, підприємство, велика партія товару тощо). Покупець (імпортер) купує товар в умовах, коли у нього немає відповідних грошових ресурсів. Разом з тим продавець (експортер) також не може відкласти отримання грошей на майбутнє й продати товар у кредит. Суперечності вирішуються таким чином. Покупець виписує комплект векселів на суму, яка дорівнює товару плюс відсотки за кредит, який ніби надається покупцеві продавцем.

Строки векселів рівномірно розподілені у часі. Звичайно, передбачаються рівні інтервали часу (півріччя) між платежами за векселями. Продавець одразу ж після одержання портфеля векселів обліковує його в банку без права обороту на себе, отримуючи гроші на самому початку угоди. Таким чином, фактично не сам продавець кредитує покупця – кредит повністю надається банком. Банк, форфейтуючи угоду, бере весь ризик на себе.

Отже, операція форфейтингу пов’язує інтереси продавця, покупця й банку. Як четвертий агент угоди іноді виступає гарант-банк покупця, що гарантує погашення заборгованості за векселями.

Послідовність погашення векселів можна розглядати як потік платежів. Сукупні витрати покупця з урахуванням фактору часу дорівнюють сучасній вартості цього потоку. Сума векселя може бути одержана двома шляхами:

а) відсотки за кредит нараховуються на залишкову суму боргу. Для цього варіанта сучасна величина платежів за векселями становитиме:

,

де Р – ціна товару (якщо умови операції передбачають сплату авансу, то останній вираховується з ціни і далі не береться до уваги; інакше кажучи, під Р розуміємо ціну за мінусом авансу);

п – кількість векселів;

і – ставка простих відсотків за період, під яку проводиться кредитування;

t – період;

v – дисконтний множник за ринковою відсотковою ставкою;

z – коефіцієнт коригування.

 

Коефіцієнт коригування визначається як

,

де d – проста облікова ставка, що використовується банком при обліку векселів;

б) відсотки нараховуються на суму погашення основного боргу за векселем:

.

Найбільш цікавою і практично важливою є залежність сучасної вартості витрат від кількості послідовно погашених векселів п. Нескладно помітити, що за одних комбінацій вихідних параметрів операції (і, d, t) значення W може зростати, за інших – падати. Більш того, при деяких співвідношеннях параметрів існує така кількість векселів, за якої сукупні витрати покупця стають мінімальними. Суворий аналітичний підхід для визначення оптимального п призводить до громіздких математичних виразів. Простіше розрахувати ряди показників для заданого набору параметрів і обрати оптимальне значення п.