5.2 Валютно-фінансові умови зовнішньоекономічного контракту

 

Валютно-фінансові умови контракту повинні містити такі обов’язкові складові:

1) валюту ціни (це валюта, в якій установлюються ціни контракту. Вона вибирається з найбільш сталих валют. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни);

2) валюту платежу (це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов’язково збігається з валютою ціни);

3) курс переведення валют ціни та платежу;

4) валютні застереження, які передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти, зокрема валюти ціни стосовно валюти платежу;

5) форми розрахунків (форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки по інкасо, за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами);

6) умови платежу (умови платежу передбачають або негайну оплату відвантажених товарів або відстрочення платежу, тобто продаж у кредит);

7) форми платіжних засобів та банки, через які ці розрахунки здійснюються (форми платіжних засобів – це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові (векселі, чеки, платіжні розписки) та комерційні (розрахунки–фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, коносамент, залізничні, автомобільні, авіаційні накладні, поштові квитки, специфікації, страхові поліси та ін.).

Акредитив – це грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера, провести платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, зазначених в акредитиві.

Документальне інкасо – це доручення експортера банку отримати з імпортера суму проти передачі йому товарних документів і зарахувати виручку на рахунок експортера.

Головна мета міжнародної торгівлі полягає у такому: експортер повинен отримати оплату відповідно до суми, яка зазначена в рахунку, а імпортер повинен отримати замовлені товари.

               

Схема на рисунку 5.1 показує, що для виконання умов валютних платежів необхідно зробити такі обов’язкові кроки.

Крок 1 Імпортер та експортер повинні укласти контракт, в якому фіксуються певні умови щодо виду товарів, необхідну кількість і якість, ціну, метод і час перевезення , спосіб пакування тощо.

Крок 2 Імпортер повинен звернутися до свого комерційного банку для відкриття акредитиву на користь експортера, або експортер до свого банку щодо прийняття до виконання інкасової операції. Після перевірки заяв та кредитного стану своїх клієнтів банк відкриває акредитив і відсилає його експортеру або приймає до виконання інкасову операцію від експортера.

Крок 3 Після отримання акредитива від свого банку експортер може бути упевненим, що всі платежі будуть здійснені згідно з угодою. Щодо інкасо – імпортер акцептує термінові тратти (переказні векселі) і передає їх банку експортера проти товаросупроводжуючих документів.

Крок 4 Якщо всі документи правильні, то банк імпортера може надавати кредит банку експортера. Якщо використовуються термінові переказні векселі, то банк імпортера приймає їх та надає гарантії оплати в певний строк.

Крок 5 Банк імпортера направляє імпортеру всі необхідні документи відповідно до умов, які обумовлені в акредитиві, а також дебетове авізо (тобто знімає з рахунку імпортера всю необхідну суму плюс комісійну винагороду). Щодо документального інкасо, то банк імпортера викупає тратти при настанні строку оплати.

Крок 6 Залежно від укладеної угоди, згідно з умовами ІНКОТЕРМС виконуються певні страхові та митні дії.

Класифікація умов платежу залежно від інтересів експортера–імпортера наведена в таблиці 5.1.

 

Таблиця 5.1 – Класифікація умов платежу залежно від інтересів експортера-імпортера

 

 

Для експортера після передоплати (або авансованих платежів) розрахунки у формі акредитиву є найбільш вигідним, тому це – єдина форма розрахунків, яка містить зобов’язання банку провести платіж (не враховуючи гарантійних операцій банків). Для експортера безвідкличний акредитива має низку переваг порівняно з інкасовою формою розрахунків:

надійність розрахунків і гарантія своєчасності оплати товарів, тому що її здійснює банк;

швидкість одержання платежу, якщо банк пропонує виплату негайно після відвантаження товару під надані товаророзпорядчі документи;

одержання дозволу імпортером на переведення валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

Розрахунки за відкритим рахунком найвигідніші для імпортера, тому що рух товарів випереджає рух грошей. У той час розрахунки у формі інкасо дають певні переваги імпортеру, здебільшого тому, що він здійснює платіж під товаророзпорядчі документи, які дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти зі свого обороту.

Водночас інкасова форма розрахунків має суттєві недоліки для експортера:

високий ризик, який пов’язаний з можливою відмовою імпортера від платежу в разі погіршення кон’юнктури ринку або фінансового стану імпортера;

існує значний розрив у часі між надходженням валютної виручки за інкасо і відвантаження товару, особливо у разі тривалого транспортування вантажу.

Відкритий ринок (відкритий строк платежу) використовується при розрахунках між фірмами, які пов’язані традиційними торговими відносинами. Ці розрахунки застосовуються при регулярних поставках, коли довіра підкріпляються тривалими діловими відносинами, а покупець – солідна фірма. Розрахунки при цьому відірвані від товарних поставок і пов’язані з комерційним кредитом, причому звичайно експортер однобічно кредитує імпортера.

Для експортера ця форма розрахунків найменш вигідна, оскільки вона не є надійною гарантією своєчасного платежу, уповільнює оборотність його капіталу, інколи викликає необхідність вдавання до банківського кредиту.