2.3 Особливості управління грошовими коштами підприємства

 

Однією з основ ефективного фінансового менеджменту є раціональне управління грошовими коштами. Сучасні методи планування, обліку та контролю коштів дозволяють керівникові визначити, які з підрозділів і бізнес-ліній підприємства генерують найбільші грошові потоки; у які терміни та за якою ціною найдоцільніше залучати фінансові ресурси; у що ефективно інвестувати вільні гроші.

Основними завданнями аналізу грошових коштів є:

оперативний, повсякденний контроль за наявністю коштів і цінних паперів у касі підприємства;

контроль за використанням коштів строго за цільовим призначенням;

контроль за правильними та своєчасними розрахунками з бюджетом, персоналом;

контроль за дотриманням форм розрахунків, установлених у договорах з покупцями та постачальниками;

діагностика стану абсолютної ліквідності підприємства;

прогнозування здатності підприємства погасити виниклі зобов’язання у встановлений термін.

Таким чином, до грошових коштів можуть бути застосовані моделі, розроблені в теорії управління запасами, що дозволяють оптимізувати величину коштів. Мова йде про те, щоб оцінити:

а) загальний обсяг коштів та їхніх еквівалентів;

б) яку їх частку варто тримати на розрахунковому рахунку, а яку у вигляді цінних паперів, що швидко реалізуються;

в) у якому разі й у якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію коштів та активів, що швидко реалізуються.

Визначення мінімально необхідної потреби у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності спрямоване на встановлення нижньої межі залишку необхідних грошових активів у національній та іноземній валютах (у процесі розрахунків іноземна валюта перераховується за певним курсом у національну).

Розрахунок мінімально необхідної суми грошових активів (без урахування їх резерву у формі короткострокових фінансових вкладень) ґрунтується на планованому грошовому потоці за поточними господарськими операціями, зокрема на обсязі витрачання грошових активів за цими операціями у майбутньому періоді.

Мінімально необхідна потреба у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути визначена за такою формулою:

 

                                  (2.8)

 

де ГАмін – мінімально необхідна потреба у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності у майбутньому періоді;

ПРга – передбачуваний обсяг платіжного обороту за поточними господарськими операціями у майбутньому періоді (відповідно до плану надходження і витрачання грошових коштів підприємства);

Ога – оборотність грошових активів (разів) у аналогічному звітному періоді (вона може бути скоригована з урахуванням планованих заходів щодо прискорення обороту грошових активів).

Розрахунок мінімально необхідної потребі у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути здійснений іншим методом за формулою

 

             (2.9)

 

де ГАк – залишок грошових активів на кінець звітного періоду;

ПРга – планований обсяг платіжного обороту за поточними господарськими операціями у майбутньому періоді;

ФРга – фактичний обсяг платіжного обороту за поточними господарськими операціями у звітному періоді;

Ога – оборотність грошових активів (разів) у звітному періоді.

У практиці застосовуються і складніші моделі визначення мінімального, оптимального, максимального і середнього залишків ГА, які використовуються в тих випадках, якщо у зв’язку з невизначеністю майбутніх платежів план надходження і витрачання грошових коштів не може бути розроблений у щомісячному (подекадному) розрізі.

У західній практиці найбільшого поширення набули моделі Баумола та Міллера-Орра. Перша була розроблена В. Баумолом (W. Baumol) у 1952 р., друга – М. Міллером (М. Miller) і Д. Орром (D. Оrr) у 1966 р.

Так, відповідно до моделі Баумола залишки ГА на майбутній період визначаються в таких розмірах:

а) мінімальний залишок ГА береться нульовим;

б) оптимальний залишок розраховується за формулою

 

               (2.10)

 

де  – оптимальний залишок грошових активів у планованому періоді;

 – середня сума витрат з обслуговування однієї операції з короткостроковими фінансовими вкладеннями (витрати з конвертації коштів у цінні папери);

 – загальна потреба грошових активів у майбутньому періоді;

 – прийнятний і можливий для підприємства процентний дохід з короткострокових фінансових вкладень у даному періоді (у вигляді десяткового дробу).

в) середній залишок грошових активів відповідно до цієї моделі планується як половина оптимального (максимального) їх залишку:

 

                                   (2.11)

 

За моделлю Баумола передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень коштів, і потім постійно витрачає їх упродовж деякого періоду часу. Всі кошти від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас коштів виснажується, тобто дорівнює нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас коштів до первісної величини.

Таким чином, середній запас коштів становить , а загальна кількість угод із конвертації цінних паперів у грошові засоби (k) запишеться у такому вигляді:

 

                                          (2.12)

 

Загальні витрати () із реалізації такої політики управління коштами складуть

 

,       (2.13)

 

Перший доданок у цій формулі () являє собою прямі витрати, другий () –втрачена вигода від зберігання коштів на розрахунковому рахунку замість того, щоб інвестувати їх у цінні папери.

Відповідно до моделі Міллера-Орра залишки грошових активів на майбутній період визначаються в таких розмірах:

а) мінімальний залишок грошових активів береться у розмірі мінімального їх резерву в звітному періоді (це значення має бути більше нуля);

б) оптимальний залишок грошових активів розраховується за формулою

 

                   (2.14)

 

де  – сума максимального відхилення грошових активів від середнього у звітному періоді;

в) максимальний залишок грошових активів відповідно до цієї моделі береться в розмірі

 

                (2.15)

 

Перевищення цього залишку визначає необхідність трансформації зайвих грошових активів у короткострокові фінансові вкладення;

г) середній залишок грошових активів розраховується в цьому випадку за формулою

 

              (2.16)

 

Модель, розроблена Міллером та Орром, являє собою компроміс між простотою і реальністю. Міллер та Орр використовують при побудові моделі процес Бернуллі – стохастичний процес, у якому надходження та витрата грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями.

Логіка дій фінансового менеджера щодо керування залишком коштів на розрахунковому рахунку виражається в наступному. Залишок коштів на рахунку хаотично змінюється доти, поки не досягає верхньої межі. Тільки-но це відбувається, підприємство починає купувати достатню кількість цінних паперів на суму з метою повернути запас коштів на рахунку до певного нормального рівня (зменшити кількість коштів до ). Якщо запас коштів сягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери на суму і в такий спосіб поповнює запас коштів до нормальної межі (збільшує кількість коштів до ).

Ефективність політики управління коштами підприємства можна оцінити, порівнюючи прогноз бюджету руху грошових коштів, прогнозний бухгалтерський баланс і бюджет доходів та витрат з фактичними даними, отриманими у звітному періоді. Виявлення відхилень дозволить зробити висновки про порушення в русі грошових коштів.