8.4 Управління іншими сучасними формами залучення активів

В останні десятиліття у світі з’явилося багато альтернативних форм залучення капіталу, серед яких варто виділити толінг (залучення оборотного капіталу – сировини, матеріалів тощо), сек’юритизацію (залучення фінансового капіталу), аутстафінг (залучення людського капіталу) тощо.

Толінг, або виробництво продукції з давальницької сировини, одержав широке поширення у світовій економічній практиці й узаконений Всесвітньою торговельною організацією (ВТО) як одна з форм міжнародного поділу праці.

Передумовами тому послужили супутні толінгу економічно привабливі фактори, включаючи гнучкість варіантів розрахунків при переробці давальницької сировини. На цей час у світовий і вітчизняний комерційний оборот міцно ввійшло поняття “толінгові операції”, що походить від англійського слова “tolling” дослівно означає оплату за послуги з переробки давальницької сировини цією самою сировиною. У широкому ж змісті слова під толінговими операціями розуміють порядок організації виробництва з переробки давальницької сировини, способи реалізації готової продукції, виготовленої із цієї сировини, умови й форма розрахунків за послуги з переробки.

За даними економічної статистики, застосування толінгових схем найбільш поширене в харчовій, текстильній, швейній, фармацевтичній, хімічній галузях промисловості, у кольоровій і чорній металургії. Прикладом можуть бути толінгові операції на ринку цукру. Тільки в Європі існує кілька десятків заводів з переробки цукру-сирцю в білий цукор (наприклад, у Франції, Португалії, Фінляндії, Великобританії). Близько 20 аналогічних заводів, що переробляють тростинний цукор, розташовано в США. Стійко й широко практикується толінг як форма міжнародної кооперації, що здешевлює вартість металу, в алюмінієвій промисловості. Так, за даними газети “Коммерсантъ” за толінговими схемами працює 11 алюмінієвих заводів Росії, а також близько половини виробничих потужностей легкої й хімічної промисловості, 60% цинкової й мідної галузей кольорової металургії.

Необхідно відмітити, що сьогодні й багато вітчизняних підприємств, що діють у переробних галузях промисловості, при організації процесу виробництва готової продукції поруч із власними оборотними засобами (сировиною, матеріалами, що комплектують) досить широко використовують приналежні стороннім підприємствам і організаціям сировинні ресурси, іменовані в повсякденному комерційному обороті давальницькою сировиною. Названим видом сировини вважаються сировина, матеріали, продукція, передані їхніми власниками без оплати, на договірній основі, підприємствам-переробникам для виробництва готової продукції шляхом перероблення, обробки, технологічною доробклення, розливу підакцизних товарів.

До об'єктивних причин поширення й використання толінгу на пострадянському економічному просторі відносять: дефіцит власної сировини за наявності потужного комплексу переробних підприємств; відсутність в останніх оборотних коштів, достатніх для придбання необхідної кількості сировини; соціальний тиск із боку не завантаженого роботою виробничого персоналу переробних підприємств; реальна загроза згортання й припинення виробництва в деяких галузях промисловості.

Залежно від асортиментних груп давальницької сировини можна виділити найпоширеніші види толінгових схем:

•              переробка на давальницьких умовах підакцизних видів мінеральної сировини;

•              переробка на давальницьких умовах мінеральної, хімічної, фармацевтичної сировини;

•              виробництво на давальницьких умовах продукції легкої промисловості, у першу чергу виробів швейного виробництва;

•              переробка й виробництво на давальницьких умовах підакцизної продукції;

•              переробка на давальницьких умовах сільськогосподарської сировини й виробництво харчової продукції.

Визначень сек’юритизації існує багато, але сутність її в класичному вигляді незмінна – це фінансування шляхом перетворення неліквідних активів у високоліквідні папери.

Класична схема сек’юритизації досить складна. Ініціатор сек’юритизації, якого називають оригінатором, передає свій неліквідний актив за умовами "дійсного продажу" або застави спеціально створеній для сек’юритизації компанії (Special Purpose Vehicle, SPV). SPV базується, як правило, на офшорі, що робиться не тільки з податкових, але й з наглядових міркувань: необхідний законодавством офшорних зон розмір власного капіталу, ліквідних коштів мінімальний, розмір організаційних та інших видатків теж невеликий. Крім того, будучи резидентом офшорної зони, SPV не підпадає під регулювання відповідних органів країни оригінатора. Після виконання ряду необхідних формальностей SPV випускає спеціальні цінні папери (Asset-Backed Securities, ABS), забезпечені неліквідним активом оригінатора, або бере від свого імені банківські кредити для оригінатора.

Усталені схеми сек’юритизації, крім власне продавця, покупця й різних консультантів, припускають велику кількість додаткових учасників угоди, таких як страховики, гаранти й інші. У результаті ризик кожного учасника угоди розпорошується, що дозволяє оригінатору залучати кошти дешевше, ніж за корпоративними облігаціями.

Приватним випадком секьюритизації є так звана «синтетична сек’юритизація», або німецька модель сек’юритизації. До відмінних рис цієї моделі сек’юритизації відносять, насамперед те, що це інструмент балансового фінансування, тобто активи залишаються на балансі (при класичній англосаксонській сек’юритизації активи виводяться поза баланс).

По-друге, немає необхідності у створенні спеціальної компанії (SPV/SPE), і по-третє, основною метою синтетичної сек’юретизації є хеджування кредитних ризиків, а традиційної – одержання більш дешевого фінансування. Синтетичною сек’юритизацією називають через використання кредитних деривативів (своп дефолту з кредиту, ноти, пов'язані із кредитом) з метою хеджування відсоткових ризиків. Через відсутність необхідності в SPV і видатків на юридичні процедури щодо її створення синтетична сек’юритизація іноді виходить дешевше від класичної.

Схема сек’юритизації має значні вигоди як для оригінатора, так і для інвесторів, забезпечує достатній рівень захисту від ризиків.

Управління персоналом як активом сьогодні стає усе більш важливою складовою успішного розвитку підприємства. Чим кваліфікованіші співробітники, чим краще організований робочий процес, тим у компанії більше шансів вийти на лідируючі позиції на ринку. Однак кадри, особливо у великій фірмі, досить витратна стаття бюджету, це:

•  виплата заробітної плати;

•  платежі зі соціальних податків;

•  ведення кадрового документообігу;

•  витрати на розробку стратегії мотивації персоналу;

•  навчання й атестація співробітників;

•  наймання персоналу за допомогою кадрових агентств;

•  витрати на вирішення трудових суперечок.

У наш час існує така послуга, як аутстаффінг, або лізинг персоналу, покликана допомогти керівникові вирішити проблеми, що виникають при роботі з кадрами, скоротити ймовірність виникнення ризиків і адміністративні видатки, які несе компанія.

Суть цієї послуги полягає в тому, що кадрове агентство виступає в ролі провайдера або формального роботодавця.

У штат агентства переводяться співробітники підприємства, яких воно потім винаймає для виконання тих самих робіт. Крім того, є ще одна серйозна перевага: весь соціальний блок зобов'язань роботодавця бере на себе провайдер.

Лізинг персоналу з'явився ще в 70-х роках минулого століття в Сполучених Штатах Америки й останнім часом за кордоном є досить поширеним видом послуг, які надають кадрові агентства. Є провайдери, що вибрали цей вид роботи на ринку персоналу як профілюючої. Сьогодні, за статистичним даними, тільки в США налічується близько 2000 компаній, що пропонують послуги лізингу персоналу, і цей ринок приростає на 35% щорічно. Тенденції розвитку ринку персоналу в Україні показують, що до послуг аутстаффінгу сьогодні прибігає усе більше вітчизняних компаній, особливо в тих випадках, коли немає можливості чітко прогнозувати розвиток бізнесу. В умовах вітчизняної економіки в аутстаффінгу з'являється ще одна істотна перевага: укладаючи договір про лізинг співробітників, а не приймаючи їх до штату, замовник одержує можливість зберегти статус малого підприємства з усіма податковими й іншими пільгами, що звідси виплавають.

При розробленні політики управління привабленням фінансових ресурсів необхідно враховувати можливість застосування того чи іншого альтернативного механізму залучення активів. Правильно підібраний фінансовий інструментарій дозволить не тільки знизити вартість залучуваних фінансових ресурсів підприємства, але й мінімізувати інвестиційні ризики компанії.