9.1 Сутність фінансового консультування і послуги консалтингових фірм, рейтингових агенцій, бюро кредитних історій

Започаткування консалтингового бізнесу було пов'язане з бажанням колишніх успішних підприємців і керівників, які за різних причин відійшли від справ, передати свій досвід іншим компаніям. Так була створена перша консалтингова фірма ("Служба ділових досліджень"), яка з'явилася на початку ХХ ст. в Чикаго і пропонувала клієнтам проведення робіт з підвищення ефективності функціонування промислових підприємств.

Консалтинг початку XXI століття характеризується системним і ситуаційним підходом при вивченні і розв'язанні управлінських проблем підприємств, розробленням інтелектуальних продуктів, що розробляються на стиках функціональних аспектів менеджменту, міжгалузевої взаємодії, розвитку кластерної економіки.

Основним завданням управлінського консультування є надання допомоги клієнтам у вирішенні їх управлінських та ділових проблем, оптимізації їх бізнесу, підвищенні ефективності функціонування клієнтської організації.

Продуцентами консалтингового продукту, що визначають пропозицію на консалтинговому ринку, є консалтингові фірми.

На управлінському ринку консалтингові послуги пропонують:

•  консалтингові транснаціональні корпорації (McKinsey & Co, Deloitte & Touch Tohmatsu int., PriceWaterhouseCoopers, Ernst & Young, KPMG, Booz-Allen & Hamilton), що мають розгалужену мережу регіональних представництв, об'єднаних єдиною корпоративною стратегією та культурою;

•  великі багатофункціональні фірми, в яких працює близько сотні професійних консультантів, що спеціалізуються на обслуговуванні великих компаній та пропонують весь спектр управлінських послуг і вирішення найскладніших проблем. Як правило, такі фірми займаються також і дослідницькою діяльністю, що дозволяє їм постійно удосконалювати запропонований продукт;

•  вузькоспеціалізовані фірми, як правило, надають консалтингові послуги дрібним і середнім фірмам та пропонують свої послуги в обмеженому секторі управлінського консультування, що дозволяє їм досягти високої якості обслуговування. Переважно вони намагаються працювати в установленому територіальному просторі;

•  університети, навчальні центри, проводячи серйозну підготовку спеціалістів, можуть здійснювати тренінги, ініціюючи тих, хто навчається, до отримання консалтингових послуг з різних питань бізнесу;

•  незалежні окремі консультанти – висококваліфікованих спеціалістів, що володіють серйозним досвідом роботи, і, як правило, виступають або в ролі експертів з будь-яких проблем, або постійними консультантами невеликих фірм.

Ринок фінансового консалтингу внаслідок впливу багатьох факторів важко назвати ринком у класичному розумінні. Його складно розділити на сегменти за ціновими та якісними характеристиками і ще важче визначити для кожного сегмента мінімальний набір аксіом та правил, за якими відбувається коливання попиту та пропозиції, а в остаточному підсумку формування ціни (або хоча б коридору цін).

Сьогодні ринок фінансового консалтингу в Україні розвивається і зростає. Щорічно консалтингові компанії, що мають на ринку статус надійних і стабільних, збільшують свої портфелі замовлень і регулярно рапортують про вдало реалізовані проекти. Розширюється список наданих послуг: аудит і податковий консалтинг, консалтинг побудови систем фінансового управління, консалтинг оцінки активів, консалтинг залучення позикових коштів, ІРО, консалтинг з управління структурою капіталу – і це далеко не повний перелік. З'являються нові компанії, у тому числі представництва фірм із країн ближнього і далекого зарубіжжя, що декларують цілі для завоювання провідних позицій у фінансовому консалтингу.

На практиці часто трапляються випадки, коли підприємство вирішує звернутися до консультантів з метою постановки системи управління. Як правило, компанії, що ініціюють подібні внутрішні зміни, являють собою систему з усталеною організацією основних процесів: постачання, виробництво, збут. Фінанси у таких компаніях є сполучним елементом та індикатором основних процесів. Коли керівництво компанії бачить, що фінансова функція в ній здійснюється не завдяки, а усупереч їхнім діям і очікуванням, воно розуміє, що домогтися підвищення ефективності існуючої структури неможливо без проведення змін. Усвідомлення проблеми стає причиною звернення до фінансового консультанта.

Сьогодні таке звернення можна порівняти з відвіданням дантиста. Процес «лікування» – затяжний і болісний. Спочатку аналізуються внутрішні резерви і ставки у вирішенні проблем робляться на власних спеціалістів. У ролі рятувальників найчастіше є фінансисти та економісти. І без того занадто завантажені роботою вони не мають достатньо часу, щоб виявити і «вилікувати» проблему. До того ж, будучи працівниками одного з підрозділів підприємства, не завжди можна розраховувати на достатню лояльність колег з інших відділів, без чого скласти цілісну картину існуючих процесів досить проблематично.

Навіть коли проблему знайдено, запропоновані шляхи її вирішення можуть так і залишитися на папері. Адже в них будуть задіяні інтереси тих чи інших менеджерів, що брали участь у прийнятті рішень. У кінцевому підсумку менеджери або дають відбій на впровадження змін, або, дотримуючись вольового рішення керівника (власника), залучають консалтингову фірму. На цьому етапі дехто намагається заощадити. Але необхідно чітко розуміти, що вирішити серйозну проблему, на яку вже було витрачено чимало внутрішніх ресурсів, може лише фірма, що має висококваліфікованих спеціалістами, а процес знайдення рішень займе якийсь час.

З погляду підвищення ефективності фінансового посередництва всіма учасниками ринку визнається необхідність і доцільність створення інституту (бюро) кредитних історій.

Джерелами надання інформації для формування кредитних історій законопроектом передбачені відомості, які надаються самими учасниками кредитних бюро, а також відомості загальнодоступних реєстрів та інших публічних баз даних, зокрема відомості щодо заборгованості суб’єкта кредитної історії за податками, рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов’язань за укладеною кредитною правочиністю.

Зрозуміло, що інформація, яка надається учасникам кредитного бюро, не є гарантією повернення кредиту або сплати товарів та послуг, наданих у кредит. Інформація з кредитних історій є одним із джерел інформації для прийняття виваженого рішення про надання відповідної послуги учасником бюро кредитних історій.

Отримати інформацію з бюро мають можливість тільки організації, які уклали з ним угоду на передачу кредитних історій своїх позичальників (за їх згодою) і стали учасниками кредитного бюро.

Якщо кредитна організація не є учасником бюро і не надає інформації про власних клієнтів, то вона, відповідно, не має доступу до кредитних історій, які надані іншими організаціями-учасниками. У результаті кредитор, який не бажає надавати інформації про своїх позичальників, не має можливості доступу до кредитних історій, які надані іншими організаціями-учасниками бюро і опиняється у так званому “інформаційному вакуумі”.

Починаючи з 1993 року, кредитні бюро створені в Естонії (1993 р.), Іспанії (1994 р.), Бразилії (1996 р.), Польщі (1997 р.), Мексиці (1997 р.), Туреччині (1999 р.), Чехії (2002 р.). Продовжується робота з розроблення законодавства і створення кредитних бюро в Узбекистані, Казахстані та Росії.

Досвід країн, де діють кредитні бюро, свідчить, що добровільне формування кредитної історії змінює психологію позичальника, оскільки формування позитивного іміджу буде вигідно з економічного погляду, а для невеликих підприємств – це безкоштовна реклама їх ділової репутації та кредитоспроможності. Відмова позичальника від формування власної кредитної історії ставить його у невигідне становище у порівнянні з тими, хто дав згоду та, крім того, дає можливість оцінити його готовність щодо своєчасного повернення кредиту.

Фінансову інформацію можна отримати також завдяки рейтинговим агенціям.

Так, наприклад, завдяки рейтингам Standard & Poor’s, Moody’s та Fitch інвестор вивчає перспективність капіталовкладень у той чи інший проект. Трапляється, що будівничі рейтингів помиляються й інвестор програє. Проте це не привід нехтувати оцінками «аналітичної трійки», адже альтернативи цим впливовим агенціям наразі не існує.

Найстарішою міжнародною рейтинговою агенцією є Standard & Poor’s, яка веде свою історію з 50-х років XIX ст. У ті часи ще не було спеціалізованих агенцій, не існувало й Standard & Poor’s, а був Генрі Пур – головний редактор журналу American Railroad Journal, що розповідав про будні американської залізниці. Американські магістралі були на той час об’єктом підвищеної уваги з боку європейських банків. Однак не кожен банкір зі Старого Cвіту ризикував укладати капітали в США: до залізничних концесій нерідко долучалися шахраї, і знайти надійного партнера за океаном європейцям було досить складно.

Генрі Пур вирішив допомогти потенційним інвесторам: провів анкетування серед гравців американського залізничного ринку. Адекватні, на думку Пура, фінансові звіти було надруковано в American Railroad Journal. «Закритим» компаніям на сторінках журналу було присвячено гнівну публікацію. Компанії, інформація про які з’являлася у пурівських виданнях, швидше отримували кредити від британських, німецьких і французьких банків, натомість «закриті» американські залізничні фірми мали значно менший доступ до іноземних інвестицій.

Між трьома рейтинговими «китами» складно знайти серйозні відмінності. Наймолодшу – Fitch IBKA прийнято вважати найменш впливовою. Найстарша – Standard & Poor’s – має репутацію найконсервативнішої. У своїх рейтингових класифікаціях усі троє дуже схожі між собою. Принцип розподілу залишився незмінним з часів Джона Муді: зобов’язання інвестиційного гатунку, спекулятивні та зобов’язання країн, що перебувають у стані дефолту. Відповідно рейтингові позиції мають свою літеру: А – найкраща, С – найгірша. Існує чимало проміжних підвидів, що у рейтингах Standard & Poor’s і Fitch IBKA позначені знаками «плюс» та «мінус», а в рейтингах Moody’s – цифрами від 1 до 3 (див.    табл. 2). За цими рейтингами можна визначити кілька макроекономічних показників: за методологією Standard & Poor’s рейтинг ААА відповідає рівню інфляції від 0 до 10%, АА – 4-15%, А – 7-25%, ВВВ – 10-50%, ВВ – 25-100%. Дохідність облігацій за стандартами Moody’s визначається так: Ааа – 6,7% річних, Аа — 6,9%, А – 7,1% і Ваа – 7,3%.

Для банків агенції розробили окрему систему класифікації — рейтинг внутрішньої фінансової стійкості (категорії A, B, C, D, E). Завдяки цьому рейтингу інвестор має можливість оцінити фінансову політику установи поза зовнішніми економічними та політичними ризиками.

Інвестор, який шукає місце для капіталовкладень за кордоном, здебільшого вивчає два рейтинги: оцінки надійності свого потенційного партнера (якщо його діяльність оцінена фахівцями «трійки») і так званий суверенний рейтинг країни, в економіку якої він збирається вкладати кошти. Фахівці провідних рейтингових агенцій, як правило виставляють свої оцінки так, щоб рейтинг кредитоспроможності окремої компанії не був вищим за суверенний рейтинг держави, в якій її зареєстровано.